Роки з радосцу и бриґу преткани

автор ол. живкович
428 Опатрене

Дочекац стоти родзени дзень у єдним таким пошвидшаним темпу живота, та гоч и зоз шицку помоцу медицини – мало ше кому уда. Свой стоти родзени дзень 19. септембра дочекала и преславела Ирина Сабадош зоз Руского Керестура. На єй родзени дзень нє забула єй унука Оливера Гардийова и людзе котри єй помагаю же би єй роки старосци цо лєгчейше прешли, Мелана и Данил Еделинского.

Же бизме ше придружели преслави, понукли зме унуки Оливери же би здогадла на прешлосц, на дзецинство, одрастанє, и час хтори препровадзела з бабу. Скарб хтори єй баба на души зохабела, нє мож забуц и гоч Оливера свой живот предлужела на другим континенту, далєко од баби и Руского Керестура, дзечнє ше одволала. Оддалєносц нє висцерала памятки.

ЖИВОТ НА САЛАШУ

Як приповедаю єй блїзки, Мелана  и Данил, живот Иринов нє бул лєгки. Одала ше за Якима Сабадошового, та такой зоз нїм на салаш пошла бивац. На салашу вше було роботи вельо, и вертка и вредна млада нєвеста ховала живину, старала  ше о статку, а плоди котри жем и статок давали ходзела предавац до околних валалох на пияц. Салаш им бул ґу Кули, нєдалєко од Джуньового салашу, на хторим свойо наймладши роки запаметала унука Оливера.

 – Барз часто ше ми людзе питаю же цо моя баба робела же дожила сто роки. Нє знам. Алє вше давам єден исти одвит: живот на салашу у природи, хаснованє води зоз студнї, хованє телїх файтох домашнїх животиньох и обрабянє поля, а познєйше и робота у загради у котрей садзела рижнородну овоц и желєняву. Ту мушим додац же баба вше була барз вредна, и була по тим  надалєко позната. Вше твердзела же треба лєм „робиц, робиц и робиц”, а  и сама була у тим приклад, бо себе вше нашла даяку роботу.

Баба Ирина з унуку Оливеру

Як гвари Оливера, баба вше любела приповедац. Нїзшого росту и „кричацого гласу”, баба вше щиро поздравкала каждому кого стретла, вше нашла тему за розгварку зоз каждим кого познала, алє и зоз велїма другима у валалє. Часто приповедала приповедки о своїх родичох, як одросла чуваюци крави на пажици, же нє ишла до школи лєм по другу класу, алє за тот час добре научела писац и раховац. Приповедала и о оцови котри пошол до Америки заробиц динари, та як путовал тижнями на ладї, и як го вони, дзеци, дома нє могли лєм дочекац.

– Баба приповедала и же ше за дїда одала прето же бул шорови, а вец и о тим  як почали заєднїцки живот на салашу при швекри и швекрови. Вше була знаходлїва и нашла способ як заробиц динарчок, з єдного сторела два, предаваюци млєко и млєчни продукти по пияцох у околних местох.

Млада Сабадошова пара

ЧАСИ З ХМАРУ ПРЕКРИТИ

Толкує Оливера же баба и дїдо нє мали вецей дзеци, окрем єй мацери, Мариї. До школох ю дали же би ше виучела за учительку. Робела у вецей местох, а керестурски школяре ю окреме добре паметаю. Мария ше одала за Янка Гардийового, пошвидко ше им народзело дивчатко, Оливера, котра нєшка, после даскелїх деценийох приповеда:

– Думка на бабу вше ме водзи на бабов и дїдов салаш, дзе кажди одход бул беганє по дильовох коло салаша, закукованє на бабову „мууууу”, виберанє правих чуткох кукурици же би баба могла справиц найкрасши бабки, а вец им ище ушиц и нови шматки… Приходзи ми на розум вицагованє води у каблє зоз студнї, оганянє пшичка коло гною, скаканє по сламяней посцелї, пендранє по белавей ружованей лавки, палєнє стародавного лампаша и тарганє бабовей мушкатли цо стала на облаку и прикрашела мойо дзецинство.

Кажде ма свою приповедку, свой криж и свойо бриґи, а бриґа ше нє одлїпйовала од Ирини. Уж кед думала же вєдно зоз супругом буду мац дакус мира, Яким нєсподзивано страдал. Ирина зоз салашу теди пришла до валалу, бо ше и часи на салашу уж меняли, та живот ґдовици, самей на салашу, поставал буц опасни.

– Баба ше нє придавала, ровно єднак дацо робела, допатрала квеце, плєла коровче помедзи цегли на дражки, заметала под облаком, старала ше о загради и нїґда нє мировала – добре памета єй унука.

Так як и кажда мац, старала ше о шицким, цешела у своєй дзивки Мариї и унуки  Оливери. Но, живот ю и далєй вицинал. Дзивка нє пожила длуго, а супруг пошол нєодлуга после нєй. Оливера и Ирина остали сами вєдно. Но нє задлуго, бо Оливеру  живот одведол прейґ океану. Алє єй памятки оставаю там дзе єй живот випатрал найкрасши и наймилши. Заключує:

– Пах вареного млєка на котрим була кафова скорочка кед ми го баба виняла зоз руского пеца и смак швижих колачох зоз маком котри винєсла до приклєта, нє мож з нїщим поровнац у тим модерним швеце – закончує Оливера.

Ирину здогонєла старосц, а нє лєгка. Хто зна як би живот цалей фамелиї випатрал кед би околносци були иншаки, алє нє були. О тим тераз уж  анї нє вредзи бешедовац. По пандемию бивала сама у своєй хижи, а до люцких нє сцела пойсц. Мелана и Данил Еделинского пристали ше старац и дотримац Ирину. Вони, до конца, нє були цудзи, бо Ирина була шестра Меланового дїда.

Остава приповедка о сто рокох котри дожила Ирина Сабадошова.  Старосц нє лєгка, алє кед єст хто помогнуц, вельо є лєгчейша. А сто роки прешли, якош, нєздобачки.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ