Єден з перших заградкарох и овоцарох у Руским Керестуре бул Никола Будински т.є. Микола Бруґошов, (1922–1979) котри 1951. року почал садзиц червену индустрийну паприґу, а дзешка 1965. и билу шорокшари. Тиж 1951. посадзел и перши овоцнїк у валалє, и процив волї свойого оца. О тим зме бешедовали зоз Миколову дзивку, нєшка др Наду Бесерминї, котра жиє у Канади, а нєдавно була у своїм валалє.
На тогорочней манифестациї „Днї керестурскей паприґи” Юлиян Будински визначел же продукция паприґи була вельки крочай за розвой и напредованє Руского Керестура, поготов кед була доступна велькому числу парастох, та и тим цо були заняти, як додатна дїялносц котра приношела вельки заробок. Зоз паприґи ше могло змогнуц, паприґа ,,направела” нови хижи, високо вишколовала керестурску младеж.
Садзело ше рижни сорти паприґи, а з тей нагоди ше здогаднєме на єдного з перших котри то препознал и бул шмели почац цошка цо нє було у валалє, цо нє було познате и традицийне, та и процив волї свойого родителя. Таки бул Микола Бруґошов, як го у валалє волали по фамелийним назвиску.
По бешеди його дзивки Нади, вон перши почал садзиц индустрийну червену паприґу, а як то було, виприповедала Нада.
– Моя мац була родом зоз Нового Кнежевцу, дзе була фабрика за преробок горґошскей паприґи. Оцец то знал, та з нїма направел контракт и за нїх почал продукцию 1951. року. Паметам як ше паприґу оберало, а вец ю у нас людзе здзивали на шпарґи и таку ше ю одвожело до фабрики. Оцец ше до того упущел гоч ше мой дїдо барз бунєл. Вон тримал же треба садзиц традицийни польодїлски култури як кукурица и жито, алє го оцец нє слухал и могол ше му спроцивиц – поздогадовала ше Нада, нєшка одата Бесерминї.
Истого року кед посадзел паприґу, Микола Бруґош вєшенї посадзел и перши овоцнїк у керестурским хотаре, тиж процив волї свойого оца. Наручел зоз Осєку древка полни камион, алє кед сцигли, нє могол превладац оцову волю. Як шведочи Нада, заш лєм, ше знашол та виведол на добре.
– Од продукователя з Осєку питал допущенє попредац древка цо му привезли, дал вибуґновац у валалє же их предава, та велї людзе покупели за себе, бо теди нє було вельо овоци. Ище почали наручовац и попри тим, же яки сцу, оцец им и у кнїжкох указовал, та ше ознова наручело истей тей єшенї 1951. року – добре памета Нада, та и тот дзень кед оцец попредал шицки древка за садзенє, а дому принєсол пенєжи.
– Оцец кед заробел од того принєсол пенєжи и на стол висипал, а мнє запратал же бим их складала по фарбох, та и я, гоч сом була мала, уж почала бизнисовац коло оца – з ошмихом ше здогадує наша собешеднїца.
Перши власни овоцнїк
Таки заробок дакус пременєл думанє и Миколового оца, та допущел синови же би уж шлїдуюцей єшенї, 1952. року, на 7 гольтох коло калдерми ґу Лалитю посадзел свой овоцнїк. Було там шицкого, кайси, брескинї, грушки, шлївки, черешнї, а медзи овоцами посадзел и рибизли, так же шицка жем була вихаснована. Розуми ше, же себе велї валалчанє там зарабяли за живот. Приходзели камиони, та ше овоц предавало за преробок до Суботици и до Шабцу. О два роки посадзел и нови овоцнїк, з правого боку калдерми на 2 гольтох, потим и коло оцового салашу, бо вец уж и вон видзел же то добра робота и же мож заробиц.
– Понеже оцец мал овоцнїки и желєняви, було роботи и за велїх людзох з валалу. Кед ше оберало рибизли, и по 100 людзох було на полю. Єден дзень ше оберало, а вечар приходзел камион и одвожел овоц до фабрики на преробок. Як поровнанє кельо ше заробело, знам же тота хижа цо ю мойо родичи справели 1961. року теди коштала шейсц и пол милиони динари. Теди оцец вивезол до Суботици до Вочару рибизли и требало пойсц по пенєж. Я праве закончела основну школу, а оцец им зоз пошти явел же я пойдзем по пенєжи до Суботици. Пошла сом на автобусу и 4,5 милиони динари ношела у ручней школскей торби. Ище сом мала и бриґи на драги дому. Пред Бачку Тополю ше автобус погубел, а у Србобрану сом мала прейсц до беоґрадского автобуса за Керестур, хтори гонєл бачи Иван. Пришол други автобус, алє мой за Керестур уж пошол. Оцец уж мал авто и могол присц по мнє, алє нє було телефони и нє могла сом явиц, та сом станула и стопирала, теди раз у живоце. Добре сом сцигла дому. Як ме оцец шмел пущиц, нє знам, алє озда знал же сом одвичательна, а вон бул наисце шмели. Нїґда ше ми нє опитал чом сом познєйше пришла, а я тиж нє виволала як сом попутовала. Яки бул шмели видно и по тим же други, треци дзень як сом положела шоферски испит, дал ми гонїц авто аж до Нишу, дзе зме вєдно пошли – гварела нам интересантносци наша собешеднїца.
Перши дошол до нашеня сорти шорокшари
Микола ище 1954. року почал садзиц паприґу, якуш билу сорту, нє памета мено, а барз сцел дойсц до шорокшари котру ше продуковало у Мадярскей. То ше му и удало, алє аж о 10 роки.
– Пошли зме з оцом до Годмезевашаргелю дзе продуковали нашенє тей сорти, и од своєй рочней продукциї котра була 7 кили, оцови предали 5 кили. Мнє уж було 18 роки, посипали зме нашенє до нашей фичи и привезли до Керестура. Од теди надалєй кажди рок зме одходзели по нове нашенє, а оцец садзел и по 4-5 гольти. Предавали зме ю по пияцох и накупцом. Так було же ю єдини у валалє садзел скоро до своєй шмерци, т.є. дас два роки пред тим дал єдному чловекови нашенє тей паприґи – приповеда Нада.
Зоз супругу и дзивку Микола предавал и овоц и паприґу по околних пияцох дзе ходзел кажди дзень на своєй фичи зоз прикочом, а паприґу предавал и накупцом. Познєйше, после паприґи, дзешка 60. рокох, почал продуковац и мархви и петрушки, продуковал по 10 гольти мархви, а на контракт з войску, та ше ю у ваґонох одвожело до Словениї. Як приповеда його дзивка, то була мука жива, бо ше корень з жеми винїмало у октобру и новембру. Кед були дижджи, нє могли ю винєсц з поля, та Микола глєдал баґер „ґусеничара” и гоч и заплацел, з валалскей задруґи му нє дали, алє му помогли людзе зоз Лалитю.
Приповедки о роботи и дожицох першого заградкара и овоцара з валалу Миколу Будинския Бруґошового, було би гоч кельо. На тот завод здогадли зме ше на ньго, же би ше нє забуло же и у Керестуре були вше шмели и одважни людзе, визионаре, цо ослуховали час и можлївосци, котри привредни розвой валала цагали напредок.