Озда то роки принєшу же чловек почнє роздумовац о тим цо за собу охаби. Дахто гольти, дахто хижи, дахто свой портрет на муре, дахто фотоґрафиї у албуме, дахто кнїжки зоз своїм подписом, дахто малюнки у даєдней ґалериї, а найвецей з нас дзеци котри преноша презвиско, або ґени до будучносци. Шицки ми ше наздаваме же нє щезнєме лєм таки, як ярня хмарка на ослункованим нєбе, як диждж цо го попиє смиядна жем.
За мну останє, кед дакого будзе интересовац же сом була Рускиня, же сом бешедовала по руски, свойо дзеци так научела, аж и писала на бешеди котру ме родичи научели. Чи то дакому будзе важне, чи дахто препозна себе у тих даскелїх податкох, чи ше у нїм дацо поруша як цо затрепецело у мнє, кед сом у углядним часопису „Лїтопису Матици сербскей” першираз пречитала статю о Руснацох, о тим же ше присельовали лєм тоти цо були шлєбодни, а шлєбодни ше могло остац у тедишнєй царовни лєм теди кед ше нє остало длуго на єдним месце, у истого ґазди. Пать ти, подумала сом себе, Руснаци нє таки потульни як их тримали мойо пайташе и пайташки у школи, хтори нас зоз заєднїцким меном волали Шицки (бо им то було паметлїве зоз плакатох хтори волали Шицки на виберанки!). Вец сом покладала сербску стредньовиковну литературу, та ми ше професор, озда пре мено, питал чи знам же Руснаци описменєли Сербох. Перше Руснацох, там у Моравскей, описменєли Кирил и Мефтод, а вец вони пришли тадзи, цо би ше поведло, до долнєй жеми, описменьовац южних Славянох! Знаже сом ше цешела. Як и теди кед виглєдованя професорки Свенки Савич потвердзели же тоти цо жию з Руснацами о нас маю углавним позитивни думаня: же су вредни, мирни, чесни… И вше ме поцеши дацо дознац зоз нашей прешлосци, о живоце тедишнїм и терашнїм у крайох одкадз зме пришли, або о успихох наших людзох дома и у швеце.
Случело ше ми вецей раз же ми ше познати питали чи нє знам даяку Рускиню цо би им чувала дзеци, пораєла обисце, а було и случаї же ше питали дакеди чи нє знам даякого майстра Руснака, цо би им поробел уж цо им требало коло квартеля, чи обисца. То тоти цо маю позитивни искуства о наших людзох.
О Руснацох писал и Милош Црнянски, и Исак Синґер, а нобеловка Олґа Токарчук у прози о штредньовиковней Польскей пише же Рутени гнєтка дзвигаю повстанє, а же їх бешеду чежко розумиц… И хто зна цо шицко о нас история спомина, други як нас видза, кельо зме тим з ким зме дзелєли час и простор були важни и интересантни.
Чекам тих дньох най ме пописоваче, як и скорей цо було, приду ознова уписац до списку гражданох тей жеми у котрей народзени и мойо дзеци, и я, и мойо родичи, и мойо дїдове и баби, и їх родичи и так скоро уж тристо роки. За тоти тристо роки Руснаци ше уткали до шицких просторох и пасмох народох тей жеми котру тримаме як свойо отечество и вона их, мушиме буц щири, так и трима и тримала, бо зме нє єдини хтори нє припадаю ґу векшинскому народу. Же бизме и далєй були прилапйовани як фукционална часц жительства мушиме буц препознати, мушиме ше остарац же бизме були идентификовани зоз своїма потребами котри нам оможлївюю остац тото цо зме зоз образованьом, информованьом, културу и язиком. Отримовац здобути уровень тих сеґментох кошта, кед нас єст менєй, та тоти трошки по поєдинцови векши. Прето важне же би нас було цо вецей, же бизме за свойо тримали и тих цо су з мишаних малженствох, зоз стредкох дзе зме нє компактни, та и тих котри лєм дзешка у здогадованю знаю же маю руски коренї, алє ше чувствую страцени, забути. То прето же бизме у статистики були число о котрим треба водзиц рахунку, наостатку, тоти хтори насампредз, о себе водза рахунку.
„Пать о себе, будзе з тебе”, гварели би нашо стари, а ми нєшка знаме же кед ши добре, та ши добри и другим, кед маш, та можеш дац. На тот завод бешеда о тим же треба мац свидомосц о себе, же би други були свидоми о це.
Я тельо, у наздаваю же Руснаци и надалєй останю – Руснаци. Же би за нами остали цо тирвацши и глїбши шлїди.
Же бизме и далєй були прилапйовани як функционална часц жительства мушиме буц препознати, мушиме ше остарац же бизме були идентификовани зоз своїма потребами котри нам оможлївюю остац тото цо зме зоз образованьом, информованьом, културу и язиком. Отримовац здобути уровень тих сеґментох кошта, кед нас єст менєй, та тоти трошки по поєдинцови векши. Прето важне же би нас було цо вецей, же бизме за свойо тримали и тих цо су з мишаних малженствох, зоз стредкох дзе зме нє компактни, та и тих котри лєм дзешка у здогадованю знаю же маю руски коренї, алє ше чувствую страцени, забути. То прето же бизме у статистики були число о котрим треба водзиц рахунку, наостатку, тоти хтори насампредз, о себе водза рахунку.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.