Свойо знанє и схопносц укладал до роботи, по хторей бул познати у шицких републикох бувшей Югославиї. После траґедиї хтора му означела живот, нє придал ше, красу нашол у цикавим гобию.
Перши памятки на дзецинство нашому собешеднїкови то праве памятки на основну школу, хтору закончел у Дюрдьове. Патраци на стари фотоґрафиї, Юлиян ше здогадує давних дньох кед у руских оддзелєньох було надосц дзеци и о тих хвилькох ма лєм красни слова.
– Вельо раз ми придзе жаль кед чуєм же дахто пове же ше нє сце учиц по руски, а ми учели по руски и нїч нам нє хибело. Правда, розишли зме ше. Єдни пошли до Нового Саду, други до Суботици и Зомбору, пайташ и я до Беоґраду и шицки зме закончели школи, а велї аж и висши школи – започина Юлиян нашу розгварку.
ТЕХНЇКА ГО ЦИКАВЕЛА ОДМАЛЮЧКА
По законченей основней школи, наш собешеднїк ше барз ламал кадзи предлужи свойо школованє. Од вчасних рокох любел технїку, алє понеже бул найстарши син у фамелиї, його оцец жадал же би превжал роботи на полю. То ше Юлиянови нє спачело. На концу, оцец попущел, алє лєм под єдним условийом пристал – Юлиян ше мушел школовац о державним трошку.
– Я себе надумал же пойдзем за пилота. То ми ше барз пачело. Пошол сом до Земуну, до центру за випитованє кандидатох на препатрунок. Паметам же ми препатрали плюца и же дохторе остали нєсподзивани кед видзели яки мам добри капацитет плюцох. Но, нажаль, пре праве око, на хторе сом слабше видзел, нє могол сом буц пилот – приповеда наш собешеднїк и предлужує – друга опция була Польопривредна школа у Футоґу. Шеднул сом на бициґлу и гонєл сом штерацец километери од Дюрдьова по Футоґ же бим придал дипломи. Понеже сом бул одлични, такой сом бул прияти и нє мушел сом покладац приємни. Алє, у медзичаше, якошик пред конєц авґуста, оцец єдного мойого пайташа гварел мойому оцови же пречитал же пошта школує задармо и мой оцец ше зложел же бим ше заш лєм школовал у Беоґрадзе, а и мнє ше то баржей пачело – щири Еделински.
ДРАГА ГО ОДВЕДЛА ДО СЛОВЕНИЇ
По законченю ПТТ школи, наш собешеднїк закончел и два роки у Електротехнїчней школи, понеже го цикавел висши уровень електротехнїки, а после того ше уписал и до Висшей електротехнїчней школи у Заґребе. У медзичаше ше оженєл з Наталию з хтору и нєшка крашнє жию, а народзели ше и синове Мирослав и Владимир, та як и сам гвари, требало лєм робиц. Дзекуюци роботи у ПТТ центру, Юлиян робел по цалей Войводини – у Бечею, Србобрану, Вербаше, Бачкей Паланки, Новим Садзе и упознал ше зоз велїма людзми, алє познанство зоз Словенцами му було значне за дальши живот.
– У тедишнїм чаше Словения була задлужена за поставянє нових централох, а я бул одредзени помагац им. Док сом робел з нїма, видумал сом єден апарат за випитованє поджемних каблох. Жадал сом же би пошта то патентовала, алє од того нє було нїч. На концу сом тот патент указал єдному инженєрови Словенцови, хторому ше то попачело, та вон мой патент однєсол до Любляни. О три мешаци ме наволал и гварел ми най придзем, бо вони надумали же тото буду правиц – приповеда наш собешеднїк.
Кед пошол до Словениї, Юлиян дознал же з його патенту заш лєм нє будзе нїч. Забановал ше же цо будзе тераз, алє щесце ше обрацело на його хасен. Достал дозволу за роботу и почал робиц як приватнїк у Словениї. Велька любов ґу технїки нашого собешеднїка одведла на єден саям на хторим видзел склоп машинох, дзе ше прави трансформатори. Розпитал ше и дознал же тоту роботу роби лєм єден приватнїк у Словениї, у подприємстве ,,Искра”.
– Мнє ше то попачело и почал сом штудирац як бим дошол до пенєжу хтори нєобходни за тоти машини. Лєм єдна коштала трицец пейц тисячи марки, а за роботу було нєобходне голєм пейц. Бул сом кооперант єдней словенскей фирми и достал сом машини на кредит, алє сом мушел шицко цо направим предавац прейґ тей фирми.
Но, теди пришла и война у бувшей Югославиї и уж було чежше робиц у Словениї, та сом на два роки фирму преруцел до Мадярскей. Кед ше шицко у держави змирело, машини сом преруцел до Петроварадину. Кельо ґод война направела чкоди у держави, якошик, то за мою роботу було добре, понеже у Сербиї нїхто нє продуковал трансформатори и такой ми ше явела електронска индустрия, два-три фирми зоз Беоґраду, та и од далєй. Окрем трансформаторох, правел сом и претворйовачи, хтори були глєдани у цалей Сербиї, алє и у републикох бувшей Югославиї – приповеда Юлиян.
ОЗНОВА ТРЕБАЛО СТАНУЦ
Роками фирма Юлияна Еделинского зазначовала успихи. Од малей фирми, розвила ше до правого погону. За свою роботу и намаганє, Юлиян достал прейґ двацец дипломи и припознаня, як и награди на велїх саймох технїки хтори нащивйовал. Но, року 2018. у єдней хвильки шицко нєстало.
– Хижа нам аж два раз горела. Перши раз пред войну, а други раз 2018. року. Теди нам згорела и роботня и после тей траґедиї сом одлучел же закончим зоз роботу. Розчаровал сом ше до живота, цо най повем – з больом гварел наш собешеднїк.
У тих чежких хвилькох за Еделинскову фамелию велї добродзечнє приходзели зоз Дюрдьова, Руского Керестура, Коцура, Нового Саду помогнуц кельо було у їх моци и пре тото им Еделинсково барз подзековни. Синове давно пошли по своїх драгох.
Потїху, а вец и занїмацию после траґедиї, наш собешеднїк нашол у цикавим гобию, радио-контрол моделарству.
– З тим гобийом сом на єден способ сполнєл свой дзецински сон же бим постал пилот. Кед сом престал зоз роботу, почал сом куповац материял од хторого сом правел лєтачку. У Новим Садзе сом упознал пейцох пайташох хторих исто цикави тот гоби и зоз хторима сом ишол на рижни змаганя у Сербиї и у Мадярскей. Я тераз мам вельке число авионох, и вельки и мали, и геликоптер. Мам аж и три дрони, хтори тераз тельо познати, алє ми вони нє нательо интересантни.
Тот гоби нє тельо розвити, понеже за ньго треба мац три озбильни знаня – аеродинамику, механїку и електронїку, а у Сербиї нас єст лєм коло пейдзешат. Обично, кед придзе жима, пооправям модели и пририхтуєм их за яр, алє ше случує же лєца и кед єст шнїгу. Дахто люби фодбал, дахто дацо друге, а я, ниа, мам свою любов – закончел Юлиян нашу розгварку.
НА РОБОТНЕЙ АКЦИЇ УПОЗНАЛ ТИТА
Як єден з лєпших школярох, 1959. року Юлиян бул вибрани пойсц на Роботну акцию до Демир Капиї у нєшкайшей Сиверней Македониї. Вєдно з нїм на тей акциї бул и Миша, син предсидателя Социялистичней Федеративней Републики Сербиї Йосифа Броза Тита, зоз хторим бул найлєпши пайташ. Юлиян памета дзень кед Тито пришол обисц роботи и теди ше мал нагоду руковац з нїм и зоз Хайле Селасийом.
СПОНЗОРОВАЛ ВЕЛЇ ФЕСТИВАЛИ, ҐРУПИ И ДРУЖТВА
Єден зоз заслужних за снованє дюрдьовского Фестивалу жридлового шпиваня „Най ше нє забудзе” праве Юлиян Еделински. Люби руску шпиванку и руски обичаї, облєчиво, и жадал же би ше голєм єден вечар у року у Дюрдьове ознова през валал чула руска шпиванка, та так и настала идея за тот фестивал. Окрем дюрдьовского, Еделински спонзоровал и велї други нашо фестивали, дружтва, як и шпивацки ґрупи.