Златни период у виходзеню „Шветлосци” (VI)

автор дю. латяк
188 Опатрене

Ище 1935. року заґребски руски студенти богословиї започали видавац свойо твори у форми билтена. У 1936. року тот „билтен” достал мено „Думка” и бул реґистровани. У 1952. року вишло з друку перше число Часопису за литературу и културу „Шветлосц”, котри и нєшка виходзи.

 Кед слово о афирмациї литературней творчосци руских писательох у нашим окруженю, як доказ може послужиц факт же уж концом 1966. року ушлїдзели два значни припознаня нашим писательом, Янкови Фейсови и Михайлови Ковачови. Редактор „Пионирскей заградки” и писатель Янко Рац у вязи з тим зазначел:

„Нє мала радосц обняла и приємнє нєсподзивала каждого нашого читателя, почитователя и любителя красней литератури кед дознал же наш познати сучасни дзецински поета Янко Фейса за свою вельорочну плодну роботу на полю дзецинскей поезиї достал 20. октобра, на сам Дзень ошлєбодзеня – Октоберску награду Скупштини општини Вербас.

И док зме ище шицки були под упечатком того приємного чувства, котре зме дзелєли вєдно зоз нашим поетом, 26. децембра сцигла нам ище єдна радосна вистка же дате особне припознанє нашому писательови Михайлови Ковачови за його вельорочну плодну дїялносц на полю нашей литератури. Того дня писатель Ковач прияти до Удруженя писательох СР Сербиї, секциї за Войводину. Велькосц того припознаня у тим же то перши наш писатель котри прияти до Удруженя писательох СР Сербиї и котри з боку нашей югославянскей явносци достал тото вельке припознанє за свою дїялносц на полю литератури.

Уж у половки 1968. року ушлїдзела ище єдна афирмативна вистка, котру „Шветлосц” обявела у рубрики Културни спектар, у котрей ше наводзи и тото:

„После нашого познатого писателя Михайла Ковача, тих дньох наш писатель Микола Кочиш тиж прияти до Удруженя писательох Сербиї. Секция за Войводину на тот способ дала ище єдно припознанє нашей литературней творчосци, а з тим и чесц писательови хтори и заслужує место у Удруженю. ”

РУСКА ЛИТЕРАТУРА ДОСЦИГЛА УРОВЕНЬ ЛИТЕРАТУРОХ НАЦИОНАЛНИХ ЗАЄДНЇЦОХ У ОКРУЖЕНЮ

А то бул лєм початок афирмациї наших литературних творительох. Нєодлуга потим пришло до орґанизацийних пременкох у писательскей асоцияциї, та формоване окремне Дружтво писательох Войводини, здружене до Союзу писательох Югославиї. До того дружтва, попри Михайла Ковача и Миколи Кочиша, пошвидко прияте и векше число наших писательох, як цо то Дюра Папгаргаї, Мафтей Винай, Янко Фейса, Микола Скубан, Дюра Латяк, Василь Мудри, Мелания Павлович, Владо Костелник…, а осемдзешатих рокох зме уж мали 23 наших писательох у членстве Дружтва писательох Войводини. Михайло Ковач перши зоз шорох наших писательох бул и член Управного одбору Дружтва у єдним мандату, а после вицеку його мандата нашлїдзел го Дюра Папгаргаї. И у Кнїжовней заєднїци Нового Саду нашо писателє були активни. Єден час аж и єй предсидатель бул зоз шорох наших новосадских руских писательох (Дюра Латяк), a у Предсидательстве Дружтва писательох Войводини у єдним мандату Дюра Латяк предшедовал. По функциї бул и член Предсидательства Союзу писательох Югославиї.

Шицко цо по тераз спомнуте найлєпши доказ же наша литературна творчосц, дзекуюци обновеному часопису „Шветлосц” и звекшаному обсягу нашей видавательней дїялносци, уж осемдзешатих рокох прешлого вику досцигла уровень литературох националних заєднїцох у чиїм окруженю жиєме, а писательом зоз наших шорох зверйовани и найвисши функциї у писательских асоцияцийох.

Коло Редакциї „Шветлосци” ше позберало вельке число сотруднїкох як рускей, так и других националносцох. Зоз шорох тих сотруднїкох виросло значне число нєшка визначних руских писательох, окреме младих, котри здобули замерковану афирмацию и звонка нашей народносци. Їх твори ше обявйовали, и обявюю, на сербским, мадярским, словацким и румунским язику, а звонка нашей жеми найчастейше на українским, алє з часу на час и на других язикох.

Конєчно, осемдзешатих рокох зоз шорох нашей народносци зме достали и першого маґистра, познєйше (1984) и доктора рускей литератури. Бул то нєшкайши академик др Юлиян Тамаш, универзитетски професор, и сам писатель и историчар литератури.

З полним правом мож повесц же двацецшейсцрочни „златни период” у виходзеню часопису „Шветлосц” цесно повязани зоз особним анґажованьом Дюри Папгаргая як главного и одвичательного редактора. Дзекуюци своєй харизми, вон позберал коло часопису як медзивойнову, так и повойнову ґенерацию писательох и перспективних младих початнїкох, котри потвердзели свой талант у „Литературним слове” през два роки його виходзеня.

З оглядом на вше векшу афирмацию часопису „Шветлосц” и афирмацию наших писательох у войводянских литературних кругох, руководительом нашей видавательней хижи ше з каждим роком лєгчейше удавало обезпечиц вше векши финансийни средства за Редакцию и єй сотруднїкох. Авторски гонорари, гоч нє були на таким уровню як при других народносцох, за наших писательох були стимулативни. З рока на рок ше їх число почало звекшовац.

Простор у штирох числох „Шветлосци” рочнє постал цесни за литературни твори нарастаюцого числа авторох. Дзекуюци упартосци и арґументом котри презентовали покраїнским орґаном цо розподзельовали финансийни средства як помоц часописом, руководительом нашей видавательней хижи ше удало обезпечиц средства за шейсц числа рочнє. Дзекуюци злєпшаному материялному положеню Редакциї, главни и одвичательни редактор достал и свойого сотруднїка.

ЖВЕРАТКО ЛИТЕРАТУРИ, КУЛТУРИ ,УМЕТНОСЦИ И НАУКИ

Коментаруюци шейдзешатпейцрочне присуство часопису „Шветлосц” у нашей културней явносци, його тедишнї одвичательни редактор Микола М. Цап у своєй статї „Шейдзешат пейц роки часописа ,Шветлосц’”, обявеней у моноґрафиї „Руске слово 1945–2020” на бокох 125-127, медзи иншим визначел:

„Часопис „Шветлосц” на своєй розвойней драги прешол през два основни етапи. Перши период припада часу снованя часописа, од 1952–1954. року. Були то часи кед часопис виходзел квартално, штири раз до рока. Вец од 1954–1966. року наступела дванацрочна пауза. Часопис престал з виходзеньом, а литературна творчосц у тим чаше зохабена боком Народного календара и новином „Руске слово”. Так наш литературни живот наишол на вельке препреченє и тота ситуация тирвала аж по май 1964. року, кед ше як додаток новином „Руске слово” зявело „Литературне слово”, котре з добрей часци виполньовало пражнїну нєдостатка часописа и було права ґарадича ґу порушованю обновйованя „Шветлосци”, чийо ше перше обновене число зявело октобра 1966. року. Од того року „Шветлосц” виходзела перше квартално, штири числа до рока, а потим, од 1977. року, двомешачно – шейсц числа до рока. Одвичательни редактор у тим периодзе бул Дюра Папгаргаї. Од 1992. року по нєшка часопис виходзи штири числа до рока.

Под час цалого свойого шейсц и пол деценийового живота „Шветлосц” була жвератко литератури, култури, уметносци, науки, та и дружтвеного живота Руснацох, цо було условене зоз часовима етапами през яки часопис преходзел. Заш лєм, найзначнєйши задаток часописа тот же вон бул найеминентнєйша трибина за творчосц у обласци литератури, култури и науки (окреме у розвою язика и преучованю историї). Як таки, часопис бул глєдани и читани, як од младших, так и од старших читачох, та ше з добрей часци хасновал як додатна лектира у настави мацеринского язика у наших школох.

На бокох „Шветлосци” оформйовали свойо поетики шицки значнєйши писателє руского язика у повойновим периодзе, їх коло пейдзешат, окреме у периодзе такволаних златних деценийох рускей литератури, од 1968–1992. року, як и науковци котри зоз становиска историї, социолоґиї, етнолоґиї, линґвистики и науки о литератури описовали идентитет, єство и креативни досяги тей нєвелькей, алє орґанизованей и европски образованей националней заєднїци.

Зоз значним числом сотруднїкох, як старших так и младших, часопис децениями отворени за шицки ґенерациї и шицки файти творчосци котри були од хасну за културни розвой рускей националней заєднїци. Окрем сотруднїкох з нашей жеми, у часопису нєпреривно сотрудзую и авторе з иножемства, познати фаховци за язик и историю Руснацох, цо представя значни крочай у медзинародней афирмациї и часописа и нашей култури.

Сотруднїки часописа руски писателє и прекладателє, а концепция му така же пестує шицки файти литературних жанрох, информує руского читача нє лєм о тим цо ше збува у рускей литератури, алє и у сербскей, и литературох з других язичних подручох нашого окруженя. 

З оглядом же „Шветлосц” єдини и найстарши часопис за литературу, културу и уметносц на руским язику, вон главни креатор и информатор о културних и литературних збуваньох при Руснацох у Сербиї, цо наклада же би ше тоту улогу у будучносци ище баржей змоцнєло, як на хасен читачох, так и на хасен писательох, науковцох и шицких симпатизерох руского язика, литератури и култури, як у нашей жеми так и споза єй гранїцох. ” 

ПРЕШИРЕНИ ЗМИСТ

Перши дзешец роки часопис виходзел квартално, т. є. штири числа рочнє, и то на коло 160 бокох. А кед 1970/71. року основани Аматерски руски театер „Дядя” зоз сценами у Новим Садзе и Руским Керестуре (котрому Папгаргаї инициятор и єден зоз сновательох), од 1971. року часопис „Шветлосц” преширює свой змист зоз преложеним, або ориґиналним театралним фалатом по вибору Дюри Папгаргая, як прикладним за виводзенє на наших сценох. На тот способ збогацени репертоар нє лєм новооснованому АРТ „Дядя”, алє и шицким нашим театралним дружтвом.

(Предлужи ше)

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ