У души – єдна права Рускиня

автор ол. русковски 16. май 2020

На дзень кед ше Вельку ноц славело и по григориянским и по юлиянским календаре, априла 1952. року, народзела ше як друге дзецко од пецерих Душанкових и Ячимових дзецох. Єй живот почал у Коцуре, у валалє за котри нєшка вяже свойо найвекши радосци. Покресцена є на Дзуря и, гоч блїзши предкладали най єй даю мено Дюрдїца, оцец одлучел же би єй було мено по своєй баби з Македониї. Дали єй мено Коцана.

О дзецинстве препровадзеним у фамелиї богатей з дзецинским шмихом, дньох виполнєтих з бависком трох дзивчатох и двох хлапцох, Коцана з благим ошмихом почина свою животну приповедку.

– Мойо родичи пришли до тих крайох як колонисти, оцец зоз Македониї, а мац з Босанскей Крупи. Ту нашли єдно друге и часточку нєба под котрим справели наш дом, гнїздочко за нашу фамелию.

МЕСТО Ю НЄ ТРИМАЛО

За себе гвари же була нємирне и любопитлїве дзивче и, гоч ше родичи трудзели дац своїм дзецом найлєпше цо могли, вона вше сцела ище цошка видзиц, пробовац, дознац. Жадала напредовац, жадала зробиц тото цо други нє робя, и так повесц, ю место нє тримало.

– И оцец ми приповедал же сом була одмалючка нємирна. Паметам, теди нє було вельо бициґли, и кед дахто пришол до нас, гоч то була и хлопска, я мушела вжац и опробовац ше на нєй вожиц. Були и колєна поздзерани, и локци позбивани, алє слизи нїґда, а бициґлу сом научела гонїц – зоз шмихом предлужує наша собешеднїца.

Кед пришол час ходзиц до школи, по перши знаня и петички, Коцана нагварела оца же би єй допущел най ю конь котрого мали дома, мирни и стареньки, провадзи през драгу, гоч без оцовей помоци на ньго нє могла анї шеднуц. Полни 8 роки основного образованя, конь на своїм хрибце ношел Коцану до школи. А у школи найволєла годзини физкултури.

Коцана ше нє длуго дзивчела

– Барз сом любела вежбац на справох, бавиц рукомет, фодбал, вшадзи сом мушела участвовац. Бул дакеди и нос розбити, и хлапци ше гнївали же их дзивче победзи и да вецей ґоли як вони, алє я нє одуставала, сцела сом буц найлєпша и нє могла сом поднєсц же би дахто други бул лєпши одо мнє – щиро гвари.

Понеже дома мали овци, кед закончела штварту класу, до єдного цукрара котри мал свой ресторанчок почала ношиц млєка, сира и домашнї продукти. Нємирна и вертка яка була, опитала ше чи би єй допущел робиц у ньго и заробиц свой динарчок. Коцана ище ходзела до школи, алє кажде рано на 4 годзин одходзела попораїц и позаметац просториї у ресторану, вжиме натопиц, и задовольна и поцешена складала до кишенки заробени пенєж.

– Вше сом ше борела, и виборела ше же бим нї од кого нє завишела, же бим мала свой динар. Гоч кельо бим зашпоровала, вше ме ище цошка цагало напредок, а од роботи сом нїґда нє сцекала.

Шицко зашпороване сом найволєла потрошиц на путованя, та сом була порядна на каждей екскурзиї котра була орґанизована у школи – здогадує ше наша Коцурица, и як гвари, и нєшка барз люби путовац.

АВАНТУРИСТИЧНИ ДУХ

Коцана приповеда же єй живот бул красни, полни прекрасних дожицох, aлє през шицко ю водзела скромносц, и жажда помагац у шицким дзе могла. На путованьох и кампованьох на котри дзечнє одходзела, нє було єй важне буц у готелу, и часто була тота котра такой закасала рукави и уж порихтала, попратала и упекла дацо же би других вигосцела. Обишла велї места, и як гвари, прейсц маратон од 24 км, або преплївац по даяке острово и 9 км, за ню то нє було нїяке препреченє.

– Вше ме интересовало шицко дознац, видзиц нєпознате, а морйо и рики, буц коло води, у мнє будза окремни чувства. Дахто пове же то бара, алє за мнє то лїк. Родичи ми приповедали же кед ше копало канал у Коцуре, я була пейцрочне дзивчатко, и накадзи ми ше лєм указала нагода, такой сом одбегла ґу води. Барз любим плївац, а з коцурского моста до каналу анї сама нє знам кельо раз сом скакала – припознава Коцана, чий авантуристични дух анї нєшка нє мирує.

После 8. класи єй наставнїк физкултури предложел же би предлужела школовац ше у Сараєвє и постала наставнїца физичного, алє Коцановому оцови ше идея нє барз пачела. Нє сцел же би прешол анї дзень, а же би свойо любене дзивче нє видзел. Та так предлужела робиц у ресторану, а кед мала шлєбодного часу, чувала овци на пажици. Нє прешло вельо часу, кед ше у Коцани зобудзело якеш нове чувство.

З Костаном ше повинчали кед мала лєм 15 роки

ЗЛАГОДА У ФАМЕЛИЇ

– Будуцого супруга, Костана, сом познала з ресторану. Бул параст и кажде рано прагал конї и ишол на кочу у тот час кед и я одходзела на роботу, лєм же би ме видзел. Така любов була – памета Коцана.

Теди були таки часи же ше Костан перше Коцановому оцови опитал чи можу ходзиц, а вец ю зоз своїм оцом пришол питац. З благословом своїх родичох, побрали ше кед єй було лєм 15 роки. О рок постала мац – народзел ше син Коста, а потим и дзивка Єлена.

– Нїґда у живоце сом нє побановала же сом ше так вчас одала. Гоч зме кратко ходзели, барз зме ше любели и 35 роки крашнє жили. Любов и злагоду яку зме мали, зоз словами нє можем виповесц. Нїґда зме ше озбильно нє повадзели, з красним словом шицко ришовали. Виховали зме двойо дзеци, купели старенку хижу, ушорели ю, парасцели и швинї ховали, справели хижу… Вредно зме робели и шицко сами створели.

БОГАТСТВО ЖИВОТА

Як з другима, так и зоз сушедством Коцана вше жила у злагоди. А вєдно з нїма научела и полюбела ходзиц и до рускей церкви, як и шицки руски обичаї котри ше намагала пренєсц и своїм дзецом.

– Вєдно зме пекли бобальки за Крачун, капушнїки, паски за Вельку ноц, сцела сом у нїх зобудзиц любов ґу тому, сциха им то пренєсц, най сами почувствую же то любя, же су руски души. Нєшка су у церкви покресцени, причащани и винчани. А я, гоч сом Сербкиня, моя

Бабово унучата швидко повирастали

душа руска – гвари вона.

Кед ше огляднє на роки котри прешли, гвари же було и чежки хвильки, а єдна з найчежших праве тота же остала без свойого Костана. Коцана щиро гвари же є барз задовольна зоз своїм животом.

– Баба сом пецерим унучатом, а мам и єдно праунуче.

Вони моя найвекша пиха, любов пре котру шицко друге одложиш набок. Гоч ме живот часто водзел и по дирґацих дражкох, и далєко од мойого валала, я свойо щесце нашла ту, при своїх наймилших. А покля єст моци у мнє, мойо шерцо будзе дуркац за нїх и за шицко цо приноши радосц и ошмих до мойого живота – гвари на концу Коцана Колєсар.

АКТИВ ЖЕНОХ НЄ ЄДИНА АКТИВНОСЦ

Попри парастского живота котри бул чежки, алє и красни и виполнєти, Коцана нашла часу и за свойо интересованя. Уключела ше `73. року до здруженя, нєшка Актив женох, дзе є предсидателька, а роками и главни порушователь числених активносцох.

– Участвовала сом на скоро каждей „Коцурскей жатви”, нє мож анї начишлїц на келїх зме ше манифестацийох представяли зоз етно столами и рускима єдлами, кельо зме награди подоставали, дзе зме вшадзи путовали, баловали ше…. Барз ше цешим з моїма женми котри ме провадза и потримую, як у активносцох, так и на праткох дзе ше порядно сходзиме уж вецей як 20 роки. Любим ручни роботи, вишивам, шиєм, гейґлуєм, штрикам. Шпивала сом у шпивацкей ґрупи КУД „Жатва”, член сом у Союзу писательох (СКОР) Нови Сад, СУБНОР-у, Наутичного клубу „Тиквара”. Вельо ше треба одрекац, алє вельо вецей єст задовольства, а тото цо ше дожиє на тих друженьох и путованьох, нїґда ше нє забува.

(Опатрене 145 раз, нєшка 1)