Галов

автор Ирина Гарди-Ковачевич 22. юний 2015

Наслов: Галов
Автор: Ирина Гарди-Ковачевич
Видаватель: НВУ “Руске слово” Нови Сад
ISBN: 978-86-7105-285-6
Цена: 500,00

 

 

Микола Шанта: Цинї у галове

Уж длугши час у Редакциї видавательного оддзелєня Руского слова и при єй сотруднїкох жиє идея же би ше афирмовало литературну критику як нєзаобиходни импулс за диханє литератури. Афирмация литературней критики би требала исц на голєм двох уровньох. Перши уровень би бул – селекция и обявйованє критичарских текстох цо ше зявели у деценийох за нами, а други – творенє механїзмох стимулациї за писанє актуалней, чечуцей критики. У тим процесу нєзаобиходне спатранє критичарского анґажмана Ирини Гарди-Ковачевич хтора сцерпено провадзела литературну продукцию по руски у чаше од скоро пейдзешат рокох.

Кнїжка критикох, приказох и есейох Галов Ирини Гарди Ковачевич направена зоз пейцох ґрупох текстох. Перши циклус текстох насловени як Прикази, у ствари класични огляднуца на кнїжки хтори обявйовани по новинох Руске слово, у рубрики Култура, у Литературним слове, у часопису Шветлосц, або у Руским християнским календаре. Найстарши текст зоз 1968. року, приказ кнїжки писньох Дюри Папгаргая, Ту, такой при шерцу. През поряднє представянє руских кнїжкох у тим периодзе од седемдзешатих рокох прешлого вику та по нєшка, Гарди-Ковачевичова провадзела розвой векшини теди актуалних писательох. Окрем спомутого Папгаргая, ту и прикази кнїжкох Амалиї Балоґ-Герлах, Юлияна Тамаша, Любомира Сопки, Евґeния М. Кочиша, Гелени Скубан, Звонка Сабола, Нталиї Дудаш, Владимира Кочиша, Ксениї Макаї-Орос, Бориса Варґи, Мариї Дорошки, Гелени Гафич-Стойков, Славици Шовш, Владимира Кирди Болхорвеса, Ани Тамаш, Миколи М. Цапа.

Окрем друженя зоз спомнутима писателями, Ковачевичова, як рецензент, була уключена и до директного наставаня кнїжкох Мариї Якимовей, Агнети Бучковей, Владимира Бесерминя, Даниели Тамашовей, Михайла Сабадоша, Наталиї Канюховей, Ганчи Папандриш Гаргаї, Миколи Шанти, Михайла Ковача, Мирона Колошняя, та з тих рецензийох направени циклус текстох – Рецензиї. Иринов стил рецензованя рукописох специфични прето же вона зоз позициї рецензента бере активну улогу у наставаню новей кнїжки. Вона суґерує, понука лєпши ришеня, а нє ридко ше и сама лапа до редактури кнїжки, вшелїяк у случайох кед то автор прилапює и дошлєбодзує. Читаюци рукопис хтори ма буц обявени як кнїжка, Ирина-рецензент авторови дава першу повратну информацию о тим як тоту кнїжку доживює читач. То драгоцина информация, поготов прето же є достата у фази твореня кнїжки кед ище єст часу интервеновац на нєй и злєпшац ю.

У ґрупи текстох хтора ноши наслов Прегляди, Ковачевичова провадзи културни феномени при Руснацох хтори вязани за литературу. Статя Шлїдом Митинґовей спирали прекрасни огляд о наставаню нашей поетскей манифестациї при Руснацох – Митинґа поезиї – єй ґенези, та по трансформацию до новей манифестациї – Костельниковей єшенї. Ковачевичова у тим огляду провадзи и анализує нє лєм манифестацию як вонкашнє зявенє, алє єй сущносц, а то розвой поетох, учашнїкох манифестациї, творенє поетикох. Провадзенє розвою поєдинєчних авторох, у тим периодзе од 1965. року, та шлїдуюци 22 роки кельо тирвал Митинґ поезиї, драгоцини допринос виучованю цекох розвою рускей литератури взагалї.

Феномен хторому Ковачевичова пошвецовала досц уваги през свой критичарски анґажман, то розвой такволаного женского писма при Руснацох. Нє жадам отверац тему чи постої женска литература чи нє, особнє тримам же постої добра и менєй добра литература а, без огляду чи ю пише хлоп чи жена, алє нє мож нє обачиц же Ирина, и сама писателька, досц енерґиї уклада до потримованя и ошмельованя женох писателькох и то часто зоз гевту мацеринску емпатию, рушаюци од становиска же жена жену найлєпше розуми. Дзекуюци праве тей Ириновей добрей дзеки, маме даскельо анализи кнїжкох писателькох на хторих критичаре хлопи менєй обрацали увагу.

За озбильного читача рускей литератури, або виглєдовача, най нє повем студента або докторанта, хасновити будзе и огляд Согласє наставаня и нєставаня у хторим авторка спатра и поровнує поетики трох вчас прирезаних дубох, трох руских писательох хтори нас зохабели скорей як цо ше творчо до конца реализовали – руски принц цмоти Юлиян Надь, обшеднути зоз цинями Звонимир Няради и професор без школярох Владимир Ґарянски. Толкованє поетикох тих трох авторох и їх спатранє у контексту ґенерациї у хторей ше зявели, як и цо єден о другому думали, бо писали нє лєм поезию и прозу, алє и критику, хасновите пречитац. „Три таки розлични поетики, а таки подобни животни опредзелєня. Таки подобни перспективи, а таки єднаки прирви скорей їх реализацийох. И то тото прецо их и нєшка, вєдно споминаме. Памятнїк їх зявйованю и єствованю”, пише Ирина.

Ирина єдна з ридких особох хтора и нєшка кадра написац пригодни текст з нагоди рочнїци даєдного нашого интелектуалца, писателя, маляра, новинара. Нє гуторим же то нє зна написац и дахто други, або най повем скоро кажде хто провадзи културни збуваня при Руснацох. Ту єст лєм два мали проблеми. Тота особа цо ше прилапи/ошмелї таке дацо написац, кед писатель у питаню, шор би було же би познала комплетне дїло дотичного автора. Тот критериюм такой значно зужує круг компетентних. И други важни критериюм, та можебуц и найважнєйши, то свидомосц же то потребне написац, же то важне за живот єдней култури, и на концу приходзиме и до гевтей, чисто людскей димензиї – треба окрем себе, почитовац, любиц и других. Значи, слово о чистей алтруистичней димензиї хтору велька векшина културних дїячох нє ма. Ирина спольнює спомнути условия за таку роботу и праве дзекуюци тим прикметом, маме релевантни резимеи творчосци Дюри Папгаргая, Наталиї Канюховей, Юлияна Тамаша, Владимира Кирди Болхорвеса и Штефана Гудака. Вони позберани до ґрупи текстох под насловом Рочнїци и ювилеї.

Зоз текстами у циклусу Литература за дзеци Гарди-Ковачевичова дала окремни допринос рецепциї дзецинскей литератури. Попри тим же дзецинска литература фундамент за очуванє и розвиванє руского язика, бо ше прейґ нєй до швета язика уводза нови поколєня, тота обласц литератури, попри тим же ма вельке число подзековних читачох – дзецох, по правилу слабо покрита зоз критицкима текстами. Можебуц праве то и єдна зоз причинох же ше млади авторе ридко уключую до писаня за дзеци. Скоро шицко цо релевантне у рускей литератури за дзеци Ковачевичова спатрела, анализовала и на свой способ оценєла. Єй ключни текст з тей обласци то огляд под насловом Руска литература за дзеци (Од традициї по модернизем). У нїм вона спатра кратки историят рускей литератури за дзеци, єй розвой и напрями, од Костельника, прейґ Янка Фейси, Ковача, Олеяра, Чакана, Будинского, Мафтея Виная, Янка Раца, Штефана Гудака, Агнети Бучко-Папгаргаї, Колошняя, Скубана Павловичовей, Силвестера и Серафини Макаї, Канюха, Симуновича, та по Римарову, Юлияна Папа або Ксениї Варґову. У тим, мож повесц началним тексту о дзецинскей литератури, вона дава основни напрями розвою литератури за дзеци, а на даєдних авторох обраца векшу увагу зоз окремнима статями о їх поєдинєчних кнїжкох.

Окрем литератури, Ирину Гарди Ковачевич интересую и други форми уметносци хтори розвити при Руснацох, а то насампредз подобова уметносц. Вона, як и музична, ма универзални язик и виходзи з рамикого националного, та є з тим вигодна за афирмацию заєднїци. У уводним огляду тей ґрупи текстох хтори ма наслов Подобови живот Руснацох, так як и цали циклус текстох, читаме же ше звичайно подобова уметносц розвива з розвойом ремесельнїцства и гражданского дружтва, а познате же Руснаци були углавним парасти, так же подобова уметносц дакус почекала лєпши часи, а вони пришли у чаше медзи двома войнами, у чаше културно-просвитней дїялносци Руского народно-просвитного дружтва, зоз видаваньом календарох, учебнїкох, часописох и новинох, зоз чим ше чувствує и потреба за подобовим виразом. У тим чаше зоз мальованьом и рисованьом, аматерски ше занїмали и велї школовани особи (Буїла, Петриґала, Ризнич), а вирастаю и перши подобово уметнїки, Руснаци, хтори дожили афирмацию и звонка своєй матичней заєднїци – Стеван Боднаров, Еуґен Кочиш, а познєйше и Владимир Колєсар. Треба спомнуц и то же ше тоти авторе розвивали звонка руского стредку. Аж зоз розвойом фестивалох, насампредз Червеней ружи, почало ше векшу увагу обрацац на подобових творительох. Нєшка нашо подобово уметнїки доживюю афирмацию на вецей бокох, уж спрам своєй роботносци и таланту. Маю нагоду участвовац на подобових колонийох, обявюю ше їх роботи по моноґрафийох, календарох, публикацийох, уметнїки викладаю на преславох швета Руснацох, фестивалох… З єдним словом, у рамикох културней системи Руснацох подобово уметнїки нашли свойо место.

Мож поставиц питанє жє яка мисия литературней критики нєшка, у чаше кед ношацу улогу провокатора у друштве вецей нє ма литература, алє тоту улогу превжали медиї, блоґи, дружтвени мрежи. Очиглядно же ше и литературна критика вєдно зоз белетристику взагалї, муши прилагодзиц часу у хторим жиєме. А то час релативизованя шицких вредносцох, та и литературних. Но, и попри тим, на становиску сом же и тераз як и вше цо було, без огляду на технолоґийни стан у яким жиєме, за праве полєценє духа, уметносци, та и критики, шицко єдно чи на скори, папирусу, перґаменту чи у друкованим або електронским медию, за луцидни вилєти духа вше час. Бо людски дух виражени прейґ слова нє може щезнуц. Вон як гевта вода у стини – вше найдзе место и час дзе вибиє.

У чаше кед ше од литератури як и зоз шицкого иншого цо нас окружує жада направиц бизнис, та ше обявює литература хтора преферира поверхово вредносци того часу, такволана треш литература, праве и шанса критичара же би указал на таки зявеня и же би, на блоґох, дружтвених мрежох, або у друкованим медию обрацел увагу на добру кнїжку, на кнїжку хтора преферира универзални чловечески вредносци, на кнїжку хтора аналитично и глїбински дружтвено анґажована.

Литература, та и литературна критика хтора єй цинь, у своєй историї нїґда нє була у ситуациї у якей є нєшка. Нїґда нє було тельо писмених людзох, а же ше так мало чита. Критику поготов. Нїґда литература, з ню и критика, нє мали менши уплїв на думаня и становиска масох, як цо го ма нєшка. З другого боку, литература нїґда нє була доступнєйша ширшому аудиториюму. Нїґда нє було тельо писательох. Сами абсурдни ситуациї. То так випатра зоз угла статистичара, трошителя, кед спатраме кнїжку як робу, цо вона постала зоз Ґутенберґовим пренаходком друкарнї, а цо кнїжка у своєй сущносци нїяк нє шме до конца буц. Пробуєм спатриц сущносц процесу.

Жиєме у постмодерним чаше хтори подрозумює насампредз фундаменталну реконцептуализацию стварносци и свидомосц же шицки верзиї стварносци и правди историйно условени. Постмодернизем одруцує можлївосц иснованя єдинственей обєктивней стварносци у швеце и у нїм присутне становиско же шицки верзиї стварносци у ствари верзиї розличних интерпретацийох. Нє постої єдна правда ґу хторей ше намагаме, алє ми сами здумуєме и виражуєме розлични правди и менуєме их у датих околносцох.

Мож повесц же жиєме у чаше превипитованя правдох и смислох нашого иснованя хтори нам понукали писателє и филозофове у предходним периодзе. Як вимивач злата у рики живота нєшкайши розумни чловек вимива и одруцує громади шлюнку же би пренашол даєдну грудку злата, того материялу хтори му оможлїви творенє нового смисла хтори будзе у фундаменту розума чловека 21. вику. У тим шлюнку вироятнє буду и велї кнїжки хтори нам Ирина Гарди-Ковачевич представела у тей кнїжки. Алє тиж так, прешвечени сом, на шитку преходносци заблїшнє и подаєдна гдудка злата. Злата руского язика.

(Опатрене 193 раз, нєшка 1)