Кед автор пише текст дзешец днї пред законченьом старого и самим початком нового року вшелїяк же є у дилеми чи направиц ретроспективу прешлого часу, або пробовац на основи тей ретроспективи начално нагадовац перспективу, односно будучносц. Найлєпше зложиц ретроспективу и перспективу и найсц напрям индивидуалного и колективного иснованя, окреме же ше у явней бешеди, и то праве у 2022. року, вше частейше спомина початок велькей планетарней пременки.
Нєпреривне гроженє зоз катастрофами котри уж децениями виволую СТРАХ. Чловек остатнї вики пребарз умножовал свою зависносц од системи котра свидомо розвивала филозофию профита, котрей нєшка идеал направиц у минути цо вецей финансийни диґитални трансакциї, а нє ґадлїва є анї на кеш (найновши скандал у Европским парламенту).Страх при найбогатших же им ше числа на рахункох нє звекшую по планованей динамики, у концентричних кругох, шири ше, у рижних дефетистичних вариянтох, далєй на остаток планетарного жительства. Обични чловек поцерпа же нє будзе енерґиї, воздуху, води, поживи, адекватни лїки. Кед би геґелиянски „дух историї” бул розумнєйши и правдивши, осем милиярди гуманоидних єдинкох, вєдно зоз цалосну флору и фауну, мали би шицко цо потребне за нормални живот. Нажаль, дармо ту филозофия (нєшка вигната з образовней системи) дармо релиґия (вира), апели розума и лоґики. Нєшка швет, и попри кирвавих искуствох, дошлєбодзел же би го гамишни ґлобалистични лоби и далєй тримал у стану перманентного страху и войни. Духовносц, и у вирским и у интелектуалним смислу, лєм звишок котри спомалшує рост спирали медзисобного ґрабаня, однїманя и знїчтожованя заєднїцкей Планети.
То би було то до чого цивилизация верела, моцно зачирена у материялносци без ясно дефинованей духовней вертикали, односно идеолоґийного фундаменту котри би надвишел баналну реалносц.
Чи було чловеколюбия? И кед го було, слабо є запаметане. Рок котри випровадзаме доказ масовного братозабойства, медзисобного гнобеня и страху на рижних точкох Планети. Парадиґма о Каинови кельо ґод є єдна з давних старозавитних библийних епизодох ище є вше моцно присутна у чловековей подсвидомосци, а кед тот „комплекс” достанє рационалну намиру, подграту з нєнависцу, галавосцу и страхом, резултати застрашуюци. Єдина розлика же у тей старозавитней приповедки розказ о братозабойстве пришол од безусловного ауторитету, а история указує же го людзе „дзечнє” прилапели як право и примарни модел отримованя чловеческих заєднїцох.
А надїя? То чувство котре од самого початку живота иснує у каждей индивидуи. Поняце би ше могло, вократци дефиновац як стан обчекованя и розришеня проблему, фикция и потреба за миром, сиґурносцу, гармонию. Надїя то обчекованє щесца котре ше ма витвориц у блїзкей або дальшей будучносци. То рошлїна з глїбоким кореньом, алє нєизвесним плодом. През историю подписани тисячи мировни контракти, меняни релиґийни доґми, наука ревидирала свойо постановки, чловек ше як homo faber, нєосторожно и нєселективно, „придал до пазурох технолоґиї” котру сам креїрал. Тераз, як и скорей, патри на гвизди и чека чудо и НАДЇЮ. Чека ище вше щесце котре будзе тирваци стан його индивидуалного иснованя и планетарней цивилизациї.
Та и нарок, кед Планета, по хто зна котри раз прейдзе свою елипсу коло Слунка, будземе чекац надїю котру Пандора, у страху, заварла до амфори зоз котрей пред тим вилєцело шицке зло швета. Док ше чека хто и кеди ошлєбодзи заткану-замкнуту надїю, пробуйме дацо и сами поробиц. Наприклад, цо жадаме од свойого живота у смислу Ерих Фромовей, вельо дискутованей биполарней флоскули, мац чи буц? Кед у поєдинєчним и ґлобалним формату угармонизуєме тоту основну дилему, кед рушиме без „тайкунских калкулацийох” будовац швет по мири чловека, а нє дачийого рахунку, нєстанє страх же поля буду нєпоорани, же гидроцентрали станю и шицко цо зме потераз мали будзе и надалєй ту. Теди зме годни понїщиц и спроцивиц ше пошлїдком котри ше нагадую у стиху „глупосц ше поєднала з насилством” Франца Верфела.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.