Нє паметам кеди сом ше остатнїраз бал. Нє прето же сом даяки герой хтори ше нї од чого и нї од кого нє бої. Добре, кед ше дахто нї од кого и нї од чого нє бої, вец є найскорей будала, а нє герой, алє, то уж финеси. Углавним, вообще сом нє герой, а верим тиж так и же сом нє будала, алє нє паметам кеди сом ше наисце, алє баш наисце, бал. Лєбо мой мозоґ то лукаво замаскирал, та ше нє здогадуєм, лєбо ме депресия емотивно отупела, та сом нє чувствовал страх як анї гоч цо инше, лєбо сом на даяки чудни способ „хендловал” ситуациї. Як то Серби гваря, „хладне ґлаве” сом ришовал ситуациї. Нє мам поняце, алє ишло ми.
А, вец ше случела нєдзеля. Путин активовал нуклеарни арсенал, ЕУ наявела же пошлє оружиє до України. Можебуц идиотски, алє то же Руси упадли до України ме нє злєкло, жаль ми людзох, гоч уж роками, у ствари од 2008. року, ше чекало же би цала тота НАТО – Русия приповедка почала доставац даяке заключенє. Наздавал сом ше же ше порадза, же ЗАД укапираю же им у перспективи ґеополитично векши проблем Кина як Русия и же би було мудрейше сотрудзовац зоз Русию, як ю ґурац ґу Кини. Очиглядно сом погришел, Европа нє ма моци ше одорвец од ЗАД и волї мац добри одношеня зоз тоту державу, як зоз Русию, а ЗАД источашнє, нє сце страциц Европу и пред тим як ше лапи до Кини, сце ше укопац до Европи. И, ниа, нас ту, дзе зме – 60 роки после Куби, маме контра ситуацию, зоз єдним важним винїмком: НАТО у України нє ма ракети. А Путин би, очиглядно сцел, же би так остало и надалєй.
И по нєдзелю ми ше видзело же то дацо цо ме нє дотика. Боже мой, и ЗАД убеговал до русийскей интересней зони кеди сцел, як сцел, зоз рижнима вигварками хтори були и циґанства, та сом якош наивно думал же и тото русийске войованє будзе даяк ришене. А думал сом и же НАТО, заш лєм, ма даяки зорт од русийских ракетох. И спревед сом ше за медалю. Випадло же и єдни и други ришели, зоз пребаченьом, шилїц кару на України, а анї єдни анї други нє маю проблем зоз тим же би цали швет уґурали до войни. И од нєдзелї мам, якош, од тей шветовей войни страх. Почал сом кажди пейц минути патриц до телефона, меняц канали на ТВ-у, глєдам даяку вистку хтора ми да дакус мира. Алє, нє идзе ми.
Реално, кед штудирам о тим якош себе думам „га, нє здурели, озда, шицки”, а вец кед „прешалтам” вистки знова ми през главу, алє у цалком другим тону, прейдзе „га, нє здурели, озда, шицки”. И тераз себе нє можем розтолмачиц – чи здурели, чи нє и пре тото ше и боїм. Боїм ше же тото дружтво страцело и останї микрон гуманосци и же тераз и єдним и другим важнєйше лєм же би указали же праве вони можу далєй доруциц як гевтот други. И же обични людзе, як и вше, найгорше прейду. А то ми ше вообще нє пачи, без огляду на тото чи Україна войдзе до НАТО чи нє, чи Русия окупирує Україну чи нє, чи Путин останє на власци после того чи нє, нїч од того ми нє важне кед нє можем знац чи у тих главох на власци єст голєм ґрам мозґу хтори им може розтолковац же нє важне хто победзи, кед нє останє нїхто хто побиду будзе славиц.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.