Фестивал нових руских шпиванкох „Ружова заградка” остатнї роки ознова ма даскелїх композиторох и текстописательох и зоз Горватскей. На нїм Нада Батакович влонї достала награду за найлєпши текст. Була то нагода побешедовац з ню о єй любови ґу поезиї, алє и о иншим.
Нада Батакович, народзена Павлин, гвари же нїґда нє думала же дахто будзе компоновац мелодиї на єй тексти, аж анї тото же стихи хтори ше єй роя у глави раз хтошка учує, або пречита.
– Кед слово о поезиї, вельку потримовку сом мала од нашей учительки мацеринского язика з Миклошевцох, Лесї Мудри. Вона ме, най так повем, одшмелєла и нагнала же бим почала записовац тото цо ми було на розуме. Можем повесц же була мой ментор, бо сом кажду писню перше єй пречитала, а вона ме совитовала коло литературного язика, хтори сом, мушим щиро припознац, покус и призабула – приповеда Нада хтору зме нащивели у обисцу, тераз, ище док жима и кед єст менєй роботи, знаюци же ше вєдно зоз супругом Бранком занїмаю зоз козарством. А Надова „длужносц” правиц сир. Супруг Бранко ше стара коло козох и кожлятох, а кед придзе час жe кози мож доїц, вец главна Нада и єй нєвироятна схопносц у правеню рижних файтох кожого сира.
Но, почнєме од початку, од того часу кед ше Нада одала, а барз млада.
ОДХОД И ВРАЦАНЄ ДО ДОМУ
– Мала сом лєм 16 роки. Перши ше народзел Марио, потим Бранкица, а вец Матео, Марино и Мартино. У валалє зме мали тарґовину з билу технїку, алє вец почала война на тих просторох, та ше живот на руби обрацел. Як вибеженци, були зме змесцени у Дуґей ували при Пули, но нам таки живот нє одвитовал. Глєдали зме даяку другу дестинацию дзе справиме свойо дочасове „гнїздочко” док ше нє врациме дому – приповеда наша собешеднїца о прешлих, нє таких лєгких часох.
– У Слатини зме були седем роки, а накадзи зме ше могли врациц до Миклошевцох, пришли зме. Перше зме бивали у люцкей хижи док зме нє оправели свою, а вец кус-покус, живот рушел далєй. Нє було лєгко, дзекеди ше ми видзело же подполно банкротираме, а дзеци требало подзвигнуц на ноги. Мой супруг бул зоз тарґовецкей фамелиї, та му якошик було у креви водзиц даяки дутян. У Слатини мал тарґовину з бициґлами, а кед зме пришли дому отворел тарґовину з технїку у Вуковаре. О єден час ше почали ше отверац специялизовани вельки маркети хтори так повесц „прелїґли” тоти мали. Нє мали зме розвити, як то нєшка волаю – бизнис план, алє Бог коцочки поскладал так як треба – гвари Нада.
КОЗИ И СИР – ТО ЇХ РОБОТА
Батаковичово почали тримац кози кед ше им народзела унучка Ребека. Часто ше розхорйовала, имунитет єй бул слаби, та их старши посовитовали най купя козу. Так то почало.
– Першу козу зме купели пред 12 роками, а вец коже млєко почали пиц и нашо дзеци, та єдна козичка нє була досц. Купели зме ище єдну, вец ище єдну, у єдней хвильки зме их мали 150. Док зме мали простор за телї кози, було добре, а вец зме мушели виселїц, та зме мушели и кози зменшац. Нєшка маме коло 35, и о нїх ше стара мой супруг. Праве тераз ше ховаю кожлята, прето я тераз мам дакус вецей часу – з ошмихом приповеда Батаковичова.
През бешеду обачуєме же Нада люби свою роботу и з вельким одушевийом приповеда о велїх файтох сира хтори прави: тварди, окурени, помишани з паприґу, з рижнима присмачками, та аж и тоти, як гваря „фенси” сири до хторих кладзe гроженка, смокви, а залївала их з медом.
– Пред тим як почала корона, сири зме пласовали на морйо. Там зме нашли єдну особу хтора продуковала кравски сир, та попри свойого, предавала и наш. Ми маме отворене фамелийне подприємство хторе малим продуковательом оможлївює предаванє з дому, та нам то досц олєгчує роботу, и нє мушиме видвойовац час за пияц. Людзе знаю за нас, приходза куповац, а ми ше цешиме кед су задовольни з нашима продуктами – приповеда Батаковичова обачуюци же ше людзе врацаю на квалитетну поживу, сир и млєко, серватку…
– Ми серватки нє маме, бо сир мушиме вариц, та з помиями кармиме швинї. На валалє вельо того мож похасновац, завера ше круг, нїч ше нє руца и шицко може буц на хасен.
ТАК ТО НА ВАЛАЛЄ
Нада барз люби домашнї животинї, а окреме гуски хтори ю здогадую на дзецинство кед их у валалє було надосц. Давно мали и инкубатор за курчата, а тераз насадзи квоку, та кед ше курчата вилягню вше им ше зрадує, а окреме унуки Ела Ребека и Рита.
– Власни дзеци ше люби найбаржей на швеце, алє кед ше народза унуки, тоту любов нє мож описац – гвари вона предлужуюци о тим же дзеци уж помали одходза кажде за своїм животом…
– Аж тераз, кед сом и сама баба, а дзеци маю свойо обисца, розумим мою швекру кед знала повесц же лєдво чека нєдзелю, бо приду и єй дзеци и унучата.
На концу ше ознова врацаме на поезию, и дознаваме же Нада порихтала и першу збирку поезиї, та придала на конкурс до Союзу Русинох РГ, а праве того дня кед зме ю нащивели, написала два писньочки своїм унуком Ели Ребеки и Рити.
– Плануєм писац писнї, а вироятно будзем патриц же би ше даєдна зявела и на „Червеней ружи”, на „Пупчу”, а на „Ружовей заградки” сом уж постала стаємна – гвари з ошмихом Нада Батакович.
ШПИВАНЄ И ҐЛУМА ЯК ОДПОЧИВОК
Попри шицкей своєй роботи Нада шпива у Женскей шпивацкей ґрупи, а однєдавна и у Церковним хору. Ище як дзивче шпивала на велїх манифестацийох и фестивалох, нє раз є наградзована.
Однєдавна ше опробовала и як ґлумица. Влонї, на Фестивалу у Миклошевцох, вєдно з Лесю Мудри виведла гумористичну драмску сличку на основи приповедки „Давни пайташки” Гавриїла Костельника.
Миклошевска публика барз добре привитала тоту драмску сличку.
