Даскельо ствари ше случели тих дньох, а важне же би остали записани:
Перше – прешол 25. новембер – Медзинародни дзень борби процив насилства над женами. Тирваю 16 днї активизму, кампаня тиж процив насилства над женами. Уж сом о тим писала, и будзем ище дас сто раз, як би ше гварело. Даскельо ствари ту важни:
- Жертва нїґда нє виновата!
- Воспитуйце ваших хлапцох же би почитовали и себе и людзох коло себе, а нє же би були „мачоˮ хлопи!
- Патриярхат нам шицким терха: и женом бо их нє почитує, и хлопом бо им наклада стандарди хтори нє за чловека з креви и меса. Прициска го и терхує.
Друге – новинаре и новинарки нє шму буц на лїстинох за виберанки за национални совити. То процивне зоз Кодексом новинарох. Ту два ствари важни: Кед нє почитуєце Кодекс и думаце же то глупосц, то вецей гутори о вас як о шицким другим. И новинаре и новинарки можу буц члени Националного совиту, алє кед свойо новинарске место замаржню док су на функциї. Цо, знаме, у нашей стварносци нє пракса. И скорей як цо почнєце дудрац: „Га, хто же вец будзе?ˮ – ми як заєднїца мушиме ше старац и „виховац“ интелектуалну елиту хтора то будзе робиц, а нє одогнац их, бо нєдосц танцую, або шпиваю, або просто нє жадаю робиц задарамо. Пребачце, „за Русцнацтвоˮ. Та вец маме пензионерох, людзох зоз странки, людзох хтори нє барз заинтересовани за тоту улогу и ище подаєдних.
Треца ствар и найшвижша актуалносц – „Костельнкова єшеньˮ.
Дацо цо поробене иншак, або сучаснєйше? Бо сом нє обачела.
И наша сучасна литература – запожнєна. Гей – наша сучасна литература пожнї даскельо роки за актуалнима трендами.
Кнїжка „Монах и яˮ цикава пре свой змист, алє вона нє шмела стац пейц або вецей роки у фийовки. Прецо вона там стала? Теди кед єй бул час за видаванє, кед є и написана, теди бизме влапели крочай з часом и трендами. Тераз швет пошол на други бок. Жени ше зобудзели, вецей зме нє „дзивчатка хтори слухаю хлопох и робя ствари же би им було по дзеки. Нїґда зме то анї нє були, лєм зме то тераз почали гуториц ясно и гласно. Тераз швет у будзеню и дзвиганю гласох женох, феминистични рухи моцнєйши, а руска литература дава нови змисти – актуални пред пейцома роками.
То нє значи же тота кнїжка нє добра, то значи же наша видавательна дїялносц нє влапела крочай зоз шветом и же жиє у прешлосци.
Так и зоз твитературу Емилиї Чижмар. Авторка прешла на мрежу ЛинкедИн. Вецей є нє на Твитеру и Фейсбуку дзе змисти зоз єй кнїжки наставали. Одросла, еволуовала. А єй кнїжка вишла тераз.
И ище єдна ствар, найважнєйша: – Кельо ми укладаме до квалитетних людзох хторих маме, меркуєме на нїх и робиме зоз нїма, а кельо вицицуєме шицку дзеку зоз нїх? Док єй єст най робя на добродзечней основи, або за дробни пенєж, док ше сиґурно пренайдзе голєм єдна особа хтора пове же вон/вона зна то лєпше (лєм ниа, нє роби нїч). И шицко под мотом „то за Руснацтво“?
Прешли тоти часи.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.