Глєдаюци лєгчейши живот, остатнї роки ше велї з валалох виселєли до других жемох, та и з Руского Керестура. Медзи нїма и дзеци нашей собешеднїци Наталиї Гайдук, хтора их мала пецеро, а уж дзешец роки тройо з нїх у швеце.
Нє лєгко то родичом кед дзеци далєко од нїх, кед их нє можу часто видзиц, облапиц унуки и побавиц ше з нїма. Но, сучасна технолоґия у тим велька помоц, та голєм кельо-тельо надополнї тот нєдостаток. Прето, гоч и у познєйших рокох, дзепоєдни ше лапаю научиц хасновац компютер и скайп, же би ше лєгчейше и туньше нє лєм чули, алє и видзели з найблїзшима.
МЕДЗИ НАМИ БУЛО ЛЄМ СКЛО
Така и наша собешеднїца, нина Натала, як ю велї волаю, хтора нєдавно наполнєла 73 роки, а шмело ше одважела лапиц до рукох „мишу” за компютер и понаучовац цо треба. О тим нам приповеда.
– Док наш наймладши син Юлин бул дома, вон нам поуключовал компютер, та зме ше часто чули з Канадянами. Но, кед пред трома роками и вон пошол до Словацкей, мушела сом ше сама знаходзиц, а тото цо сом нє знала, указала ми унука Наташа. Вона на факултету за компютери, и шицко ми крашнє пописала як и цо треба поприцискац, поуключовац и на концу загашиц. Нє випатрало ми же то даяка чежка наука, и можем повесц же сом швидко научела, а кед ше ми дацо погубело, чекала сом Наташу… Но, и компютер уж бул старши, та сом купела нови, и тераз нє мам бриґи. Мам на нїм и камеру, та ше з дзецми и видзим, нє лєм чуєм. А мойого чловека док жил, нє интересовало научиц, вон лєм шедзел при мнє, и нє раз гварел: „Опать чи зме далєко – ша лєм скло нас дзелї”. Лєм, нажаль, длуго нє пожил, на єшень будзе уж три роки як умар – дознаваме од нини Натали.
Як и велї родичи, и Гайдуково Натала и Любо були и у Канади нащивиц свойо дзеци. Як ше знашли и попутовали, нина Натала приповеда.
– Обидвойо зме були 2010. року и остали пол рока, а тераз, влонї, сом була сама. Кед зме ишли двойо, я так надумала и ришела же сами пойдземе и покончиме, и же ше нє будзем бац. Теди сом дакус и младша була. И так и було – же зме сами добре попутовали и шицко покончели.
То нє лєгка драга, бо ше прешеда, а ми нє знали язик, нїґда сом пред тим анї аеродром нє видзела. Но, ту у Беоґрадзе нє було чежко, а у Франкфурту, дзе зме першираз прешедали, аеродром огромни. Гварели нам – лєм ви за людзми, а людзох тельо же нє знаш за хторима. Но, виняла я пасош, и видзим же иду двоме униформовани, а я ґу нїм, та им указуєм же кадзи маме пойсц. Єден ше пообрацал и указал нам кадзи маме рушиц, нє зохабел нас док зме нє були при склєняним лифту и гварел аж и хтору ґомбичку прициснуц маме… Упутел нас же маме пойсц на терминал 25.
Я у школи учела по нємецки, та сом дацо и порозумела цо ми гуторел. И добре було, нашли зме терминал, людзе уж уходзели до авиона, а я ше им питам чи тот авион идзе за Калґари. Чловек ми потвердзел, та зме пошли ґу шалтеру. У Калґарию нє таки вельки аеродром, но там требало на царину пойсц, та гайд за людзми, а торби нашо сом препознала, придали зме, указали нам кадзи маме пойсц… Кед ми ше син опитал як зме походзели, я му гварим же нас сам Бог привед, бо то требало три раз прешедац, а то огромни аеродроми на хторих ше треба знайсц, но людзе наисце любезни – приповеда наша знаходлїва собешеднїца.
ШМЕЛА БУЛА И ДО ШВЕТА ШЕ ПУЩИЦ
Кед ше влонї ознова одважела на далєку драгу, як гвари, анї тераз ше нє бала. Шицко добре прешло, познаходзела ше, помогли єй людзе хтори ше вше нашли там дзе требало.
– Дзеци ми заплацели провадзача на кочику, бо ми уж чежко далєко ходзиц. Но, и з нїм ше требало найсц, а красне дожице ми остало у паметаню. Дзивка цо ме водзела поспоминала ми шицки язики же на хторих ше можеме згвариц, а я махам з главу, бо нє знам анї єден. Вец сом єй указала пасош, а вона ше такой зрадовала, бо була Македонка. Аж ше розплакала же ше можеме по сербски згвариц, а дожила ме як свою мацер хтору длуго нє видзела – здогадує ше Наталия.
Кед вошла до швета комютера и интернету, наша собешеднїца ше научела вельо койчого.
– Научела сом ше и на Фейсбук, та и там вельо понаходзим цо ме интересує. Вельо сом подознавала о квецу, а найвецей о вишиваню одкаль сом барз вельо мустри навиберала, бо барз любим вишивац. Окрем дзецох, часто єй и други отворя капурку понеже, як гвари, и нєшка є пре барз скромну пензию примушена, алє и научена робиц. Гоч є пензионерка, бо була занята у ткачки и у керестурскей друкарнї, а була и позната шивачка. По тим остатнїм и нєшка нє пошла до пензиї, бо є вше порихтана за рижни оправки и преправки. Так затримала и контакт з людзми, а и днї єй вец швидше преходза.
НАЙЧЕЖШИ РОЗХОДИ
Дзеци нашей собешеднїци барз знача. Гоч и у їх чаше було нєзвичайне мац векшу фамелию, велї и нє розумели, Гайдуково шмело, зоз штверима руками, виру до Бога, и помоцу єй мацери и баби, вельо робели и виведли шицких на драгу.
– Дзеци и унуки ми найвекше богатство. Шицко друге ми вецей нїч нє значи, а то озда приходзи и з роками. Мам пецеро дзеци, дзивку, жеца, штирох синох и нєвести, дзевецеро унуки од хторих єден унук, а гевти дзивчата, мам уж и пецеро праунуки и шесте чекаме нєодлуга. Дзивка Сенка и син Славо з фамелиями у Канади, син Юлин у Словацкей, а Дзвоно и Любо з фамелиями у Керестуре. Наймилше ми кед ше шицки посходзиме. И тераз з Канади була дзивка и унука у сина на свадзби, та зме ше радовали. Найчежше ми кед ше маме розлучиц.