Госцопримство и вибеженци

автор О. Планчак Сакач
329 Опатрене

Госцопримство єдно з найплеменїтших одношеньох медзи людзми, барз давни обичай, установени у пракси индовевропских народох и єден з найуниверзалнєйших вредносцох цо их витворело чловечество. Найновши збуваня у 21. вику, кед вибеженци сцекаю од войнох и гладу, вони наиходза на нєгосцолюбиву Европу, а велї ше подавели у Штредожемним морю. Ознова актуализована тема чи ше може чловечество одрекнуц тей институциї госцопримства, а же би при тим нє загрожовало цивилизацийни досяг права чловека.

Поставя ше питанє чи у постмодерним швеце оцудзенє нательо присутне же вецей нє иснує нїякa мoжлївосц за госцопримство. Тот проблем актуализовал филозоф Жак Дерида и у своїх розправох заключел же госцопримство можлїве ище лєм як „поетска дїя”. Сучасни урбанизовани чловек страцел чувство и потребу примац и буц госц. Нєшка зме шведкове же ше Европа ознова оградзує, як кед бизме жили у чаше китайских царох хтори муровали китайски мур, пре одбрану од нєжаданих госцох.

Проблем госца и госцопримства ознова актуализовани, бо европска цивилизация, як отворене дружтво, ознова указує свою ксенофобичносц завартого дружтва. Нєшкайша Европа у котрей заґарантовани шлєбодни прецек людзох, идейох и доброх лєм сон хтори ше розпирснул у стварносци. Зєдинєна Европа ше указала як дружтво завартих гранїцох и нєевропскому швету нє дошлєбодзує уход на свою територию.

Госцопримство комплекснєйше як цо то випатра на перши попатрунок. Зоз поняцом велького часу або вичносци шицки людзе преходни и лєм дочасово су на Планети Жеми, та з того виходзи темпорална дефиниция же чловек лєм госц на тей Жеми. Праве прето бизме требали мац ясне становиско ґу госцопримству.

Подведзене под нєсучасну, архаїчну, лєбо фолклорну форму, госцопримство у швеце, хтори у медзичаше постал ґлобални валал, а войни и селїдби нє нєстали у тим „валалє”, зявели ше вибеженци и виселєни особи и, питанє госца ше ознова актуализовало и постало медзинародне питанє. Тоти боляци, актуални случованя вимагаю и нови одвити и превипитованя.

Дерида указал же Аврамов закон о абсолутним и безусловним госцопримству и правила госцопримства реґуловани зоз правнима законами секуларних державох у модерних дружтвох ‒ нє исте и госцопримство остало лєм архаїзем. Зраженє медзи обичайним и политичним правом, хторе статус госца реґулує зоз правилами азила, нєшка постало селективне и рестриктивне и з тим ше неґира такв. абсолутне госцопримство. Ище кед ше странєц зяви як колективни госц, як вибеженєц, вон нєжадани и госцопримство ше му прикрацує з политичну одлуку и правнима предписанями.

У сучасних дружтвох госцопримство вецей нє императив и прето є вецей анї нє универзални принцип. Дерида свою обсесивну тему заключує же предписаня о госцопримству зоз означованьом гранїцох, власци, права и длужносцох неґира закон госцопримства котри вимага же би ше путнїка безусловно дочекало. Як поведзене на початку того роздумованя о госцопримстве, воно ище єдино можлїве лєм як „поетска дїя”, цо од вше и булo.

ruske.redaktorka@gmail.com

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ