Гоч жима, того дня кед зме нащивели Петровци дзень бул наисце красни, а валал нас привитал зоз пахом цеплих пецох и миром позних пополадньових годзинох. Петровци з векшей часци населєне з Руснацами, и ми ше нашли у обисцу Томислава Дудаша, руководителя Хлопскей шпивацкей ґрупи у КУД „Яким Гарди”.
– Кед рошнєце у валалє дзе ше шицки познаю, вец цали валал ваш учитель, од каждого можеце дацо научиц, а анї єден куцик у валалє нє остава дзецом нєпознати, поготов у мой час, кед зме ше по цали дзень бавели вонка. Паметам тоти днї, и бависка на джмурки, а окреме кед зме правели губаби. Дзекеди зме и зобрали, бо зме губаби руцали до мурикох. А найчастейше зме ше бавели на Ґрабику дзе сом одроснул. Мал сом там двох пайташох моїх рокох – Якима Вашаша и Мирослава Сабола, а при Саболовей бари зме мали аж и свою пещеру дзе зме ше сходзели – почина Томислав од дзецинства и милих памяткох.
ТАК БУЛО
Томиславово родичи єдно з Петровцох, друге з Миклошевцох. Так ше теди, гвари Томислав, женєло и одавало.
– Кед ше нє нашло дзивку у своїм валалє, ишло ше до другого. Мой оцец Мирослав Дудаш, алє го шицки волаю Мирчо Семанов, а мац Ана Дудаш, народзена Орос. Кед бисце дакому од наших так толковали, нє знал би о ким бешеда. Мацер баржей познали як Ганчу Лацканьову з Миклошевцох, приповеда наш собешеднїк о походзеню своїх родичох, же би ше на коренї нє забуло.
ФОДБАЛ И ФОЛКЛОР БУЛИ ВАЖНИ
– Шицки хлапци, видзи ше ми, росли так же починали оганяц за лабду, а велї ше и становели у фодбалским клубу як и я – предлужує Дудаш. Так було, любел сом фодбал, алє сом любел и шпивац и танцовац. На мойо щесце, любели шпивац и мойо мац и оцец. Шпивали зме дома кед ше дацо робело, лєбо вжиме, кед днї кратши, та ше скорей уходзело до обисца. Мац дзекеди знала зашпивац док рихтала полудзенок, а оцец грал по свадзбох, та и вон часто пошпивовал – гвари вон.
И вец, кед дома така атмосфера, часто и дзеци прилапюю таки стил живота. Шпиванка, або писня, вше лєм на добре одведзе чловека, чи є радосни, чи є смутни, вше найдзе свою драгу од шерца того цо шпива ґу шерцу того хто слуха. З писню шицко лєгчейше…
– Велька правда, з писню вельо лєгчейше. Я з ґенерациї хтора нє мала помаранчата и чоколади на столє кажди дзень, алє зме мали вельо пайташох и рижни активносци. Мал сом и щесце же у валалє бул бачи Янко Чордашов хтори дзеци дзечнє учел шпивац. Першираз сом шпивал на „Петровским дзвону”, перши крочаї у танцу нас, хлапцох, научел Владо Сопков. А кед зме нє мали того хто нам будзе на пробох грац, Владо гвиздал – приповеда наш собешеднїк.
О ФАМЕЛИЇ И РОБОТИ ШЕ ПЕРШЕ РОЗДУМОВАЛО
Роки преходзели. У Вуковаре була фабрика „Вутекс”, та ше велї з Петровцох уписовали праве там, до вуковарскей текстилней школи. И Томилав закончел стредню текстилну, a после одслуженого воєного року, у спомнутей фабрики достал роботу. Оженєл ше 1981. року зоз Марию Мудри, Янчову, з Петровцох. Вєдно ходзели до школи, вєдно и на фолклор и добре ше познали.
– Раз так после єдного наступу зме пошедали до автобуса, до шороґльох, а Звонко Бруґошов вжал гармонику. Шпивали зме, а приходзи Марча. Уж вецей нє було дзе шеднуц, а вона ше ми опитала чи може ґу мнє. Думал сом себе же дзе и швидко єй гварим же може лєм на руки. Пристала. И од теди зме вєдно – нашмеяно приповеда Томислав патраци на свою супругу котру єднак люби и почитує як и на початку малженства.
– Спочатку зме бивали у оца и мацери, кармели зме буячки, робели жем, а робели зме и у фабрикох, Марча у „Борове”, а я у „Вутексу”. Потим зме, 1985. року, купели хижу у хторей и нєшка биваме. Обновели зме ю, 1988. року ше народзела Мирела, а 1993. Даниєла. Нєшка уж обидва поодавани, маю свойо фамелиї, а радосни сом же шицки жиєме у Петровцох, же зме блїзко єдни при других – гвари вон и спомина же маю и штверо унучата. Марко найстарши, а за нїм Андрея, Емилия и Моника. Шицки уж и шпиваю у културних дружтвох – поцешени дїдо.
ПЕТРОВСКИ БРЕНД
Томислав остатнї роки руководитель Хлопскей шпивацкей ґрупи КУД-а „Яким Гарди” з Петровцох. Перши наступ мали 2013. року на „Петровским дзвону”, а иницияторе же би ше ґрупу основало були Ярослав Медєши и Ивица Рашич. Хлопи то прилапели, и та так почало.
– У ґрупи ше радзиме цо будземе шпивац. Шпиваме баржей тоти шпиванки цо нє таки звичайни, хтори нє так часто мож чуц у явносци. А мам щесце же мой оцец велї роки грал по свадзбох, зна велї шпиванки, та и мнє научел.
Роки преходзели, состав ґрупи ше менял, старших зменьовали младши шпиваче. Єден час були и без оркестра, а нєшка маю аж двох младих гармоникашох.
– То Тео Медєши и Мартин Седлак. Вони, як и ми дакеди, у автобусу шедню до шороґльох и ясне же ше воля дружиц зоз свою ґенерацию як з нами, старшима. А шерцо ми полне кед видзим же любя музику, же шпиваю нашо шпиванки – гвари Томислав.
– Любиме шпивац, у тим цала мудросц. То нас трима вєдно. Кажди член значни за успих ґрупи, но мушим спомнуц и нашого паноца Владимира Седлака, бо кед паноцец з вами шпива, то дава додатну вредносц. У наших крайох, паноца ше ище вше барз почитує, вон скромни, нїґда ше нє дриля до перших шорох, єднаки є з нами, а нам вец дораз милше коло шерца кед маме його потримовку.
И кед придзем дому з поля вистати, а вечар маме пробу, кед пойдзем и зашпиваме, шицка терха, шицка вистатосц нєстанє. Писня ми як релаксация. Одцагнє од шицких бриґох и наполнї шерцо – щири Дудаш.
З Томиславом зме закончели бешеду кед ше на драже уж давно лампи попалєли, а приємна розгварка могла потирвац ище и длужей бо вон вельо койчого памета, велї приповедки нє лєм зоз свойого живота, алє и зоз прешлосци його валала.
– Могло би ше кнїжку написац, тельо того ше случовало у моїм живоце. Видзи ше ми же ше дакому тельо нє случи анї кед швет препутує, а мнє, мнє ше шицко случело у месце дзе сом народзени и дзе цали живот жиєм. У Петровцох – гвари на концу Томислав Дудаш.