Колектив, други дом

автор Ол. Живкович
426 Опатрене

Мария Шанта, педаґоґиня у керестурскей школи, пошла до пензиї концом прешлого року, точнєйше 29. новембра. Тих дньох, означи и свой 64. родзени дзень. Най и тота статя будзе „на радосц, на щесце”, як ше шпива єдней нашей шпиванки, котру Мария так барз люби

Цали свой роботни вик, 31. рок, Мария робела як педаґоґ, перше у ґимназиї у Оджаку, а потим у Основней и штреднєй школи зоз домом школярох „Петро Кузмяк”. Найдлужей робела у основей школи и стретала ше зоз основношколскима дзецми. Барз ше цеши кед чує же дзеци котри вишли зоз нашей школи доставаю рижни награди, же су успишни, же су добри майстрове и добри людзе.

Основну школу закончела у Керестуре, була перша ґенерация школярох унапряменого воспитаня и образованя. Дзевяту и дзешату класу закончела у Керестуре, а потим пошла до Вербасу на културолоґийни напрям. Нє була сиґурна чи то бул добри вибор, алє дзекуюци наставнїци котра им преподавала психолоґию и котра ю унапрямела на тот конар, закончела Педаґоґийни факултет.

– Вше сом любела роботу з дзецми. Дома, ище як дзецко, бавела сом ше на учительки, була сом учителька котра учи дзеци. Ище у основней школи приклад ми була моя класна, наставнїца з руского язика, Маґдалена Кишюгас, познєйше сом вше думала же будзем учителька. Як педаґоґ сом нє була директно у настави, алє сом вше була окружена зоз дзецми и колеґами и думам же сом нє погришела при вибору професиї – толкує вона.

После законченого факултету, почала робиц аж о дзевец роки. Сам  початок нє бул лєгки, бо нє мала искуства, алє мала помоц. У ґимназиї у Оджаку, дзе почала робиц, робела и єй пайташка и колеґиня Славка Макайова (народзена Пашо). Там бул добри актив педаґоґох, здогадує ше, часто ше сходзели и гоч хтори педаґоґ бул порихтани помогнуц єй.

МАЛЖЕНСТВО ПРОСВИТНИХ РОБОТНЇКОХ

Мария ше 1985. року одала.

– Мой супруг Михал тиж робел у просвити, бул наставнїк технїчного образованя. Єден час робел у Керестуре, дакус у Крущичу, а по пензию у Кули, у школи „Иса Баїч”. Малженство двох просвитних роботнїкох интересантне, бо зме ше могли розумиц. Моя робота нє мала одредзени роботни час. Дакеди требало остац длужей, робиц и предполадньом и пополадню, одходзела сом з дому кед ше зявел даяки проблем, пришли родичи побешедовац, були схадзки або активносци, роботнї з дзецми… Кед би мой супруг нє бул у просвити, нє знал би як то шицко идзе, нє мал би тельо порозуменя. О велїх проблемох зме бешедовали, совитовали ше медзисобнє зме помагали єдно другому, радзели ше. Могли зме плановац и даяки други активносци и думам же то добре – гвари наша собешеднїца.

Шантово маю сина Владимира и дзивку Геленку. Геленка одата, жиє у Новим Садзе, ма двох хлапцох: Павле старши, а Стефан младши. Гвари Мария же им барз интересантне кед унукове приду до валалу.

– Муши ше ходзиц за нїма, мерковац, бегац раз вонка раз нука, алє то красне. После велїх рокох забуло ше же як то з малима дзецми. Теди були други обоявязки, садзело ше паприґу, час препровадзовало на полю и нє було вельо часу буц з дзецми. Тераз зме обидвойо у пензиї и часто зоз унуками, та гоч дакус дакеди и вистанєме.

МОЙО ШКОЛСКИ ДЗЕЦИ

Школски дзеци – люцки дзеци и треба буц барз одвичательни. Мушише робиц по одредзених правилох, нє мож гришиц.

– Практично, робота педаґоґа у школи нє лєм робота зоз дзецми, алє и зоз колеґами, зоз учительками и наставнїками, и ище вельо того. На початку ше вельо вецей робело зоз дзецми, орґанизовало рижни роботнї и преподаваня. З родичами зме тиж орґанизовали рижни преподаваня о здравю, хоротох зависносци и рижних охореньох. Вельо ше робело и на превенциї алкоголизма, дроґи… Интересантни були и роботнї вязани за асертивну комуникацию, товаришство – памета наша собешеднїца.

Мария робела и як координатор школского парламенту, у Совиту родичох дзе водзела записнїки,робела и на школских документох.

– Помагала сом и робела на рочним плану роботи и єй реализациї,  помагала наставнїком, окреме новим котри приходзели, упутйовала их до роботи, обвисцовала их о наставних методох и технїкох. Кед пришли нови школяре, тиж им була потребна помоц, чи зоз совитом, або при прилагодзованю на нови штредок, на школу и живот у нєй.

Од априла починал упис до першей класи и Мария тестирала дзеци, участвовала упририхтованю за закончуюци испити, алє и у рижних змаганьох.

– Були зме домашнї велїм змаганьом и шицко требало добре порихтац, та сом помагала наставнїком. Нашо школяре успишни на тих змаганьох, вше ми мило кед чуєм же нашо дзеци посцигню дацо у живоце, любим чуц добре о нїх – поцешена Мария.

ДРАГОЦИНА КНЇЖОЧКА

Кед одходзела до заслуженей пензиї, Мария достала єдну прекрасну кнїжочку котру єй подаровали колеґове и цали колектив. У нєй фотоґрафиї зоз рижних школских збуваньох. Барз ю часто опатра, шицким ше хвалї зоз ню и цеши ше у нєй, бо тата часц єй живота хтора остава зоз ню.

Нєшка Шантова вельо часу препровадзує у дзивки у Новим Садзе, зоз унучатми, помага єй кельо може, а дзивка и унуки часто приду и на валал. През жиму Мария чита кнїжки, вечарами ше шпацира, ходзи до сушеди на кафу и вона до нєй, з дружтвом ше дакеди картаю. Окреме люби слухац нашо руски шпиванки. Кед слово о школи и роботи хтору робела, толкує же ше тераз будзе мушиц баржей анґажовац на дружтвених мрежох, же би и далєй провадзела успихи свойого колективу, школи, колеґох, учителькох и професорох, а окреме школярох. Школа и надалєй остава зоз ню – гвари на концу Мария Шанта.

ДОБРА ОСНОВА ЗА ДАЛЄЙ

Прецо би ше дзеци требали уписац до Ґимназиї? Перше и перше, школяре з Керестура, вони дома, нє муша ставац як путнїки до Кули, або далєй. У цеплим су, нє муша штудирац чи их автобус нє зохаби. У нашей школи добри кадер и дзеци можу научиц вельо. Дахто можебуц иншак дума, алє хто сце научиц тот научиц може. У школи єст одлични проєкти, семинари, роботнї… а же настава по руски, то нїґда нє бул проблем. Дзеци з руского оддзелєня  бешедую зоз своїма парняками по сербски, и достаню добру основу зоз котру можу пойсц далєй, а наша школа ше барз стара же би школяре мали активносци котри их розвиваю и у других напрямох, нє лєм у нашей держави, алє и у других.

РОЗЛУКА З КОЛЕҐАМИ

– Док сом лєм роздумовала о одходу до пензиї, була  сом завжата зоз каждодньову роботу. Тот остатнї дзень, кед ми учителька Верунка Медєшова пришла повесц же маме ситуацию у голу, я вибегла за ню ришовац проблем. Кед сом видзела же у голу шедза дзеци, наставнїци, учительки, мойо колеґове, колектив, теди ми барз було чежко. И тераз ми чежко кед ше на тото здогаднєм.  Барз сом задовольна же сом могла робиц у нашей школи, же сом мала добрих колеґох котри ме розумели, помогли ми, питали ше за совит, же зме вєдно робели. Мнє шицки вони були друга, школскафамелия. То радосц и задовольство. Ище вше ходзим до школи, ище вше чувстувєм же то моя школа, гоч сом уж нє у нєй. Кед видзим нашмеяни твари, кед ше у школи озву ґу мнє, я ище вше часц тей школи.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ