Руснаци ше цеша у процентох високообразованих, у школох и медийох, а часто ше случи же у єдним року обявени вецей як 10 кнїжки по руски. Кажда ґенерация принєше даскелїх талантованих людзох за хторима оставаю слова и стихи, ноти и мелодиї по хторих ше их памета. Єст и таких винїмкових, иншаких, гаризматичних и интриґантних хтори заблїшню и зоз свою космичну зарю прицагню других, ошвица им дражку и часто нєсвидомо укажу напрям. Таки космични зявеня познати по тим же нє тирваю длуго и же их нє лєгко потолковац.
Прешлого року було трицец пейц роки як у транспортним нєщесцу живот страцели троме керестурски леґинє, медзи нїма и Юлиян Надь, новинар и писатель, автор стихох єдней зоз найоблюбенших руских писньох, Мой валал (Руски Керестур). Тоту шпиванку хтору на Юлиново стихи написал його приятель и кум Михайло Бодянец шпиваме як нєурядову гимну. У радийским интервюю зоз 1981. року Юлин приповеда же му то жаданє, амбиция, же би ше писня шивала медзи пайташами, гоч лєм сциха, алє же би кажди єй стих инспировал тих цо чувствую руснацки национални дух и пиху. И то ше му и удало.
Юлиян Надь, Митя народзени 6. януара 1957. року, основну и штредню школу закончел у Руским Керестуре, а Историю югославянскей литератури у Скопю. Робел у „Руским слове” як новинар, бул сотруднїк часопису „Шветлосц” и редактор „Литературного слова”. Обявел збирку проповедкох „Польове страшидло” 1985. року, а постгумно обявени „Валалски венцар” у котрим позберани и приповедки и поезия, алє и други Юлиново тексти, новинарски написи до „Руского слова”. И праве тота кнїжочка ми указала єдну иншаку литературу по руски. Теди, у моїх младих рокох алє озбильно зачитану, тоти архаични, валалски слички позакруцани до надреалних заплєтох и нєзвичайних законченьох, охабели таки моцни упечаток же по нєшка остали инспиративни.
Пред даскельома роками у Радио-телевизиї Войводини ознова порушана радийска драмска продукция на язикох меншинох, та ше указала нагода раз до рока зняц радио драму. У одношеню на период кед ше у прешлим вику знїмали дзешатки таки змисти до рока, после павзи кризних рокох тото пришло як премия. Так фонд збогацени за два драми по сучасних текстох, „Такси за Вавилон” у режиї Александри Бучко и „Конєц” хтору режирал Славко Винаї, а обидва по текстох Звонимира Павловича. Идуца будзе авдио кнїжка „Валалски венцар” хтору зме наявели на „Костельниковей єшенї”, а хтору рихтаме помали, редаґуєме вибор текстох, радзиме ше о музичним опреманю, шпицох, ефектох. Радио прекрасни медий, нєдоповедзени пре нєдостаток визуалних елементох, алє праве пре тото суґестивни и чаривни у обрацаню мриї поєдинца и индивидуалним дожицу. Тексти Юлина Надя нє будземе рушац, драматизовац або присподобйовац, намира нам направиц мозаїк т.є. венчик хтори слухаче годни послухац нараз, або зоз часцох. Дацо зоз того факти, дацо поезия, дацо упечатки, дацо валалска фантастика. Тексти буду читац Ясмина Дюранїн, Мирослава Даждиу, Мирослав Малацко и Оля Хома, шицки дакедишнї, а дахто и терашнї рецитатор. И шицки зоз Руского Керестура, нароком. Ориґиналну музичну опрему пририхтує Мирослав Пап. Же бизме шицко зробели як швет, леґално заквачели на сайт РТВ-а, т. є. пущели и до етру и на интернет, остараю ше правнїки, а план таки же бизме тото вец слухали так як цо зме пред 20 роками слухали „Нєбо над керестуром” Ирини Гарди Ковачевич, у рижних нагодох.
Вечар у Руским Керестуре хтори позберал приятельох и читательох принєсол и нови слуханя писнї, Михаил Рамач нам окреме за тот вечар знял инструменталну верзию писнї Мой валал на ґитари, а слухали зме и як би писня звучала як гимна, понеже ю на таки способ знял словацки ПУЛЬС. Тото цо велї можебуц нє знали то же Юлиново приповедки преложени по чески и словацки и таки обявени пред даскельома роками у Ческей, т.є. Словацкей. Видаватель Марош Воловар и здруженє „Валал” хтори остатнї роки до централней Европи пласує литературу Ивана Медєша Шукса, а хтори тиж „напахал” добру литературу и при Юлинови. Нє треба забуц же по приповедки „Парадни вежби” Михайло Гайдук зоз Суботици (тераз у Канади) поставел драмску забаву, а тиж так и Звонимир Павлович по приповедки „Мачкаї”. Шицко то гутори же Валалски венцар нєзабути и же тот нєвельки опус хтори остал за Митьом будзе ознова и ознова читани и хасновани.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.
