Чувац свидомосц о себе и любиц свойо

автор М. Афич
376 Опатрене

Нащивели зме обисце Меланиї и Янка Семанових з Руского Керестура котри, одкеди ше побрали ище 1978. року, а як и велї Руснаци, чуваю нашо виданя, новини „Руске слово”, календари и кнїжки.

Стретли зме ше з нїма тот дзень кед ше у валалє локално означовало Националне швето Руснацох, на чию ше програму дзечнє рихтали

Од слова до слова бешеда ше заложела о тим кельо Руснаци дзбаю и знаю о нашей прешлосци, о походзеню, же велї тримаю до того, пестую свою националну свидомосц, гоч нажаль, вше вецей єст и таких котрим то у каждодньовей животней борби нє таке важне. Ґу тому, велї фамелиї знаю и прешлосц свойого роду, голєм дацо о предкох, одкаль и кеди ше приселєли на керестурке Косцелїско, чи у першей чи у познєйших габох присельованя. А така фамелийна история ше углавним преноши з колєна на колєно.

ДАКЕДИ РАДЬОВО, НЄШКА СЕМАНОВО

Семаново маю и свойо фамелийне назвиско, як цо и векшина Руснацох, и по тим су и препознатлїви. Семан им урядове презвиско, а поправдзе су Радьово, цо єдинствене назвиско у валалє.

Янков дїдо Штефан висликовани у Петровцох

– Мой оцец бул Владо, його оцец, а мой дїдо Штефан, маме го на фотоґрафиї з хторей аж и слику виробел уметнїк Янко Торма, а мой прадїдо бул Михал. Чул сом од оца же Михал бул ше ту до Керестура приселєл дзешка зоз Мадярскей Горнїци. А селєли ше и путовали з овцами, драга их ведла коло рики Тиси, и там дзешка дзе Нове Орахово скруцели за Керестур, бо там уж бул наш валал населєни. Нїч вецей о тим нє знам, алє ми и пре тото цо знам мило – виприповедал нам наш домашнї, толкуюци же скорей були по презвиску Радьо, а познєйше у чаше моцней мадяризациї велїх народох у чаше Австроугорскей монархиї, фамелиї пременєне презвиско на Земан, цо по мадярски, у ствари, Семан.

У валалє вони и нєшка познати як Радьово и так их и познаю, а як дознаваме, Янко пробовал дакус и виглєдовац на тоту тему.

– Ише скорей сом достал од сушеда кнїжку професора Павла Чучки дзе пописани шицки руски презвиска на Горнїци и ту, та сом там нашол обидва презвиска, и Радьо, и Семан. Глєдал сом у котрим краю т.є. дзе су и кеди першираз записани, и дознал же то идзе гет до далєкей прешлосци. Чувам тото и за мойо унучата же би им остало – гвари нам Семанов котри любел читац о нашей прешлосци, та ше цеши же у старим краю бул кед з Керестура орґанизоване паломнїцтво до України.

МИЛИ МУ И НОВИНИ И КАЛЕНДАРИ

Як дознаваме од Янковей супруги Меланиї, одкеди ше побрали ище од 1978. року почали куповац новини „Руске слово”.

– Янко вше любел читац новини, та и нашо руски, поготов о спорту, и одтеди их шицки поскладани чува по нєшка. Од младосци любел буц колекционар, и поштански марки зберал, та су у даскелїх албумох и нєшка зачувани. Правда же дакус бриґа мац места за шицки тоти стари ствари, полїчка уж досц нагнута, алє то нашо, та то вец чежко одруциц. Ми то чуваме, а после нас уж як будзе – пошведочела Мелания. А Янко предлужує же и його родичи вше шицко цо було руске читали, а як познате, Календар бул найчитанша кнїжка у нашим народзе, бо други кнїжки спочатку анї нє було. Того року праве 100-рочнїца од виходзеня „Руских новинох”, а осемдзешати рок и як ше друкує „Руске слово”. Попри тих новинох, Семаново и нєшка дзечнє чуваю и читаю Християнски часопис „Дзвони” хтори виходзи уж 30 роки.

Син Томислав бул остатня ґенерация кед ше одходзело до армиї 2010. року. Обовязна була и руска застава

 – Од оца ми остали два Календари єден зоз 1949. року, а други ище 10 роки старши, лєм го цошка нє можем найсц, нє знам чи сом го дакому нє дал – препитує ше наш собешеднїк.

– Тиж так од оца котри бул церковнїк док бул парох Макаї, остали ми и даскельо стари церковни кнїжки и молитвенїки на церковнославянским язику. Вечурня зоз 1908. року друкована у Жовкви, утриня зоз 1911, як и познати молитвенїк „Хлїб души моєй” владики Нярадия друковани у Ужгородзе 1925. року. Мам ище єден молитвенїк хтори ми остал од мацери, а хтору сом нажаль, нїґда нє упознал. Прето ми и то мили и драгоцини памятки котри дзечнє чувам.

НАЙ ШЕ НЄ ЗАБУДЗЕ ТОТО ЦО НАШО

 Мелания була давно вихователька у керестурскей оводи дзе робела цали роботни вик, а Янко робел як орґанизатор роботи у керестурским Комбинату. До конца бул и приватнїк, и уж скоро дзешец роки читаю свойо пензионерски днї.

– Виховали зме тройо дзеци Маю, Таню и Томислава, вишколовали зме их, попристановяли, и маме жеца Бориса и Деяна и нєвесту Клаудию. Маме и шесцеро унучата, по двойо од каждого. Троме унукове того року матуранти. Дарко Провчи у керестурскей ґимназиї, а Андрей Провчи и Теодор Штранґар у осмей класи. Мило нам и же Дарко у нашей рускей ґимназиї котра така важна за нашо отриманє. Маме ище и Таньову Адриану, а Томиславово Уна и Давид. По возросту су од осемнац рокох кельо ма Дарко, по наймладшого Давида котрому рок и пол – поцешена Мелания.

Янко ше надовязує же и им улївали любов и ґу свойому народу, язику, ґу нашим обичайом и традициї, и ґу нашей грекокатолїцкей вири, та най тримаю до того же су Руснаци. Тиж так им преноша и информациї о фамелийним походзеню же би голєм кельо-тельо, як и вони сами, знали и паметали и своїм дзецом далєй преношели. Най ше нє забудзе и цо длужей чува нашо тирванє на тих войводянских просторох.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ