Тото цо видзела од родичох, Ирина Скубан и себе тото пожадала. Алє анї у сну нє могла задумац же ше раз шицко наруби обраци и з ню повицина. Єй робота була и остала – помогнуц.
Родом з Дюрдьова, Ирина Скубан ше враца на дзецинство пред пейдзешат роками, на живот з мацеру Ирину и оцом Дюром хтори нєпреривно штудирал як и дзе ше подзец, мац свой дом, робиц и напредовац. Жедляриц цалого живота нє думал, и накадзи дознал же ше у Будисави предава порти, Дюра пошол и покончел. Одселєли ше теди кед му дзивче Иринка починала ходзиц до першей класи, у школи у Будисави.
– Теди кед зме правели хижу, теди ше народзел и мой младши брат, и у нашим обисцу ше жило як и у велїх других фамелийох. Родичи робели и старали ше о нас, ми ходзели до школи, но оцец зато вше гуторел же ше враци жиц до Дюрдьова. Цагало го – памета Ирина.
До стреднєй Елекротехнїчней школи Скубанова ше уписала у Новим Садзе, алє кед видзела же ю то нє барз прицагує, преруцела ше до Погосцительней. Хто зна цо би и як би було, гвари вона, кед би ше по уха нє залюбела до єдного леґиня, Дюрдьовчаня. Одала ше. Роки преходзели, а кед ше народзел син Боґдан, видзело ше єй же ше шицко поскладало так як треба.
Ирина при породу нє прешла так як задумовала, а Боґдан народзени з вицагнутима тетивами, з ослабену функцию цалей лївей часци цела.
– Нє лєгко би ми було анї у сну прилапиц тото цо ше нам теди случело, алє сом була упарта, слухала сом цо ми дохторе гуторя и одлучела же други вибор нє маме окрем єдного – бориц ше. Нє могла сом нїґдзе робиц, бо зоз сином требало вежбац три раз на дзень, кажди каждучки дзень. Ходзели зме по дохторох и купельох, нє лєм пре викривену руку, плєцо, пре почежкосци з ногу, алє и пре шерцо и инше. Єдноставно, так мушело буц. Кед сом видзела же єст резултати, аж теди сом доставала сили. Гоч вельо раз през живот нє було так, и падала сом, и дзвигала ше – щира Ирина.
КЕД ДУМАЛА ЖЕ БРИҐИ ПРЕШЛИ, А ВОНИ ЛЄМ ПОЧИНАЛИ
Кус-покус шицко ишло на лєпше. Боґдан ше вишколєл, у рукох мал ремесло и його мацери ше видзело же конєчно може оддихнуц. Тот мир кратко потирвал. Иринова мац пре „накаламени” хороти лєга до посцелї, нє може анї стануц без дзивковей помоци, а о два роки нєрухоми постава и оцец. Иринов живот з родичами хтори завишели од єй помоци випатрал як на „траки за бежанє”.
– Гваря же чловек шицко пребродзи, та и теди кед ше му видзи же нє годзен. Я старосц о родичох такой прилапела, и як и кажде хто у посцелї ма хорого, була сом ту за нїх и воднє и вноци. Кед требало, мала сом помоц, ту бул мой брат, и мой син, та заш лєм сом патрела же бим нїкого нє терховала, бо кажде мал свойо обовязки, та шицко цо сом могла, сама сом кончела. Сама сом и остала, бо зоз супругом з хторим зме жили, нє пошло по добрим. И тото сом прилапела же так муши буц, случує ше и у других малженствох же далєй нє мож. Розишли зме ше, пред двома роками умар.
И родичи, нажаль, тиж поодходзели. Мац лєжала дзевец, а оцец седем роки. Так озда, було судзене, мнє нєстварне, як у даяким филму – прешвечена наша собешеднїца, бешедуюци же нєт тей фамелиї хтора за бриґи нє зна.
РОБОТА И ВИХОД З ОБИСЦА
Кед 2017. року остала сама и попри обовязкох по обисцу, видзело ше єй же ма надосц часу. У родительскей хижи остала жиц зоз сином и зоз братом. Обидвоме робя, так повесц по цали дзень, та ше и Ирина почала розпитовац о даякей роботи, цо и дзе би могла робиц, а сцела и висц кус зоз обисца. После пар кратших роботох, на сушедову помоц гвари же нє забудзе.
– Моєй сушеди понукнута робота у Ґеронтолоґийним центре, алє пре одредзени причини ше ми опитала чи би я нє пошла на розгварку и розпитала ше о роботи.
Почала сом робиц у Доме за старих, пораєла сом, помагала пациєнтом тото цо требало, а вец сом преруцена на друге место, место дзе одроснути заходза (Свратиште), точнєйше то и место дзе ше заходзи и притульни дом. То обєкт под закрицом Ґеронтолоґийного центра, алє ше о нїм стара город Нови Сад. Приходза до ньго тоти цо нє маю дзе пойсц, а одомкнуте од седем рано. Ту достаню сендвич, увариме им чай, можу ше и окупац, або преблєчиц, и побуц два годзини. Я задлужена же би вшадзи було чисте, попораєне, но роботи нє строго подзелєни, та и вислугуєм, помагам цо треба, а дзекеди и вислухам тих цо до нас приду. Звичайно ше случує же кед приду, наєдза ше, дакус побуду и пойду, а вец ше у истим дню враца. Нє маю дзе пойсц, а даєдни нє маю дзеки анї бешедовац, хто зна яки вони бриґи цагаю за собу – роздумує Ирина и застарано гвари же у спомнутим доме векшина млади людзе хтори пре рижни причини, а углавним алкогол и наркотики, остали на улїци.
– Єдному леґиньови помарли родичи, а вон хижу страцел так же ше ставял. Тераз нє ма дзе пойсц. Часто придзе, остава и длужей у нас, нє виганяме го, цихи є. Єст и таких цо дриму за столом, лєбо су на лїченю од даєдней хороти зависносци – приповеда и толкує же дополадня и пополадню окрем нєй и вислуги заняти и по єден социялни роботнїк, а добру комуникацию обєкт ма и зоз полицию и з Центром за социялну роботу, та и з другима центрами тей файти у Войводини. Случує ше же им на дзвери задурка особа хтора нє припада општини Нови Сад, и хтора длугши час нє може буц у „Свратишту”, та ше проблеми такой ришує так як найлєгчейше и найєдноставнєйше. Кед особа зоз Суботици, лєбо отамаль з Центру приходза по ньго, лєбо го оталь одвожа.
ТОТО ЦО ЗАПИСАНЕ, ЗАОБИСЦ НЄ МОЖ
Двацец пейц особи на дзень прейду през спомнути обєкт на Футожскей улїци у хторим єдна каричка у ланцу роботи и помоци и Ирина. Гвари же єй якош судзене же би цалого живота комушик помагала и о нїм ше старала.
– Живот як буря, шицкого нанєше, з добрим ше лєгко ношиц, алє кед вас прицишнє гевтот други бок, теди треба мац моци. Кед подумам перше на сина и як сом ше ламала, а заш вше верела же з нього раз цошка будзе, нєшка сом на мире кед видзим же нєт тей роботи хтору нє зна або нє сце зробиц, и як ше до шицкого лапа, а роби на єдним будовалїщу. Ма свой живот як и шицки леґинє, а то найважнєйше.
Кед ше враци дому з роботи, Ирина найволї шеднуц и вишивац.
– Барз любим длобац з иглу, а найволїм вишивац ґоблени. Нє муша то буц Вилерово, я вишивам и гевти вимальовани, а любим и на полно. Нє вишивам прето же бим виложела на мур, лєбо парточок положела на стол, мнє вишиванє барз змирює. Однєдавна сом баржей почала читац, то лєгчейша литература, алє мнє така одвитує и дакеди ше од читаня лєдво одорвем. А и тота моя каждодньова робота ме якош розруша. Раз-два сцигнєм до Нового Саду, през драгу вше дакого стретнєм, а на роботи покончим тото цо мам, з колеґинями ше набешедуєме, дакеди порозбераме єдна другу, та ше и на бриґи з иншакима очми патри. Так же мнє тота робота и розтерхує, гоч сом ше спочатку обавала же чи ме дахто нє вежнє ґу шерцу, або боком на мнє попатри, бо людзох, думам на тих цо ту приходза, єст вшелїяких. Но, указало ше же о тим нє мушим роздумовац – гвари Ирина Скубан, дошлїдна самей себе и з обидвома ногами на жеми, закончує нашу розгварку же єй старанє и помоц нє лєм на других упутени. Же и єй у живоце пре шицко лєгчейше, а кажди нови дзень иншак офарбени.
ДАКЕДИ И НЄДЗЕЛЯ РОБОТНА
– Ми ше о шицким у обисцу радзиме, и зоз сином, и з братом. Можебуц сом дакеди и оштрейша, окреме кед нє постарчим дацо поробиц, я вец розкажем, же тото и тото ма буц поробене. За тераз ме слухаю – гвари з омихом, а дума же у єдним обисцу шицки муша доприношиц и шицки муша дацо робиц. Гоч люби кед нєдзелї розтерхованши, случує ше же дакеди праве теди робя з древом, рихтаю огриву, або робя дацо инше цо нє може сама през тидзень. А лєм прето же су того дня шицки дома.