Законска и морална обовязка

автор с. сабадош
426 Опатрене

През свойо седемрочне искуство архивисти на роботох защити архивного материялу звонка архиву, часто сом наиходзел на нєпорозуменя. Єдно з найчастейших було вязане за назву закона хтори вецей як два и пол децениї, медзи иншим, предписовал и одношенє ґу архивному материялу. Закон о културних доброх збуньовал велїх кадровских, административних и рахунководительних роботнїкох у явних и приватних подприємствох прето же им було цалком нєпохоплїве꞉ як папер хтори преходзи през їх руки може буц третировани як културне добро? Таку файту нєпорозуменя сом нєридко могол почувствовац аж и у дзепоєдних образовних и културних установох. Кед поздаваме стотки правни особи на териториї Городу Зомбору и општинох Апатин, Бач, Кула и Оджак над хторима окончуєм фахове надпатранє над архивованьом, фаховим отримованьом и вибераньом архивного материялу, случай Основней и штреднєй школи з домом школярох „Петро Кузмяк“ з Руского Керестура спада ґу ридким и винїмковим. Керестурска Школа зрозумела значенє архивного материялу хтори твори и анґажовала фахових роботнїкох Историйного архиву Зомбор же би їх, вецей як сторочну архиву, ушорели по шицких предписаньох, а цо то подрозумює, будземе спатрац у дальшим тексту.

Идуцого тижня на моц ступи влонї принєшени Закон о архивним материялу и архивней дїялносци. И попри тим же Закон приноши досц нови моменти у архивистичним фаху, вон заш лєм затримал и велї предписаня хтори у старим Закону о културних доброх були присутни, алє хтори ше, без огляду на спозореня фахових особох, нє почитовало, баржей пре нєдзбалосц, як пре нєдостаток средствох. Правна особа як творитель документарного материялу ма законску обовязку, медзи иншим, обезпечиц одвитуюци простор и опрему за змесценє и защиту архивного и документарного материялу (архивни материял ше по важносци видвоює з документарного и ма статус културного добра), евидентовац, означовац, класификовац, датовац и архивовац архивни и документaцийни материял, водзиц архивну кнїжку як провадзацу евиденцию по предписаним образцу, достац думаня компетентного архиву пред применьованьом мирох защити, поступац у складзе зоз мирами и терминами хотри компетентни архив наклада и друге. Архивни материял звонка архиву тиж муши буц чувани як цалосц и нє шме буц подзелєни по рижних локацийох. При ушорйованю власней архиви, компетентни архив може буц анґажовани у тим процесу як надпатраюци и консултативни орґан (цо и обовязне), и як реализатор тей роботи. Єдна зоз значнєйших часцох процесу ушорйованя архиви то видвойованє (дакедишнї термин вилучованє) документарного материялу хторому рок чуваня вишол. Документация хтора ше по важацих предписаньох нє муши тирвацо чувац, алє ма часово одредзени рок чуваня, ма ше ю видвоїц, пописац, а после достатей писаней согласносци компетентного архиву ю мож и знїщиц пре обезпечованє простору за нови документарни материял и ефикаснєйше чуванє архивного материялу за хтори иснує обовязка тирвацого чуваня.

У нашей заєднїци єст числени творителє архивного материялу. Окрем спомнутей керестурскей Школи, то и школи у Коцуре и Дюрдьове, Дом култури Руски Керестур, РНТ „Петро Ризнич Дядя”, НВУ „Руске слово”, Завод за културу войводянских Руснацох, а на першим месце вшелїяк муши буц Национални совит рускей националней меншини. Спомнути установи маю и законску и моралну обовязку чувац тото цо за нїма остава. Ту тиж треба спомнуц и здруженя, насампредз културно-уметнїцки дружтва. Їх богата история од окремного значеня за нашу заєднїцу муши буц зачувана и за тото потребне вецей дзеки як пенєжу. Особнє сом участвовал у процесу ушорйованя и диґитализациї архиви Горватского културно-уметнїцкого дружтва „Владимир Назор” зоз Зомбора хторе ма традицию и зачувани писани шлїд од 1936. року. Архива того дружтва ушорена по шицких предписаньох, а навелько розпочати и процес єй диґитализациї чий конєчни циль публикация диґитализованих документох на интернету. Тото зробене з републичнима, покраїнскима и средствами локалней самоуправи и преставя пионирски приклад за шицки горватски културно-уметнїцки дружтва у Войводини, а дзекуюци тому тексту, могло би буц приклад и за Руснацох. Ми у тей хвильки у ситуациї же зме пред двома роками означели 100-рочнїцу снованя нашей першей културно-просвитней орґанизациї – РНПД, а нє знаме з бизовносцу дзе ше, и чи ше єй архива даґдзе вообще и находзи.

Дзекуюци зачуваним архивним материялом, нєшка преславюєме 1751, а нє 1745. рок як рок приселєня Руснацох на тоти простори, бо поволованє на писани жридла ма нєдвосмислово векшу чежину, як операнє на усну традицию. Нєшка керестурска школа чува архиву од 1912. року, а нє од 1753. року кед є основана. То „вина” наших предкох. На нас же бизме зачували тото цо остало, пренашли тото цо затрацене, а ище вше постої, и чували тото цо ше тераз твори, бо кед нас и нє интересую факти з историї, вшелїяк нам у єдней хвильки значна постанє архива у форми, поведзме, персоналней и финансийней документациї, бо вона нам як поєдинцом годна одредзиц и терашньосц, и будучносц.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ