Уж дас седем-осем роки млада дзивка Соня Сабадош з Руского Керестура свой шлєбодни час перше пошвецела бежаню на маратонох у Войводини, а вец и пендраню, та аж и на найвисши верхи у Сербиї и у Чарней Гори. Соня бежи и пендра ше вєдно зоз свою пару Славком Гербутом, а цикаве же вони на обегованя и пендраня ходза самостойно и представяли лєм себе и свой Руски Керестур, а указала им ше и нагода наступац як члени горяцкого клубу з Индїї.
Соня ше перше опробовала на Фрушкогорским маратону дзе ю поволали пайташки з валалу, а гварела нам и як ше заинтересовала за шицко:
– Почала сом бежац ище у основней школи кед сом почала тренирац атлетику зоз Саню Тиркайла и даскельо роки ме лєм тото интересовало. Кед сом одросла, чула сом за Фрушкогорски маратон на хтори ме пайташки поволали. На Фрушкогорским маратону сом була два раз и видзела сом же ми ше то барз пачи, же то нє лєм бежанє по ровним, а же Фрушка гора, котра нам ту єдине возвишенє у Войводини, анї нє така наивна, бо и там єст почежкосци. Висина ме вше прицаговала, та сом надумала и пендрац ше по горох.
За шицко тото помали заинтересовала и свойого леґиня Славка котри познати Русинов рукометаш, ґолґетер. Кед ше и йому попачело и бежанє и пендранє, вєдно ше упущели до тих авантурох.
– Пендрац зме ше предлужели по других горох у Сербиї – то були перше менши брещки, и з часом, як сом вше баржей полюбйовала висину и почала ше зблїжовац з природу, сцела сом най ше пробуєме випендрац и на чежши и висши верхи – пребера по здогадованьох Соня.
ВИСОТИ ЧАРНЕЙ ГОРИ
Шлїдзели глєданя по интернету цо прицагуюце, кадзи людзе ходза. Перши векши освоєни верх бул Ртань, а о даскельо днї и Стара Планина и там найвисши верх Миджор, хтори найвисши верх у узшей Сербиї, без Косова, а високи є дас 2 500 метери. Випендрали ше Соня и Славко на ище велї нїзши бреги у нашей жеми, а вец их прицагла Чарна Гора, сцели освоїц теди найвисши верх Дурмитор.
– Пред пендраньом треба ше перше прилагодзиц на висоту, а кед зме рушали на Дурмитор, за пририхтованє нє було досц часу. Так же було досц чежко и я дас 300 метери пред верхом мушела одустац, а Славкови ше удало висц. Кед зме ше пендрали, Дурмитор бул найвисши, а кед зме ше врацели дому, достали зме информацию же найвисши верх заш лєм Зла Колата на Проклетийох, дзе зме пошли влєце 2022. року. И там зме ше випендрали на даскельо верхи, а тиж и на тот найвисши и обидвоїм ше нам удало висц горе.
САМУЧКИ САМИ И НА НАЙВИСШИ ВЕРХИ
Цикаве же Соня и Славко самостойни горяки, та прето, по нашим думаню, и барз шмели. Гоч ше препоручує пендрац ше зоз водзачами хтори познаю терен и препреченя, вони вшадзи ишли сами. Операли ше лєм на информациї з интернету. Соня твердзи и же досц лєгко провадзиц дражки, бо вшадзи єст маркациї, та же ше у принципу нє чежко ше знайсц и же ше нє мож страциц, а кед ше таке дацо случи, вец мобилни телефон служи як компас, гоч на висших верхох чежше и нє вшадзи…
– Слава Богу, шицко нас вше, аж и хвиля, послужело. У каменїстих горох ше мож стретнуц и з гадами, алє ми нїґда нє мали таку ситуацию. Тераз зме були у восточней Сербиї на Горняку, односно у Горняцкей клисури на верху Мали Вукан хтори треци по чежкосци. То каменїста гора дзе ше треба лапац и з ланцами и сайлами, и ту зме ше страцели першираз за телї роки – з ошмихом нам приповеда наисце шмела Соня.
Пендранє вше була велька спокуса, а покус и страх. Медзитим, то и дацо вецей.
– Пендранє барз красне искуство, а источашнє и барз страшне, углавним пре саму природу, бо нїґда нє знаце цо можеце од нєй обчековац. Пендраня тирваю и до 5-6 годзини, треба мац и прикладну опрему прилагодзену ґу розличним тереном, за камень, за траву, а нїґда ше нє зна кеди ше хвиля може пременїц. А на верху, кед ше сцигнє, то чувство хторе нє мож описац. Теди ше забува и страх и шицко цо було чежке. Барз нам значи и же зме на каждим маратону представяли Керестур и же зме упознали людзох зоз шицких бокох швета хтори ше заинтересовали за нас, нашо походзенє, културу…
И Соня и Славко заняти, вон кондицию отримує з тренираньом рукомету, а вона тренира у терховнї и дакеди бежи у природи. Ту у своїм Керестуре, як гвари, коло базену и лєшику, полнї свойо физични и ментални батериї.
– За пендранє, та и маратон нє досц лєм физична кондици, барз важна и ментална порихтаносц и витримовносц, хтору здобувам и з читаньом кнїжкох. У шицким тим сом лєм позитивне нашла, аж и теди кед сом мала барз чежки хвильки у живоце, кед сом думала же вецей нє мож. На концу, кед сом ше випендрала на верх, то ше шицко забуло, чловек якошик виполнєти, упозна самого себе през тоти чежки ситуациї, видзи кельо може. Кед ше пендрам, лєбо кед бежим, любим ше здогаднуц Слободанки Настасич, моєй класней у штреднєй школи у Керестуре, хтора гуторела же кажде може тельо кельо може и ище дакус вецей. И тоти слова ме водза през цали живот и нїґда их нє забудзем, прето же то нє вязане лєм за бежанє лєбо горяцтво, алє за шицки ситуациї у живоце.
ПЛАНИ АЖ ПО АЛПИ
Од влонї Славко ше уключел до Трекинґ лиґи Войводини, цо значи бежанє вше по даєдним другим месце, а кола ше отримую кажди мешац. Соня спочатку була скептична, алє ше вец и вона уключела и кед освоєла три бронзово медалї, мушело ше єй и то попачиц.
– Кед бизме вошли до Клубу у Индїї, могли бизме участвовац и у Трекинґ лиґи Сербиї, було би и финансийно лєгчейше. Плани маме випендрац ше и на верхи у Словениї, Болгарскей, а кед би могло и до Италиї пойсц на обегованє на Алпох – то найчежше обегованє на швеце. Но, за тото ше ище треба пририхтац – гварела Соня.
