Кажда металия ма два боки

автор О. Живкович 21. юний 2020

Мож повесц же цала турбулентна драга Весни Семан Енґелс почина з єй народзеньом 1962. року, на Ґаравцу, на котрим нє було вельо дзеци. Прето Весна вше була упутена на старших котри шедзели на драже, вше дацо робели, а вона попри нїх росла и зберала животну мудросц. Як цо и сама гвари, у єй живоце вше старши одредзовали цо будзе робиц

Весна Семан Енґелс одросла у Руским Керестуре. Була одлична школярка у основней школи „Петро Кузмяк”, у штреднєй ше уписла на правни напрям, бo єдного дня сцела робиц як новинарка. Кед пришол час, одходзи на студиї марксизма.

– Студирали зме у Новим Садзе и паралелно робели на пракси у „Руским слове”. Помагали зме при прекладаню, пририхтованю „Сучасней рускей кухарки” вєдно зоз колеґиню Блаженку Хома Цветкович, Марию Даниш и Еуфемию Чапко. Вец ше ми робота попачела, та студиї дакус дрилям на задок. У „Руским слове” теди хибело новинарох, а понеже сом робела при двох наших творчих велїканох – Дюрови Папгаргайови и Дюрови Латякови, кед ше указала нагода, вони двоме ми препоручели же бим ше приявела за роботу. Так и було, почала сом робиц – здогадує ше Весна.

Закушела новинарски хлєб и попачела ше єй тота робота. Окреме єй було интересантне робиц зоз тедишнїма рускословцами: Михалом Рамачом, Ирину Гарди Ковачевич, Михалом Симуновичом, Любомиром Сопком, Меланию Павлович, Марчу Биндасову и другима… Робота єй була важна, а студиї нє на тельо, а то вше мало и ма два боки. Весна то так толкує же на факултету нїхто нїкого нє наганял учиц, алє, кед дахто дорвал добру роботу, факултет ше подполно занєдзбовало.

ОДХОД

Дзеведзешати роки були нове виволанє – спаднул социялизем, пременєла ше власц, новинарство постало инструмент владаюцей ґарнитури… Весна роздумує дзе ше подзец.

– Теди сом була дзешка дзе нє було нїчого, дзе шицко стануло як мертве. Знала сом же мушим дацо робиц, була сом полна енерґиї, озда бим постала деструктивна кед бим ше нє виполнєла у роботи. А вец сом одкрила нови швет. Одала сом ше 1985. року за Владимира Семана, а истого року ше народзела наша дзивка Емина. Владимир робел у Комбинату „Перши май” и кед зме достали дзецко, нє мали зме „польо” з хторого моглo вижиц. То бул 1991. рок кед нє мож було дзвигац кредити. Пробовала сом робиц и у квецарнї, алє гоч дзе сом робела – робела сом од нєшка до ютра. Индустрия, фабрики препадали. Теди приходзи мой братняк Михайло Костелник зоз Нємецкей, з Келну, як наручени, и препоручує ми робиц у Нємецкей – памета Весна.

Понеже ту шицко стануло, а там роботу лєгко могло найсц, наша собешеднїца ришела же ту нє останє. Нашла роботу за гранїцу, у наших людзох, Зденки Боґданович котра мала карчму, дзе без знаня язика могла пораїц и помивац.

– Емини теди було коло седем роки, почала ходзиц до першей класи, супруг бул з ню, як и його и мойо родичи котри ше могли о нєй старац. На перши завод сом у Нємецкей була пейц мешаци, а потим ище три раз. Вец ми наш кум, Пишта Чернок препоручел же би сом нє шейтала тадзи-тамаль, алє остала кельо ґод лєм там мож буц. Роздумовала сом же то практична ствар, алє дакус нє каждодньове зохабиц дзецко и пойсц на длугши час до другей жеми робиц. Свидома сом була жеу очох других випатрам як нєдобра мац, бо сом пошла, алє сом тиж була свидома же ту нє посцигнєм нїч кед нє ризикуєм – толкує вона.

НЄМЕЦКИ СКОРБОТИ

У Нємецкей Весна остала по 1997. рок. Як єй там було, лєм вона зна. То ситуация хтору тераз можебуц чежко задумац, алє як гвари, док ши млади, то нє так траґично випатра. Там мушела калкуловац, бо нє знала покля годна остац. Знала же ше єй статус у цудзей жеми раз муши ришиц. Добре знала же кед ше єй уда пошориц папери, годна у Нємецкей, у ушореней держави робиц и остац. Супруг у тим периодзе у Керестуре зоз дзецком, та роздумовали цо робиц. Порадзели ше. Понеже ше там мушела одац же би достала папери, ту ше мушели розисц. Нє мали цо дзелїц, бо нє мали маєток. Дзецко додзелєли оцови. За дакого то може буц будзе чудне, алє вона ше заш лєм ришела на таки крочай.

– Нашли ми пана Паула Енґелса, котри мал 68 роки у чаше кед я мала 34. Нє бул нїґда оженєти, и зоз нїм зме ше упознали праве у тей карчми дзе сом робела. Колеґиня котра робелa зо мну ми препоручела же бим нашла лєпше плацену роботу – старала ше о тим чловекови, та би ше познєйше могол и оженїц зо мну пре папери. Мнє то було чудне и випатрало нєможлїве, алє Нємци нє таки емотивни як ми, на концу концох, 90-тих рокох велї з тих просторох ше женєли и одавали праве пре папери, лєм о тим нє кажде приповеда. Познєйше то уж постал бизнис, и то добре плацени. Пан Енґелс нє сцел нїч, мал вельки симпатиї ґу нам, бо нас Нємецка окупировала у Другей шветовей войни, а дакус ше му и пачело же достава и дзивку, бо сом му по рокох праве дзивка могла буц. Бул хори, мал бронхиялну астму, предходни шлоґ од котрого ше окрипел. Часто виполньовал крижальки же би вежбал роздумованє, обнавял синапси у мозґу. До ньго сом ходзела кажди пияток, попораїц, поробиц цо требало по обисцу. Вон инсистовал же бизме покончели шицки папери, бо мал пойсц на операцию до шпиталю – памета Весна.

Повинчали ше 11. мая, а Паул нєодлуга пошол до шпиталю. Операция нє пошла так як було плановане, и длуго бул у шпиталю. За тот час Весна робела и кажди дзень му ношела тото цо му було потребне. Пришол дому зоз шпиталю, а 7. юлия Весни на роботу явели же Паул умар. Требало покончиц хованє и шицко цо було нєобходне…

– Сцела сом же би до Нємецкей пришли и мой муж и дзвиче, алє нє пришли. Ми ше оддалєли и подзелєли зме ше. Кед сом ше врацела ту, до Сербиї, на трицец пейц роки ме з Нємецкей обвисцели же достанєм пензию, алє з оглядом же сом нє мала 45 роки живота, мала сом право на малу пензию за ґдовици, а то було на 25 проценти пензиї пана Енґелса, цо у Сербиї було цалком досц – гвари Весна.

РОБОТА У КАФЕУ

Кед 1998. року керестурски привреднїк Янко Кашаї отворел кафе „Мала оаза”, котри здабал на европски, и з оглядом же Весна мала искуство зоз роботу у погосцительстве, почала там робиц.

– Я то любела и тота робота ше ми пачела. Нє мала сом проблем же починам ознова од початку, нє було ми важне же робим роботу за котру би велї поведли же є спод мойого уровня. Роздумовала сом же кажда робота за людзох. Так було вецей як 10 роки, а вец сом достала допис у котрим ме з Нємецкей обвисцели же бим подонєсла молбу за вельку пензию за ґдовици. У тих рокох чловека уж помали прицагує поцагнутши живот, алє я нє могла мировац. У Керестуре шицки садзели паприґу, а я о паприґи нє знала нїч. А вец сом у паприґи одкрила рай на жеми – желєнїдло вшадзи коло мнє. Попачела ше ми робота з паприґу и у єдней ґаздинї.

НОВЕ ВИВОЛАНЄ

Кед Сербия 2012. року достала безвизни режим, братняк з Нємецкей ю ознова поволал до нащиви до Келну. Гоч мала 50 роки, остала три мешаци робиц у истим айскафеу як и велї роки пред тим. И нє лєм тото. Часто помагала старшим женом. То ше указало як добре, бо ше зявела нагода за роботу – старац ше о нїх и за тото доставац плацу.

– Жена мала Алцхаймерову хороту о котрей сом нє знала нїч, алє швидко сом похопела як тота особа функционує. После нєй сом ше старала о єдней апатикарки котра була жива енциклопедия. Од нєй сом научела тото цо бул єй фах и вельо о хоротох, алє и фахову терминолоґию. У Нємецкей єст барз вельо людзох котрим треба помагац, а вони воля за тото анґажовац дакого зоз иножемства – гвари Весна и предлужує же роби там дзе єст роботи, раз у Нємецкей, а вец ту, у валалє.

– Кед сама преходзим през шицко, а то тирва барз длуго, починам похопйовац же вельо того можем и сама поробиц. Други бок тей приповедки нє таки барз красни, як на металиї, алє таки сом вибори направела и зоз нїма жиєм. Так як знам и можем – гвари на концу Весна Семан Енґелс.

ДОБРЕ З ОБИДВОХ БОКОХ

– Шицко у почитованю. Стари людзе щири и препознаю кед дахто нє з дзеку зоз нїма. Вони барз подзековни же хтошка при нїх, же им помага. То нє може кажде робиц, алє вигодне тото же обезпечени квартель, кост, бо гоч ґу кому пойдзем и варим, райбем и нє мам велї трошки хтори бим мала у свом квартелю. Так мож и вельо зашпоровац. Вельо єст стари особи котрим потребна помоц, а младих мало, та им треба да вац вельо уваги – заключує Весна.

ПОТРИМОВКА

Весна коло двацец роки була активна у Доме култури, у фолклорней секциї. Як гвари, шицко то рушело зоз фамелиї, бо и мац и оцец були активни аматере. Мац Ирина длуго шпивала у хору, була свашка на свадзбох, а оцец Янко Гайдук, такволани Омер, самоуки тамбураш котри грал у „Кирданцох”. Вон вельо уплївовал на тото же музика барз важна ствар у єй живоце, а обидвойо потримовали єй потребу за иншаким способом живота.

(Опатрене 239 раз, нєшка 1)