Заври, згарнї розбити очи – о стихох и насилстве

автор М. Перкович
224 Опатрене

„Руш, руш ше Марийо/ заври, згарнї розбити очи/ и преруц прейґ чардака”. Уж днями ми на розуме стихи з мойого давного дзецинства теди младей рускей поетеси Мариї Яким… Якошик чежки, густи замервени слова „заври, згарнї…” бубную ритмично яґод вояцки марш.

Мервя дзеци у школи. Заври, згарнї. Мервя младеж ютредзень. Заври, згарнї. Наява знїжованя возросней гранїци за виновну одвичательносц на 12 роки живота. Заври, згарнї. Реакциї звонка розума. Чи най ище раз, штварти раз, напишем исте виреченє же система хтора заснована на насилстве и аґресиї у кризних ситуацийох индукує дальше насилство и аґресию – локално и ґлобално, вертикално и по горизонтали? Заври, згарнї розбити очи. Чи я у ствари уж роками пишем єден ровно исти текст? Заври, згарнї розбити очи, и преруц прейґ чардака.

А бул и Дзень побиди над фашизмом, у Сербиї го означели и четнїки.

Заври, згарнї. Бул Дзень побиди, а виновати Заход, интернет, нєлоялни домашнї и подозриви миґранти – шицки вєдно и одразу грожа националному єству. Заври, згарнї. Бул Дзень побиди над фашизмом, без партизанох хтори го победзели. Заври, згарнї розбити очи.

Днями и децениями фашизем – склєпана надриидеолоґия єдноставних ришеньох, гарнє ше на кажди дзвери, а шицки нащежар отворени. Заври, згарнї розбити очи, и преруц прейґ чардака.

А було децениї у хторих зме ясно знали же хто цихо о капитализме, муши буц цихо и о фашизме (Макс Хоркхаймер). Дораз та два столїтия будзе як знаме же узурпованє шицких конарох власци од вивершней власци и пошлїдкове одумеранє демократиї у капиталистичней держави нужни и нєминовни процес (Марксов „XVIII бример Луя Бонапарти”). Капитализем фундаментовани на експроприяциї и експлоатованю. Фундаменталне насилство окончене на самим швитаню Нового вику хторе ше нєпреривно повторює и самообновює нєминовно виволує насилство у каждим живоце и цалим швеце. Нє санує дзеци, жени, интиму, наймилших.

Система насилства хтора нє санує анї дзеци, анї воду, анї воздух – ма алтернативу. Система хтора нє санує нїч и нїкого, хтора руйнує и розбива, муши буц одруцена. Заври, згарнї, преруц прейґ чардака.

Наисце нє знам цо варло нука у младей поетеси Мариї Яким же вишпивала стихи з хторима жиєм, ниа, уж децениями. Можебуц би их нє препознала у тим контексту, у моєй интерпретациї. Алє, здогаднєм ше на нїх кажди раз кед сом у розпуки, зявя ше одкальшик з паметаня, як мантра, вше кед чежко.

Руш, руш ше Марийо/ преруц прейґ чардака.

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и не вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ