Научене ремесло злата вредзи

автор Л. Кухар 22. юний 2020

Ирина Дротар зоз Дюрдьова вше лєм напредок патрела, и ище як млада дзивка ше нї од якей роботи нє унїмала. Кед ше одала, по цали дзень робели зоз супругом. А робиц любела, озда прето научене ремесло и нєшка нє забула. А о котрим ремеслу слово, дознаце зоз шлїдуюцих шорикох, у животней приповедки Ирини Дротаровей

Ирина народзена у Коцуре и єдну часц дзецинства препровадзела праве у тим валалє, а кед наполнєла осем роки, зоз оцом и мачоху ше преселєли до Дюрдьова. Кед о себе бешедує, гвари же є Дюрдьовчанка, бо векшу часц свойого живота препровадзела у нїм, а свою приповедку почина зоз животом на салашу котри, гвари, нє бул лєгки.

– Кед зме ше приселєли до Дюрдьова, мала сам осем роки, а жили зме на салашу, теди зме го волали Ковильски салаш. Паметам же нам, дзецом, тот салаш бул цошка окремне. Шлєбоду котру нам вон давал, тоту ширину богатих пространствох коло нього, то було цошка цалком иншаке од живота на валалє котри зме мали познєйше. Двоме браца, шестри и я одмалючка вельо робели, ходзело ше на польо, дома зме водзели рахунку о статку и о обисцу. Я барз любела пораїц, а шестра помагала у кухнї коло вареня и рихтаня єдзеня – приповеда Ирина.

Наша собешеднїца ходзела до Коцура до школи, бивала у дїда и там закончела штири класи, а познєйше ище єдну у Дюрдьове. Мала лєм шеснац роки кед пошла робиц до Раткова, служиц у єдней фамелиї.

– Живот на валалє ми постал цесни, жадала сом дацо пременїц, та сом пошла до єдней фамелиї робиц як служнїца. Чувала сом двойо дзеци, пораєла сом им обисце, а тото сом наисце барз любела робиц, и паметам же сом ше там затримала два роки. У тим периодзе сом упознала и мойого будуцого супруга Владимира котри робел як щеткар и тото ремесло му барз добре ишло, та кус покус и я од нього шицко научела.

ОД РОБОТИ ШЕ МОГЛО КРАШНЄ ЖИЦ

Кед ше Ирина одала и кед приселєли до Дюрдьова, справели мали мигель и почали роботу – правиц щетки. Владимир мал закончену ремеселнїцку школу за щеткара, вельо швета обишол и назберал искуства котри познєйше подзелєл и зоз свою Ирину. А вона з дзеку шедзела коло нього и помагала му.

– Добре паметам лавочку на котрей зме шедзели, вон на єдним боку, я на другим и робели зме по цали дзень. Вон робел чежшу, поведла бим, бруднєйшу роботу, а мнє зохабял чистейшу часц. Правели зме щетки за мальованє, щетки за шмати, за бритвенє, за обуй и за шицко друге цо людзом у валалє требало – гвари Ирина.

Зоз унуку Даниєлу

Же правенє щеткох нє лєгка робота, окреме же треба мац вельо часу, буц упарти и сцерпезлїви, видно з розгварки у хторей вона описує як наставаю щетки.

– Перши и найважнєйши крочай бул набавиц добри, кавалитетни материял. То углавним бул коньски хвост, або швиньска шерсц котру ше мушело добре увариц. Уварену шерц ше вязало зоз шпарґу и ознова варело у вельким гарчку. Кед ше шицко охладзело, шерсц ше мушело зачесац на вельким желєзним гребеню, ознова ше вязало, варело, а на концу ше кладло на слунко же би ше шерсц добре осушела. Вжиме ше шерц сушело нука, у цеплих просторийох – приповеда Ирина.

Шицка тота робота на концу дала резултати и добри заробок од котрого ше могло крашнє жиц.

ДООКОЛА БУЛИ ПОЗНАТИ

Щетки хтори Дротарово справели вше ше глєдало. Предавали их по пияцох, на вашарох и саймох, и розуми ше, у їх валалє у Дюрдьове, Тителю, Шайкашу, Жаблю… Були познати по добрих щеткох.

– И нєшка правим щетки, правда, анї блїзко так як дакеди, алє кед дахто од людзох наручи, я ше лапам до роботи. Уж познате же маме место на вашаре у Жаблю, та и там викладаме продукти. Часто нам гуторя же як крашнє видзиц же зме ище вше єдни з тих хтори нє даю же би ше забуло стари ремесла… Мило ми кед таке чуєм, а мушим припознац же ме спомнута робота змирює и наисце уживам у нєй – гвари Дротарова и предлужує же людзе знаю же єй чловек тото робел пейдзешат роки, звикли на його квалитет, та и нєшка глєдаю лєм його продукти.

– Чкода же стари ремесла капу, нєставаю, же ше млади нє интересую и нє лапаю до такей роботи, алє цо мож, пришли нови, иншаки часи и зоз тим ше мушиме помириц – щира Ирина.

У ДРУЖТВЕ И ЛЄГЧЕЙШЕ И КРАСШЕ

Ирина велї роки була активни член шпивацкей ґрупи у Културно-уметнїцким дружтве „Тарас Шевченко” До Дружтва ше уключела цалком случайно, кед ю єдна од шпивачкох становела на улїци и гварела єй же чи би на вечар пришла на пробу.

– Перше сом одбивала думаюци же я нє за таке, же нє знам шпивац, медзитим, кед сом пошла и кед ме Мижо Лїкар вислухал, лєм гварел же я оставам. Так и було. Од того дня сом постала активна и то тирвало коло дзешец роки. Час препоровадзени у Матки ми занавше останє у краним паметаню. Вельо зме ше дружели, сходзели, путовали и наисце маме приятельства за цали живот. Барз сом ше любела облєкац до руских сукньох, то було цошка окремне – приповеда Ирина.

Нєшка Ирина активна при пензионерох, гвари же люби таку файту друженя. Сходза ше два раз тижньово, хлопи ше картаю и бавя шах, а жени любя побешедовац, єдна другу вислухац, порозберац…

– Любим там пойсц, дружиц ше зоз другима, приповедац, вислухац, дознац дацо нове. Пачи ше ми же часто маме орґанизовани и векши вилєти або путованя. Звичайно то єднодньови одход на Фрушку гору, з хторих вше приношим наисце красни дожица – гвари на концу Ирина Дротар.

ЗАДОВОЛЬСТВО У ФАМЕЛИЇ

Нєшка людзом нє нательо потребни щетки як дакеди, прето и роботи нє барз єст. Ирина свою любов и шицок час пошвецела своєй дзивки Мариї, настанїци руского язика у ОШ „Йован Йованович Змай” у Дюрдьове, двом унучатом Даниєли и Марку, алє и єдному праунучецу у котрим окреме ужива.

У шпивацкей ґрупи децения швидко прелєтла

(Опатрене 46 раз, нєшка 1)