Центурион – Дзешец любовни заповиди

автор Юлиян Тамаш 12. марец 2015

Наслов: Центурион – Дзешец любовни заповиди
Автор: Юлиян Тамаш
Видаватель: НВУ “Руске слово” Нови Сад
ISBN: 978-86-9147-077-7
Цена: 600,00

 

 

 

 

 

Перо ЗУБАЦ 

ВЕРХИ ПОЕЗИЇ АБО „ЦЕНТУРИОН ЮЛИЯНА ТАМАША*

Рукопис новей кнїжки поезиї Юлияна Тамаша зоз своїм насловом Центурион отворел у здогадованю писателя тих шорикох шор асоцияцийох хтори, лєм наоко, нє маю сущней вязи зоз лиричну и филозофску основу писньох у кнїжки. Перша асоцияция була: Пабло Неруда. У младосци ме зогривала приповедка о кнїжки найлєпших Нерудових любовних писньох, а слово о нєспорним майстрови любовней лирики, Писнї мойого капитана, хтори обявела його любов зоз вигнанского южного пребуваня у нашим окруженю, нє знаюци анї мено гевтого хторого любела, бо за ню вон бул лєм капитан чийогошик далєкого войска дочасно у южних архипелаґох. И Неруда нє мал копиї писньох хтори писал за свою любену. Ратовала їх любов и нєшка ше находза розошати у виборох Нерудовей поезиї. Яка вяза, питаце ше, зоз Тамашову поезию? Кнїжка, углавним, пополнєта з любовнима писнями за яки би ше анї Неруда нє поганьбел. То верхи лиричней поезиї Юлияна Тамаша. А капитан то центурион, командуюци з центурию, а вона ше може толковац и як остредня воєна єдинка и як єден вик, сто роки у наших животох (сто любовни писнї як ґарда хтора чувала цезара).

Друга асоцияция була згушньованє здогадованя, паметаня, памяткох, врацанє до стварносци прешлих сензацийох, ошпивйованє красоти живота и церпеня условеного зоз спознаньом краси. Концепт тей кнїжки то обєдиньованє здогадованя на историйне искуство од давендавна, од библийних часох, од першого лєта чловековей думки ґу космичним простором, шицко цо було и тирвало и шицко цо будзе тирвац у тих писньох кондензоване у ясним и отвореним превипитованю можлївосцох любови у сурових часох хтори з основних вредносцох елиминую двойство у єдним єству, милосердносц, виру, надїю, красу. За охрану любови написана тота кнїжка, а густа лирична ткань нових стихох („Центурион за Миряну од католїцкого по православни Крачун 2014”) уключує и даскельо ключни писнї и поеми о любови зоз Тамашовей кнїжки вибраних писньох Зиходзенє до дня з 2002. року: Мальва, Багнїтка и Гирми. Птици шпиваю.

Наступна асоцияция од сущней важносци за толкованє основних поетових намирох же би ошпивал очиглядно и отворено интензивне любовне дожице реалней жени хторей написани тоти уникатни любовни псалми у чаше медзи католїцким и православним  Крачуном, значи то плима емоцийох, нєспутана и зохабена словом най їх зведу на реалиї язика, на вислови церпеня, даремносци, страсци, возношеня, болю, помиреня, нємиреня, нєспокою у намаганю отримац любов як стаємну и стаємно присутну миру одношеня двох особох у безмирним часу и реалним часу горкосци и краси, цо ше з часу на час удава, алє лєм у словох хтори творя писню. Писня Тамашова, правда, з добераних словох, од субтилних думкох, алє и од якогош емотивного тканя хторе нє мож описац а же би ше нє почувствовало. То прикмета найвекшей поезиї, а цали Центурион мнє, без було якей вязи у смислу уплїву, у смислу подобносци, здогадує, асоцирує на Рилкеово Дївицки елеґиї.

То специфичне емотивне тканє офарбене зоз щиросцу, гевтей хтора нє чкодзи краси писнї, бо є нє убудована до писнї пре сентименталистични плащ, алє пре насущну поетову потребу висловиц свойо чувство бурї у души, же би, поставаюци лирични вислов, писня чи поема, була своєй файти розтерхованє души, врацанє єства до ровноваги живота. Любов у Тамашових писньох отїлотворена алє звонка тей отїлотвореносци вона и сущносц хтора отримує швет у ровноваги.

У есею Швет, любов, слово у Рилкеових Дївицких елеґийох французки филозоф Jean Wahl пише: „Потребнєйши нам любовнїки як ми їм, дзекуюци їм народзує ше писня. Врацаме им ствари спрам хторих нас вони обрацели, вони нам даваю писню, а Linos зоз пражнїни твори музику, як цо и нашо шпиванє звекшує простор птицом. А шицко то, у ствари, враца ше любовнїком, у гевтим часу у хторим вони другим буду приповедац свою приповедку. Но, сущносц любови нє у тим. Чи вона можебуц у часу у хторим ше, гоч цали у любови, ошлєбодзуєме любеней, у часу у хторим ище трешуци ше одупераме ше и уж рушаме на гевтот бок…”.

Уключуюци дзепоєдни скорейши писнї о любови до того нового читаня, Тамаш, правда, потвердзує общеприсутну тезу у толкованю поезиї, же писнї писани дакому, єдней особи, траца у добрей мири свою уникатносц и намену, приватносц и виключносц, поставаюци универзални, наменєни шицким. Та и кед поет, у уводней писнї, бешедує о шмерци як єдиним концу любови, и тот феномен шмерци, кончини, одходу зоз швета, лєм змоцнює гук основней всеприсутней музичней теми у тих писньох, любов би нас виратовала кед би могла и знала виратовац. Дзепоєдни писнї у тей кнїжки як кед би ше одпитовали од простору, од сензацийох, од видзеного и нагадованого у швеце коло нас, од людзох и од вибераних у любови, и тото нагадованє кончини, гоч кельо вона и поетска фикция, дава писньом дзепоєдни прикмети тестаментарносци, так же виволую у читачови чувство обаваня, страху, чи слово о правдивим порученю або поетовим бависку зоз шмерцу. А нєт велького поети хтори ше нє одпитовал од швета у писньох вельо пред правдиву кончину.

Вшелїяк, там дзе ключни теми любов, шмерц и живот, там и Бог. Там тот хтори о шицким одлучує. Йому ше поет обраца директно, та и у диялоґу, припознаваюци му всевласц, алє нє и всевидосц. У писнї скорейшого датума Гирми. Птици шпиваю, хтора, по моїм думаню єдна з найлєпших Тамашових писньох, вон ше на самим початку писнї ясно одредзує:

„Нє мам ше я цо вецей радзиц з тобу, Боже!

Перше ше порадз сам зоз собу,

Та ше гнївай на самого себе

Пре нєсовершеносци власного дїла;

Припознай же ши слаби, як и шицки ми смертнїки,

Хторих спреведаш з вичносцу, алє голєм припознай

Же ши нє барз мерковал при твореню швета…

Нє будзе же у цалей кнїжки поета затримал исте становиско спрам Створителя, бо там дзе модлї за милосц або помилованє нє остава лєм на критицким одношеню ґу Космичней Всевласци гоч надпомина, нє без духовитосци у єдней писнї, же Бог високо и цо пре старосц цо пре ровнодушносц нє сцигує водзиц старосц о залюбених псох. Ту ми нагода же бим ше здогаднул Тамашових винїмкових писньох о рошлїнох, очловечених, кед людски характери проєктує до рошлїнох хтори символично можу емитовац тоти значеня цо им их поет наменює, а и о животиньским швеце дзе дзекеди людски судьби виказує през судьби елементох з анималного швета.

На концу кнїжки, у одпитуюцей писнї, Тамаш ше одпитує од любеней жени, од гевтей хторей кнїжка пошвецена и написана, зоз стихами:

„Мой ше живот закончує

Зоз цела душа вилєта

Я уж мирно лєжим

Час одпитац ше навше.

 

Идзем до цемного гроба

Та там Вас причекам.

Нє бойце ше Судзеного дня

Бо у бувшим швеце шицко кратко було.

 

Живот павучина

Зачас ше под витриком страци.

Прето служце порихтани

Богу, гевтому цо од Юлияна

Лєм до поли, до конца нє веряци, учела Миряна:

Бог то Любов, алє є, опрез и после шицкого, Правда.

Бог як Правда зявює ше у закончуюцим стиху. А Правда шестра тей кнїжки, писаней зоз щиросцу по оголєносц, у гевтих писньох дзе ше Любов як феномен єдинства єства у шицких часох и зявює преблєчена до писнї хтора стварносц по себе, преставаюци буц особна и чияшик, алє зоз роботу универзалносци порученя и общого рефлексивного и филозофского тканя у стихох постава шицких, загальна, власнїцтво читателя.

И шмерц и живот, и поцерпанє и трапеза, занєшеносц и помиренє з крегкосцу и любови и живота, и розшати адреси и артефакти, и шифровани порученя и поуки же любов мож прехориц а же би нє щезла, шицко то у тей густей и опиваюцей поезиї бешедує о можлївосци же би поезия надвладала конєц Любови и зачувала Правду о нєй у стихох хтори наджию шицки нашо пораженя.

Нєспорне же слово о кнїжки хтора потвердзує и утвердзує вшадзиприсутну думку у тим поднєбю же ю написал вельки поет. Наш поет. Юлиян Тамаш.

* Послеслово з кнїжки Юлияна Тамаша Центурион, Руске слово – Завод за културу войводянских Руснацох, Нови Сад, 2014.

(Опатрене 149 раз, нєшка 1)