Новинарска служба спочатку нє була атрактивна, людзе медзи нашим руским шветом нє були афирмовани, окреме ище теди кед виходзели „Руски новини”. Аж кед „Руске слово” прешло до Нового Саду, кед варош за живот постал интересантнєйши од валалу, а плаци векши, аж теди, мож повесц, за новинарску професию було вше вецей заинтересованих.
Период о хторим зме по тераз писали, окреме тот повойнови, у каждим предлуженю ошвицел Дюра Латяк, дакеди главни и одвичательни редактор новинох, и директор „Руского слова”, без хторого бизме нє могли так виродостойно спатриц розвой Друкарнї, а окреме Редакциї „Руского слова” и „Пионирскей заградки”. О тим як росла наша установа, остарал ше же би було зазначене и у моноґрафийох („Руске слово” 1945 ̶ 1985) видрукованей 1985. року, и („Руске слово” 1945-2020), хтори як автор подписує. У нїх детальнєйше описани вецейдеценийни розвой „Руского слова”, як вон гвари, условно подзелєни на три розвойни периоди. О нїх у тим чишлє нє будзе вельо слова, алє, заш лєм, спомнєме тото о чим Латяк писал, а то же од 1945. по 1955. рок бул период розвою, период консолидациї або трансформациї до видавательно-друкарского подприємства, кед ище новинарство як професия нє зажило, а новинарски роботи ше окончовало волонтерски. Теди, як главни и одвичательни редакторе, були Штефан Чакан 1945–47, Дюра Варґа 1947–48, и Любомир Такач 1950–1951.
– Ище теди кед Штефан Чакан постал главни и одвичательни редактор, поведзене му же треба вецей квалификованих новинарох, та вон послал Владу Костелника на шейсцмешачни курс за новинара, бо после ошлєбодзеня шицки тоти цо з РНПД-ом сотрудзовали, вони по тедишнїх партийних становискох, були „нєподобни”. Кед Костек=лникзакончел тот курс, такой му дали най будзе и редактор „Пионирскей заградки”. После того послали и Миколу Гайнала, наставнїка, хтори бул активни у Рускей матки. Послали го до Нового Саду, а йому ше варош такой попачел, та после законченого курсу, хтори тирвал 8 мешаци, або аж и рок, вон себе там нашол роботу и остал.
У повойновим периодзе людзе нє з дзеку приходзели робиц як новинаре, гоч ше Варґа наисце трудзел. Вон нє лєм нас анґажовал на роботи, алє сцел же би до валалу пришшло цо вецей интелектуалцох. А як дахто придзе на малу плацу, ище и як подквартельош? Ридко хто сцел присц… А кед ше врациме ище далєй до прешлосци, новинарска служба нє була атрактивна, новинаре медзи нашим руским шветом нє були афирмовани, окреме ище теди кед виходзели „Руски новини”. Людзе думали же то писателє пишу до новинох – памета Дюра Латяк.
У другим розвойним периодзе (1955–1965) було бриґи коло финансованя, бо з Покраїни нє сциговали дотациї, та ше наша новина операла на помоц землєдїлских задруґох з наших валалох. Док „Руске слово” було єдна фирма, новинарсто нє було афирмоване, плаци нє були бог зна яки, а млади ше нє ,,ґрабали’’ за тоту роботу.
– Теди робели и оставали робиц лєм тоти цо опахали друкарску фарбу, та ше од нєй нє могли умиц. Аж кед ше прешло до Нового Саду, кед варош за живот постал интересантнєйши од валалу, а плаци векши, аж теди, мож повесц, за новинарску професию було вше вцей заинтересованих – гвари Латяк.
Кед шейдзешатих рокох дїялносц фирми ознова почали финансовац покраїнски жридла, теди могло нагаяднуц же ше годно и вельо лєпше ґаздовац. Купели ше машини, дїялносц звекшана, та ше звекшал и кадер и у друкарнї и у новинох. Окрем спомнутих, з новинарством ше професийно занїмали кратши або длугши час Дюра Сопка, Янко Виславски, Владимир Рогаль, Владимир Костелник, Владимир Шанта, Михайло Горняк, Василь Мудри, Микола Скубан, Дюра Латяк, Владимир Ґаднянски, Мирон Жирош, Дюра Папгаргаї, Янко Рац, Юлиян Каменїцки, Йозефина Фа, Ирина Гарди, Юлиян Рамач и Янко Хромиш.
Новинарство постало атрактивне
У трецим розвойним периодзе материялна ситуация ше стабилизовала и велї праве за тот период гваря же бул ,,златни период’’, кед ше видавательна дїялносц звекшала так же даєдни виданя обновени, други ше почало видавац.
– То тот период хтори сом спомнул кед ше кадри почали звекшовац, после того як зме ше приселєли до Нового Саду – 1968. року. „Руске слово” виходзело на вше вецей бокох, а ту були и Додатки. Вивершна рада обявйовала „Службени гласнїк”, а було и други додатки каждого тижня, а то шицко требало поробиц, та зме мушели видвоїц як окремнє оддзелєнє, на чолє з Иваном Бесерминьом. Теди зме ше розтерховали утратох яки зме скорей мали, а и дотациї зме мали на розполаганю, були зме длужни направиц нашу стуктуру дїлованя яку маю шицки подприємства, а у рамикох того зме мушели мац фонди. Єден з тих фондох бул квартельни фонд, а були зме шпоровни и значни средства зме до того фонду видвойовали. Перше зме достали 4 квартелї, а други зме куповали. У „Руским” ше теди могло достац кредит за квартель, а тото цо ту важне спомнуц – новинарство у нас як професия постало атрактивне пре два причини. Лєгчейше ше доходзело до квартельох, а зоз пременку квалификацийней структури новинарского кадра, и новинарство як професия у рамикох нашей заєднїци достало векши угляд – твердзи Дюра Латяк.
Теди кед и реґистоване нове подприємтво, колектив „Руского слова” мал 11 членох, а то були праве Дюра Латяк, директор и главни и одвичательни редактор ,,Руского слова’’, Янко Рац, главни и одвичательни редактор часопису „Пионирска заградка”, Дюра Папгаргаї, главни и одвичательни редактор часопису „Шветлосц” и редактор видавательней дїялносци, Микола Скубан, новинар и технїчни редактор, Юлиян Каменїцки, новинар и фоторепортер, Любомир Рамач, новинар, Ирина Гарди (Ковачевич), новинар, Иван Терлюк, новинар, Иван Бесерминї, новинар, Мария Гарди (Биндас) обрахункови службенїк, и Мелания Павлович, шеф рахунководства.
З рока на рок число занятих у Новинско-видавательней роботней орґанизациї „ Руске слово” у Новим Садзе росло, а од 1968. по 1985. рок кратше або длужей робели коло 60 особи. У авґусту 1985. року у своїм составе мало 5 редакциї и заєднїцки служби як окремну єдинку здруженей роботи. У роботним колективе теди робели 36 заняти особи.
Хибели ґрафични инжинєре
Аж кед Друкарня преширена, (70-ти роки), а то, вшелїяк, бул будинок и просториї дзе ше одвивало процес друкованя новинох, отворени и можлївосци за преширйованє капацитетох зоз купованьом модернєйших друкарских машинох и буквох, а тото цо окреме барз важне то же ше и людзе могли фахово оспособиц за роботу у Друкарнї.
– Кед Дюра Варґа пришол на чоло подприємнства новинох як директор и редактор видавательней дїялносци, наисце ше борел за кадри, преширел капацитети за окончованє услугох. Правда же ше самим початку брало школярох же би научели ґрафичне ремесло, познєйше и сам Варґа посилал людзох на школованє же би ше и фахово оспособели, та велї остали робиц, алє велї познєйше прешли до других друкарньох, до векших варошох. Медзи нїма були Яким Роман и Владимир Дудаш, робели у БИҐЗ-у у Беоґрадзе, Дюра Биндас, Дюра Дудаш и Ирина Джуня, робели до пензиї у Друкарнї у „Дневнику” дзе робели и, Яким Джуня, Дюра Папуґа, Емил Палнчак, Звонимир Колєсар и Янко Няради, а Мирко Гайдук у новосадскей Друкарнї „Просвита”. На їх места до керестурскей Друкарнї пришли нови кадри – предлужує Латяк.
Кед 1968. року Друкарня постала самостойна, зменьовали ше єй директоре, а то були Єфрем Колєсар, Владимир Шайтош, Владимир Малацко и Яков Сабадош. Єден час Друкарня робела без директора, та тоту роботу окончовали людзе з колектива. То лєм указовало же ше вше чежше робело. И гоч Друкарня у найлєпшим периодзе ґаздованя мала коло 100 занятих роботнїкох, тото цо єй хибело то були висококвалификовани особи, даскельо ґрафични инжинєре, а нє було анї єдного. Обсяг роботи ше з рока на рок зменшовал, политично дружтвени обставини у жеми були вше горши, а заняти у Друкарнї з нєй помали одходзели, пробовали ше „ухлєбиц” даґдзе индзей.
(Предлужи ше)