За щешлїви живот треба ошмих зачувац

автор Л. Вереш
459 Опатрене

Пейдзешат штири роки прешло як Феброния Иконич, народзена Кашовски, упознала любов свойого живота и зоз родного Дюрдьова ше преселєла сто шейдзешат километери далєй. Два роки прешло як нє була у родним валалє, а єй нащиву зме вихасновали за приємне стретнуце и розгварку.

Феброния народзена як шесте дзецко, од седмерих, у дюрдьовскей фамелиї Кашовскових. Свойо дзецинство памета як барз красне, гоч гвари же ше цалком розликовало од дзецинства нєшкайших ґенерацийох.

– Перше здогадованє на дзецинство то наш живот на салашу, хтори ше находзел на Мутнячи, коло пейц километери од валалу. Як дзеци зме мали свойо обовязки. Робели зме по обисцу, чували зме швинї и овци, алє у исти час зме тиж и до школи ходзели. Од яри до єшенї зме ходзели пешо, а после зме спали у бабох и дїдох, нинох и бачикох, хто уж кого мал у валалє. Було теди доокола сами дзеци, велї жили на салашох, та сом нє мушела сама ходзиц до школи. Паметам же нашо родичи ишли опрез нас, бо требало кажди дзень, од пондзелку по соботу преходзиц длугу драгу по школу и назад на салаш – почина наша собешеднїца свою животну приповедку.

ЗОЗ ДЕВЕНЮ ДО БАСТАВУ

Кед ше Кашовсково после велїх рокох зоз салашу приселєли до валалу, нїч нє указовало на тото же ше им живот, лєм о пейц роки, шицким пременї.

– Концом юния, початком юлия 1969. року, сом зоз свою нєвесту Даницу пошла на госцину до єй фамелиї до Мойковичу. Єден дзень зме моя Дана, єй нєвеста Добрила и я пошли до Баставу обисц Добриловових родичох. Того дня сом упознала и мойого супруга Милорада и мушим повесц же сом ше залюбела на перши попатрунок. Перши дзень сом го видзела, а другого дня сом ше уж одала – гварела Феброния и предлужує свою приповедку.

– Було то на Яна, 7. юлия. Того дня у Билей Церкви була валалска слава и було там вельке дружтво младих – мой власни брат Михал и його супруга Даница, єй власни брат зоз супругу, Милорад, я и ище даскельо особи. То було други раз же сом видзела Милорада. Паметам же зме ше вєдно шпацирали, а кед ми ше опитал чи бим ше одала за ньго, я пристала – шмеє ше наша собешеднїца.

У Дюрдьове на свадзби у Мудрових

Вистка же ше Феброния одала и пошла до Баставу швидко ше преширела, и шицки остали нєсподзивани. Брат Михал бул аж барз нагнївани, та и нєшка Феброния памета його слова хтори єй гварел кед ше стретли: „Феброно! Знаш же ши зоз Дану пришла з Дюрдьова, та  ше зоз ню маш врациц до валалу, а вони най вец приду до Дюрдьова питац це од родичох”. Михалово слова Феброна як кед би нє чула, нє пременєла думанє и гварела Михалови же вона заш лєм останє и же ше дому нє враци.

– Мойо родичи тоту вистку чежко прияли. Поправдзе, нє верели, бо думали же брат и нєвеста лєм франтую з нїма и же я зашла до пайташки. А вец видзели же чорт франту однєс, та ше заш лєм помирели, їх гнїв нє тирвал длуго. О три тижнї уж пришли будуци сватово зоз Баставу до Дюрдьова упознац ше з нову фамелию – памета Феброния.

СКОРО ТРИ ДЕЦЕНИЇ У МАЛЖЕНСТВЕ

Кед ше Феброния и Милорад побрали, перше жили у Баставу, у фамелиї дзе их було єденацецеро. О рок им ше народзела дзивка Бранка, а о три и син Драґан. Кед им дзеци повирастали и почали ходзиц до школи, Иконичово ше преселєли до Лозници, дзе и нєшка жию. Фебронов супруг робел у познатей фабрики „Вискоза”, а вона була дома зоз дзецми. Познєйше и вона достала роботу у „Занатским” як курирка. Роки преходзели, алє любов нє нєставала. Напроцив, складали ше и крашнє жили. Нажаль, Фебронийов супруг вчас умар и тота нїтка претаргнута. Остали велї красни памятки, а наша собешеднїца их ше каждодньово здогадує.

Феброния зоз супругом Милорадом и дзецми Бранку и Драґаном

ЛЮБИ ШПИВАЦ И ТАНЦОВАЦ

Часто мож чуц як старши людзе гуторя „старосц нє радосц”, алє наша собешеднїца зоз своїм власним прикладом указує же то нє муши так буц. Вше любела живот, та так и нєшка, на свойо седемдзешат штири роки люби ше дружиц, шпивац и танцовац.

– Зоз сушедами кажди дзень попиєме кафу, и рано и пополадню. Зоз пайташками ше любим прешпацирац по Лозници, шеднуц, пойсц на сладоляд, кафу або на колачи, а любим ходзиц и на танєц.

До Дюрдьова приходзим голєм раз рочнє, алє случовало ше же придзем и два раз. Моя ґенерация каждого року орґанизує сход ґенерациї на хтори обовязно приходзим и любим ше стретнуц зоз моїма, зоз хторима ше и дзень нєшка дружим, а и часто ше чуєме. Єст их вельо, алє дзепоєдни мушим видвоїц – Ирина Мудрова, Люба Ґоґова, Амалка Контрова, Цила Радишичова, Мира Боришев и Вера Сендеракова – приповеда наша собешеднїца.

Любов ґу нашей рускей шпиванки нє прешла ю ище од младих рокох, а познате и тото же роками шпивала у хору у Рускей Матки. Як нам гварела, гоч є далєко од своїх, нє забула на Руснацох, руску шпиванку и руски танци. И нєшка люби и зашпивац и затанцовац, а поряднє патри шицки емисиї по руски.

Феброния нашу розгварку закончела зоз свою „тайну” за щешлїви живот.

– За щешлїви живот треба зачувац ошмих на твари, шпивац и танцовац. То єдини лїк – заключує наша собешеднїца Феброния Иконич.

И нєшка люби танцовац на руски шпиванки

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ