Нєдавно сом пречитала єдну красну думку Томи Аквинского хтора глаши: „Нє тельо дзбам же би правда була на моїм боку, кельо дзбам же бим бул на боку правди”. Кед же сцеме спатриц тоту тему, перше спатраме саме поняце правди. Звичайне значенє правди то согласє зоз фактами або стварносцу. О концепту правди ше дискутує през даскельо контексти, уключуюци филозофию и релиґию. Велї людски активносци исную на концепту правди, як наприклад право, наука, та и каждодньови живот.
Правда ше витворює през процес спознаня. Нє иснує єй точна дефиниция, анї як би ю требало дефиновац и идентификовац, чи вона субєктивна, чи обєктивна, чи релативна, чи абсолутна. Кажда правда би требала буц тото цо обєктивно точне, требала би буц тото цо за шицких исте, без огляду на тото яка є, чи є возвисшена, чи боляца, чи трауматична, чи знємирююца…
Проблем почина у нашей перцепциї правди, у нашим субєктивним оценьованю и видзеню. Тото цо за мнє правда, нє муши буц правда и за другого и процивно. Найвекши проблем у тим же велї катеґориї у єй спознаваню спреведаюци, амбивалентни, нє цалком прецизно дефиновани, алє подрозумюю цошка цо до конца прилапюєме як правду. „Правдаˮ – по думаню Оскара Вайлда – „ридко чиста и нїґда єдноставна”.
Ище софисти тримали же исную велї правди, можебуц тельо кельо єст людзох и же нє иснує єдна єдина и конєчна правда, бо кажде з нас твори власну реалносц. Людзом нє вше завадза нєправда, покля их директно нє очкодовює, а з искуства знаме же чловек люби приємну правду, алє нє и гевту нєприємну.
Велї парадиґматски приклади исную и у литератури, алє уметнїцка правда то креативно виведзена правда з обєктивного и субєктивного хторе ше преплєта у плуралитету. Краса уметнїцкого дїла нє у дословно превжатей стварносци, алє у илузиї хтора ше у нєй коренї и вец настава єдна нова субєктивна правда хтору ознова доживюєме у єй одраженьох. Уметнїцка правда у ствари креация творчого духа.
Правда звичайно там дзе и шлєбода, а шлєбодного чловека правда порушує. Правда, значи як и шлєбода, еґзистенциялного одредзеня и особна, условена з дзеку, виру, одлучносцу и моралнима становисками же би ше ю бранєло и заступало. Треба нєпреривно поставяц питаня, питац ше и сумняц же бизме були „будни” и же бизме були глєдаче правди у нашим чаше.
Жиєме у чаше кед правда вискочела зоз власного „ставцу”, у чаше манипулаторох и виманипулованих, у чаше кед правда постава нєправда – и нєправда правда, бо информациї хтори сцигую до нас звичайно вицагнути зоз контексту хтори би им дал полни и правдиви смисел.
„Правдаˮ – гварела Айн Ренд – „нє за шицких людзох, лєм за гевтих хтори ю глєдаю”, а Албер Ками визначує же: „Вше треба исц предалєко, бо то место дзе иснує правда”.
ruske.redaktorka@gmail.com