5. септембер. Кед ше нє спреведам, ровно 35. дзень як пожнїм зоз текстом за МАК. Точнєйше, уж пожнїм и за шлїдуюце число. Людзе писали романи за даскельо днї. Мнє ше за цали мешац нє удало здумац тему. Причина? Хвильково роздумуєм о тим. Начас… Єст их вецей, та може шором. На першим месце, вшелїяк то муши буц лєнївосц як препознатлїва прикмета котра ме краши. Тиж так, добра стара „Нє мож нєшка, анї ютре, напишеме напоютре” котрей ше вирно притримуєм, унєсла спомалшеносц до роботи моїх двох малих мозґох. Єден з нїх пре димензиї достал назву. Константна илузия, такволана „Єст ище вше часу”, дала свойо доприношенє и уплїв на тото же ше будзем ганьбиц вообще и послац тот текст редакторки часопису.

Другу часц бим подаровал моєй нєвичерпней волї за „нє робиц нїч” и импозантно нєинтересантному периоду хтори за мну. Задумуєм себе як шедзим у основней/штреднєй школи и на писменим зоз руского/сербского язика пробуєм одвитовац на, насампредз, ориґиналну и интересантну тему  „Цо сом робел през лєто?”. Вироятнє бим скорей вибрал писац о Ани Каренїни. Живот у комфор зони, у своїх штирох мурох скоро без облакох (похвала за архитекту), без значнєйших пиянкох, нє барз инспиративни за писанє на таку тему. Як и писанє на гоч хтору другу тему. Ценїм же сом єден з найдопитших 24-рочних людзох, без даякей окремней намири за пременку. Поправдзе, у векшини случайох ми и одвитує таки живот. Нє и кед треба написац дацо за МАК. Теди раз мешачне случованє и вецей як добродзечне. Заш лєм, за другу половку авґуста мам алиби. Теди сом уж пожнєл вецей як 15 днї, но, нє поента у тим. Универзум ми наплацел 24-рочни нєанґажман на роботним и животним плану и подаровал ми обовязки. За просекового чловека каждодньови живот, за просекового паразита Танталово муки. Шицко тото уплївовало же би ми кажда тема у остатнїх двох мешацох випатрала нєинтересантно и прекомплексно за мойо потерашнї нєсхопносци у писаню.