Чесне подняце далєко опрез свойого часу

автор И. Сабадош
218 Опатрене

По Закону о державних шветох у Републики Сербиї з 2001. року и допололнєньох з 2007. и 2011,  Стритенє ше слави як Дзень державносци Сербиї, державне швето першого ранґу з двома нєроботнима днями. То спомин на початок Першого сербского повстаня у Орашцу 1804, и приношеня Стритеньского уставу 1835. року, двох подїйох хтори у кореню сучасней сербскей державносци.

Стритеньски устав преглашени 1835. року у Краґуєвцу, бул перши устав модерней сербскей держави, тедишнього Князовства Сербиї. Написал го, скоро як комплетни автор, новинар и дипломат Димитрий Давидович, родом тутейши „пречань”, всестрани интелектуалєц, просвититель, Европеєц. Стритеньски устав нєшка ше описує як факля и швицарнїк шлєбоди, политично-правни акт хтори по либералних началох бул децениями, та и виками опрез свойого часу.

Природа и дружтво нас уча же шицко цо ше родзи скорей часу, углавним нє жиє длуго. Устав жил лєм три тижнї – по нєшка официйней верзиї, суспендовани є пре процивенє „вельких силох”. Вироятно копиї ище анї нє сцигли до каждого срезу и началства, а уж престал важиц. Рахуюци и актуални з 2006. року, Сербия як самостойна держава и як часц Югославиї, од теди мала 10 устави. Вецей анї єден други нє так одскаковал од духа часу и политичней реалносци, гоч то може буц тема за безконєчну дискусию.

Як и кед слово о векшини романтичарских националних митох з хторих народи и держави черпаю идею, поняце и свидомосц о своєй сувереносци и идентитету – спомнїме наприклад Маґна карту, Бостонску чаянку, заберанє Бастилї лєбо Червени октобер, анї тот о Стритеньским уставу нє цалком точни. Медзитим, док у политичней митолоґиї нашого простору єст аж и на то конструкти и толмаченя хтори нароком лєбо нєсвидомо фундаментовани на нєточних премисох и напредок поставених поентох, Стритеньски устав ту наисце винїмок. Яґод да ше у истим моменту, у нєвироятней синерґиї историйних обставинох и  поєдинцох – велїканох, як цо спомнути Давидович алє и княз Милош, просвищени абсолутиста балканского стилу, коцочки зложели на аж и нєшка чежко вироятни способ.

Алє, Стритеньски устав вироятно би ше нє могол отримац у политично-правней пракси младей держави  анї да нє интервеновали тоти „гнобительни” велесили. Сербия була ище вазалне, полуфеудалне князовство, виключно рурална державка без институцийох, инфраструктури, гражданскей класи. Найвекши город Беоґрад мал лєм седем тисячи жительох з упитну сербску векшину, а писменосц и политична свидомосц жительства були на уровню винїмка. Гоч у тим контексту Стритеньски устав баржей бул теорийни политично-правни експеримент як наисце применлїви найвисши державни акт, безсумнїву заслужує глїбоке почитованє як визионерске державнїцке подняце чийо чесни намири нєоспорни.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ