Єдноставно и цалком ясно поведзене – кед нє знаце хто бул Шимрак, нє мож ту вельо помогнуц, алє нє можеце нє знац хто бул „Пештика, Америка, прави вальки як фабрика”…
Шицким и знавше, Янко Дудаш, Иванов, Шимрак други по шоре син почитованого любеного учителя Дудаша, бул насампредз, фодбалер. Ридко таких як вон Русин мал, а дїдо Миронь Чижмар, Пештика, бул оцец Славки, одатей за Янка Шимрака, а так и дїдо Дюру Дудаша Иванового, нашого собешедїка
Заплєцене, алє хто зна, та зна, а хто нє, анї му потолковац нє мож. Алє, голєм Керестурцом ясне и без толкованя.
– Гей, точно так, шмеє ше и наш домашнї, Дюра Иванов. Мой дїдо Иванов, учитель, мал сина Мироня, вец мойого оца Янка, а потим мойо шейсц нини, оцово шестри. Оцец ми робел у кулскей „Слоґи”, алє найбржей го шицки познали як фодбалера котрого „Русин” любел як ридко кого и дал му коло 17 роки активного бавеня. Мац Славка, дїда Мироня Пештику дзивка, тиж робела у „Слоґи”, алє и, кельо лєм могла, и у култури валала, найвецей як шпивачка у хору Дома култури.
Я, їх старши, а брат Миронь, младши син – приповеда Дюра. Барз добре паметам скоро шицких своїх, а було нас, боме…
КРАСА ДОБРОГО БАВЯЧА
Пре нини, шестри оцово, и Польопривредну школу сом закончел у Илоку. Два мойо нини були там блїзко, та сом попри школи и у нїх бул барз часто. Тедишнїх рокох мойо товарише польопривредни фах закончовали у Зомборе, лєбо у Футоґу. Я бул скоро єдини винїмок.
Фодбал ми, озда, бул у креви и ґенох, а мал сом цо и нашлїдзиц од власного оца. Нє гуторим я сам же сом знал буц винїмково добри, то знали шицки и шицки ме такого познали – гвари вон.
Зоз Русину пошол бавиц до кулского Гайдуку, а вец заш дому, до валалу, до Русину. Гвари же кед добре пораховал, бавел лєм дакус длужей од власного оца, скоро двацец роки зохабел на терену…
– Бул сом швидки, упарти, и найвецей од шицкого здумани. Бавел сом з главу, нє з ногами, а то и найвекша одлика и предносц доброго бавяча. Нє знам дзе сом шицко нє бавел, по цалей Войводини, та по Чехословацку, а вец и Словацку – предлужує Дюра.
И якош го вше мучело тото же дзе є, таки яки є, у одношеню на других. То була права спокуса и способ за власне потвердзованє. През його спортски роки упознал и достал безчислених правих товаришох, гоч дзе, дзе ше нашол.
– Окрем того, можем шмело повесц же ше цешим з коло двацец роками бависка на турнирох у фодбалу, малим лєбо вельким, од родного валалу, та по „Дневников” турнир у Новим Садзе. Вшадзи сом бавел з душу и главу, озда сом лєм так и знал, так як и мой оцец.
НЄТ ВЕЛЬО ПО ПЕНЗИЮ
А кед слово о роботи, було ме вшадзи… У Кули, як Гайдуков бавяч, достал сом роботу у тедишнєй фирми „Дюро Струґар”, єднeй з водзацих польопривредних ґиґантох Войводини у тедишнїм чаше. Теди и Гайдук бул силни, моцни и препознатлїви по квалитету, а тераз го паметаю уж лєм старши.
Пришли приватизациї и шицко зоз нїма, та и я потим робел и у приватнїка, у польопривредней апатики, а нєшка сом на роботи скоро у фаху, робим на одкупним месце за житарки „Аґроґлоб”. По пензию ище пар роки, алє прейдзе и то – баржей сам за себе приповеда Дюра, и предлужує:
– Мушим лєм спомнуц же у моєй и блїзких ґенерацийох у валалє було наисце хвали вредних бавячох, шицким за пожадац таких. Ту були Часлав, браца Малацково, Хромиш, Фурик, Боднар, Катончик, Боте Голик, Михал Надьордя, я и наисце велї други, же бим дакого нє прескочел…
Ми теди бавели фодбал пре спорт, пре друженя, пре нашу младосц и шицко красне цо таки роки ношели зоз собу – закончує наш собешеднїк.
Дюра Дудаш, Иванов, оженєти зоз Оленку, дакеди Сивчову. У заєднїцким малженстве маю двойо дзеци, Владимира, як старшого, и Оливеру. Обидвойо уж давно свойо людзе зоз своїма фамелиями, алє до баби и дїда ше радо ходзи.
– Кеди ґод єст дзеки и нагоди я ту, порихтани за Владового Филипа и Машу, и наймладше унуче, Оливерового Мижа.
ДВОМЕ ДЇДОВЕ
– Мой дїдо Миронь, Пештика, Чижмар, наисце бул чловек за паметанє, та гоч рушел до карчми ґу гудацом, або вальки, навелько, правел. Знам и паметам же знал нє робиц по даскельо днї, док го нє прешли дурноти, а потим на два рано ставал и до цмей ноци правел вальки, блато, и за идуци дзень. И так доокола…
Дїдо Миронь бул и розум за чудо. Там дзешка у штред войни, Другей шветовей, кед надумал хижу справиц, справел ю набивану, а на бетонским фундаменту. Чудо котре мало хто одтеди повторел у валалє и околїску. Хижа и нєшка стої, здрава и пишна, а як ше заклада, будзе ище хто зна кельо…
Дїдо знал циркузовац зоз шицкима, младшима и старшима, а найволєл дурноти зоз гудацми правиц. Познали го и вони, та то цалому валалу по пар днї лєм на радосц и вешелє служело…
Други дїдо, учитель Дудаш, як го у валалє познали, бул чиста процивсловносц. Нє попил, нє запалєл циґаретлу, та аж думам же у живоце анї раз до карчми нє зашол. Приповедали ми же му приятелє раз калап вжали и вошли зоз нїм до карчми же озда дїдо придзе за нїм, алє боме нє було з того нїч…
Нє зашол, а калап му сами принєсли.
И СПОРТ, АЛЄ И КУЛТУРА
– Мойо родичи, мац Славка и оцец Янко, барз давали увагу и на културу и дружтвени живот у валалє.
Як сом и спомнул, мац роками и у хору шпивала, а винашла ше и вшадзи дзе требало и помогнуц, и вешелїц ше.
Од того зоз култури аж и мнє ше ушло. Бавел сом у „Антошка, Тошка и лєв” у режиї учителя Йовґена Медєша. Дзивка Оливера тиж бавела у младежскей сцени Дома култури и нашого Театра – припомина наш собешеднїк.