Нєодлуга у Руским Керестуре будзе подзвигнута зависа на ище єдним Драмским мемориялє Петра Ризнича Дядї. Єдна з тих цо роками давала значне доприношенє у його витвореню, чи як ґлумица, чи як член Орґанизацийного одбору, то и Ана Рац.
Ище як школярку у першей повойновей рускей Ґимназиї професор музики Ґера вибрал ю шпивац до хору зоз старшима. Були то єй початки у аматерскей дїялносци у керестурским културним живоце, хтора тирвала коло шейсц децениї.
– Накадзи по войни формоване Дружтво „Гавриїл Костельник”, я ше учленєла. Попри хору хтори теди робел з прервами, почала сом танцовац и у фолклорней секциї, а була сом и соло шпивачка. Нє прето же сом була найлєпша, алє таки були околносци. З керестурским оркестром ше знїмало народни шпиванки у Радио Новим Садзе хтори почал робиц за 29. новембер 1949. року – памета Ана.
– Теди ше знїмало „на живо” и случело ше раз же треба почац шпивац, а я забула текст. Випатра же сом ше злєкла. Треба почац, а я нє знам слова… Но, якош ми у остатнєй хвильки пришло на розум, и до конца добре випадло.
Як приповеда наша собешеднїца, шпивац и танцовац барз любела, та у фолклору була активна по свою одаванку. Ма красни памятки з наступох на смотрох. Шпиваню остала вирна ище велї роки и то у славним керестурским мишаним хору хтори бул масовни и зоз шпивачами добераних женских и хлопских гласох, а водзени з дириґентску руку тедишнїх наших найлєпших дириґентох: Якима Сивча, Иринея Тимка, Витомира Бодянца…
– И у хору сом наисце з уживаньом шпивала, а верим же и шицки други члени. Були зме зложни, наступали вшадзи, и на смотрох, голєм седем раз на покраїнскей у Руми, и посциговали найвисши резултати. Велї нашо шпиванки остали тирвацо зазначени у Радио Новим Садзе – здогадує ше Рацова и аж видно як єй прето мило.
ДЯДЯ Ю ВИБРАЛ ҐЛУМИЦ
По законченей нїзшей ґимназиї, наша собешеднїца ше предлужела школїц у тедишнєй шеґертскей Школи у привреди, дзе ше учела за тарґовца и шеґертовала три роки. О єден час почала робиц на вецей местох, а вец у администрациї у тедишнїм Польопривредним комбинату дзе и закончела свой роботни вик. Роками робела на обраховйованю особних доходкох.
– То була барз вичерпююца робота дзе требало мац добру концентрацию. Остатнї роки пред пензию, до хторей сом пошла 1990. року, у Нишу сом закончела компютерску обуку, та ми вец було лєгчейше робиц. Но, после такей роботи, активносци у култури ми були як єдно вельке розтерхованє – здогадує ше наша собешеднїца.
Док ище як млада шпивала у хору, у театралней дїялносци теди робел наш визначни режисер Петро Ризнич Дядя.
– Вон нас видзел у хору, фолклору, а позберал нас и до театра, хто му за яку улогу одвитовал. Попачела ше ми и тота уметносц, та сом у нєй найдлужей и остала. Назберали ше сиґурно вецей як 30 рижни представи. Найпаметлївши ми на початку 50-тих рокох прешлого вику – „Заврачане благо”, „Ґуберня”, „Виберна”, „Карчма на главней драги”, „Суєта”, „Мартин Борула”, „Пан ловар”… Познєйше „Поп Чира и поп Спира”, „На дну”, „Опера за три ґроши”, „Вистата конїца”, „Женїдба” и велї други.
На питанє хтора єй улога наймилша, Рацова гвари же найволєла улогу Леонтини у фалаце „Пан ловар”.
– Наймилши ми драмски представи, бо я баржей драмска ґлумица, гоч зме драми бавели найменєй, а найвецей комедиї. Думам же ми барз добра була и улога Еми у „Вистатей конїци” дзе зме зоз Миколом Скубаном Соцкийом як Емилом, бавели остарених супружнїкох и родичох котри даремно обчекую же би их з далєка нащивели дзеци и унуки. Тоту драму написал и режирал Дюра Папгаргаї. Робело ше дома, у ньго, пре цихосц, и тоту улогу сом найлєпше могла порихтац. Можебуц прето же зме лєм двойо ґлумели, або пре сам драмски текст хтори ми, як гварим, найбаржей одвитовал – виноши свойо думанє Рацова.
Ана барз любела знїмац и радио-драми и у велїх участвовала. Окреме єй мила и паметлїва тота цо знята по кнїжки Мирона Жироша „Мили сину мой”, хтора була и на Фестивалу у Охриду.
У ТЕАТРЕ НАЙДЛУЖЕЙ ВИТРИМАЛА
Як потвердзує Рацова, у повойновим театралним живоце у Керестуре, кед ше рихтало забави, участвовали и векшина просвитних роботнїкох. Ана памета же бавела и з професором Гавриїлом Надьом, Якимом Сабадошом и другима. Теди ше велї опробовали у тей аматерскей дїялносци, но лєм дзепоєдни остали и витримали велї роки. Кед ше основало Аматерски руски театер „Дядя”, помали ше оформйовал и стаємни ансамбл славних ґлумецких леґендох як цо бул Соцки, Витомир Бодянец, Юлин Стрибер, Ґача, и други, а дзепоєдни и нєшка ґлумя як Янко Рац, и уж вецей нє активни Янко Гудак. Єдна з тих цо найдлужей витримала од женох-ґлумицох то и наша собешеднїца, а у Театре з ню тиж робели и Афка Рамачова и Ана Дудашова.
– Барз ми крашнє було робиц и з младшима хтори приходзели, як Мижо Варґа, Михайло Зазуляк, Емил Няради, Ненад Канюх, Сенка Макаї Орос, Снежана Малацко. Вони, як знаме, и нєшка ядро нашого Театра, но видзи ми ше же нєт досц младих ґлумцох.
ПАМЯТКИ ЗОЗ СРИМУ
Попри моцного аплаузу, єдна з наградох аматером то вшелїяк и путованя. Дзекуюци своїм анґажованьом и наша собешеднїца нащивела велї места у тедишнєй Югославиї, алє и у Словацкей и України дзе наступала зоз хором и театром.
– З хором зме були у Призрену, а барз паметам наступ у Баня Луки дзе нам наисце барз кляпкали. Голєм седем раз зме були найлєпши на републичним фестивалу аматерских театрох у Требиню дзе зме радо одходзели. Прекрашнє було и у Словацкей дзе нас примали як своїх – памета Ана, гоч од шицких госцованьох найбаржей визначує вчасни период у Театре, кед одходзели госцовац до Сриму.
– Каждого року зме з представами обовязно ишли до Сриму, а найчастейше до Бикичу, дзе теди робел учитель Михайло Ковач. Були зме дараз и у других сримских местох, часто и у Петровцох, кус менєй у Миклошевцох. И там зме були як дома. Познате же Сримци госцолюбиви, та и ми тото нє раз дожили.
За свойо анґажованє у култури, панї Ана Рацова достала и велї припознаня од општинских „Зарйох” по покраїнски „Искри култури”, достала и металию од Тита… Ище пред 10 роками була активна и помагала у Театре. А вец представи провадзела лєм зоз публики. Два роки, пре здравє, провадзи их лєм на ТВ екранох.
Уж вистала и єй „конїца”, (парафраза єдней з представох у хторей бавела). Алє у нєй и далєй живи велї прежити, красни памяки. Чува их и ознова пребера по думкох… Од кеди остала без супруга, за памятки ма найвецей часу.
ДОМ КУЛТУРИ БУЛ ЄЙ ДРУГИ ДОМ
– Гоч сом мала досц чежку и одвичательну роботу, пред пробу сом ше мушела добре одпочинуц. Анґажованє у хору и театре ми було єдно вельке розтерхованє и уживанє, гоч требало и тексти учиц и буц добре сконцентровани, а Дом култури ми бул други дом. Барз зме були зложни и думам же нїкому нїч нє було чежко, бо зме були млади. Кед зме даґдзе ишли, вше то було шпиваюци…
Того року наполнїм 85 роки живота. Гоч знам же сом вецей нє способна за таки роботи, научела сом на дружтво, гоч, и того дружтва уж вецей нєт. Так сом звикла на таки живот, же ми тераз барз хиби – щира Ана Рац.
