У церкви Покрова Пресвятей Богородици у Вербаше, олтарски стол на хторим ше служи божествена литурґия тих дньох у фази позлацованя. Пред тим є рестауровани, древо импреґноване, а роботи на пристолу окончує о. Роман Кандрач.
По словох о. Алексия Гудака, пароха старовербаского, сама идея о позлацованю олтарского стола була о. Кандрача хтори пре тоту роботу на два мешаци пришол зоз України, точнєйше зоз Семинариї у Ивано-Франкивским. Мотив бул моцни, бо Кандрачово предки з Вербасу, а спомнути пристол ма уж коло 150 роки. Бул справени кед у Вербаше була стара церква на тим истим месце дзе и терашня. Нє мож точно знац, лєм нагаднуц як випатрала знука, та заш лєм дзепоєдни документи чува архив.
– То була хижа присподобена потребом прохиянох, мала свою дзвонїцу и праве тот олтарски стол бул там єднак зоз кивотом. Кед збудована нова церква, стари пристол пренєшени до нєй, и ниа уж ше на нїм вик и пол служи Служби Божо – гвари паноцец Кандрач и додава же гоч древо досц добре зачуване и защицене, з часом воно попукало и мушело ше го заґипсовац.
– Шицко у церкви ше рестаурує и обнавя кед ма смисла, кед воно може служиц далєй, або ше меня и кладзе нове и моцнєйше. Знам же у скоро шицких наших грекокатолїцких церквох камени пристоли, або су з мрамору, озда лєм дюрдьовска и старовербаска церква маю таки древени олтарски стол у духу нашей карпатскей традициї. Крашнє же так остало – прешвечени паноцец.
Идея о позлацованю и тота же би цошка вредне остало на памятку велїм будуцим ґенерацийом. За 150 роки, гвари о. Кандрач, телї Служби на нїм одслужени, же заслужел буц позлацени.
КРОЧАЙ ПО КРОЧАЙ
Од вчасней младосци упознати зоз шветом иконох, гвари же є подзековни паноцови Михаилови Холошняйови, парохови дюрдьовскому, хтори, як гвари, приклад и майстра, и иконописца, златара, чловека хтори гармонизовал власни талант ґу уметносци и поволанє до паноцовского живота и служеня.
– То до одредзеней мири бул єден мой идеал, бо сом любел уметносц оддавна, алє кед слово о таких роботох як цо злаценє, нїґда сом то нє робел и за мнє то наисце виволанє. Паноцец Холошняй позлату иконостасу у дюрдьовскей церкви робел з природним материялом, док я баржей у роботи хасновал синтетику. Перше сом ше учел и читал, робел и можебуц то и найлєпше же сом ше на гришкох сам учел, а познєйше сом мал доброго майстра у Риме. Вон бул монах – Ювеналий Мокрицки, Українєц. Церква св. Софиї у Риме, прекрасни собор, базилика, вон у нєй мальовал иконостас, и мальовал и злацел икони. Вец сом мал и блїзкого пайташа котри мальовал икони, та ше и я, гоч покус ганблїво, лапел до тей роботи. И тераз кед сом злацел тот стол опитал сом ше велїм моїм познатим, аж и у манастире, же як найлєпше и шицки ми сцели помогнуц, гварели ми, алє шицко то були розлични „рецепти”. У принципу, технїка єдна те иста, алє кажде роби по своїм. Єст одредзени принципи по хторих ше ма робиц и то так, а шицко друге завиши од схопносци того хто роби. Треба мац вельо сцерпеня, рука ше нє шме затресц, анї барз дихац ше нє шме, бо злато у лїсткох барз крегке, и за тото єст окремни специялни щеточки. На концу добре злато защициц зоз лаком. Ту у Вербаше т.є. у тих крайох така хвиля дзе и жимно и горуцо, та думам же найлєпше хасновац лак на алкоголней бази, бо тота робота то робота нє лєм на єден рок. Кед ше дацо роби, муши ше робиц барз квалитетно, най послужи голєм наиходзаци 50 або 100 роки – гвари паноцец Кандрач хтори вєдно з церковним одбором и финансиєр тей роботи.
РОДОМ ЗОЗ СЕНТИ И ВЕРБАСУ
Пре оцову службу у Ади и Сенти, Кандрачово ше до Вербасу приселєли 80-их рокох прешлого вику. У Вербаше о. Роман предлужел школованє, а познєйше у будовательней школи у Новим Садзе.
– Интересовала ме ґрафика, но запожнєл сом єден дзень, и гварене ми же вецей нєт места. Нєщесни сом уписал цо сом уписал, а и роки то були таки же сом ше глєдал дзе и кадзи ше подзец, гоч мушим припознац же жаданє буц паноцец постояло вше, ище од дзинства, як гваря, од мацеринского млєка. Вец ме покойни парох Тимко Владимир порадзел же най лєм закончим стредню школу, а познєйше сом ше годзен уписац на Богословию. Пошол сом до Риму и там сом ше уписал на Универзитет св. Томи Аквинского хтори водзели монахи доминиканского чину. После закончених двох рокох филозофиї, врацел сом ше одслужиц войско праве теди кед почала война на тих просторох и кед ше Югославия розпадла. Перше сом бул у Беоґрадзе, а вец у Баня Луки. З Божу помоцу зме шицко витримали, була то добра школа живота, з єдним словом, бул то испит як остац чловек.
СНИ О ДОМЕ
З приходом до Вербасу о. Кандрач пришол дому, до свойого обисца хторе празне, бо остала лєм хижа. Родичи и брат помарли, а вон ю тераз отримує и роздумує о тим же ше раз враци на старе огнїско.
– Мам ище свойо нєреализовани плани котри бим жадал покончиц, перше коло обисца, а вец и коло роботи же бим могол буц активни и у нашим руским дружтве, алє и у українским. Мам плани и за тоту нашу красну парохиялну церкву, и док сом годзен будзем робиц, мальовац и писац – гвари паноцец хтори ше паралелно з позлацованьом занїма и зоз калиґрафию, з красним писаньом.
Нєодлуга ше враца на семинарию. Там ма тиж нє лєгки задаток.
– Тото цо будуцим паноцом як преподавач жадам пренєсц и дац як тестамент, то любов до Бога и любов до ближнього. То тото кед ше ти цалком даш до того поволаня за хторе це Бог поволал, гоч у паноцовским, гоч монашеским живоце. Значи, буц вирни поволаню Божому и вирни чловекови, любиц го и жертвовац ше – гвари на концу о. Роман Кандрач.
МОЦНА ВЯЗА
– Позлацованє олтарского столу ми була инспирация, можебуц баржей духовно вязана як материялно, бо могол ище и стац даскельо роки. Алє я просто жадал же би наша Покровска церква, котру будовали и мойо дїдове, ище красше випатрала. Постоя фотоґрафиї мойого дїда и баби кед ше будовало терашню церкву и по приповедкох знам же ношели цегли за єй вибудов. Моя баба ношела аж и вельку кошарку з вайцами, бо ше вайца мишало зоз писком, вапном и циментом. З єдним словом – церква заслужела буц ошвижена, и же би з таким випатрунком жила и далєй.
