Keд почали промоциї кнїжки „Перли шветовей поезиї” у виборе и прекладу Михала Рамача, скоро єдинствене заключенє у дискусийох медзи людзми хтори ю пречитали було же би тоту кнїжку мушел достац кажди руски школяр, як дополнююцу лектиру и потвердзенє же на нашим язику мож повесц и виражиц шицко цо чловечество по нєшка створело. Шлєбодно мож повесц же то вершинске припознанє роботи и дїлу Михала Рамача, та гоч бизме анї нє раховали його предходни досяги, чи то новинарство, чи публицистика, чи поезия чи проза, чи прекладательство… а нє забудзме же на тей лїстини и преклад Библиї на руски язик. Ушлїдзело и формалне припознанє, награда „Микола М. Кочиш” хтору Часопис за науку, литературу, културу и уметносц „Шветлосц” Рамачови додзелєл за найлєпше авторске дїло – серию прекладох зоз шветовей литератури, а тиж и за активносц у редакциї часописа „Шветлосц” и окремне доприношенє у науки, литератури, култури и уметносци по руски у периодзе од 2020. по 2021. рок.

РС  Цо Вам у терашнїм периодзе творчого живота векше задовольство, лєбо виволанє, писац, чи прекладац?

– Писанє и прекладанє ше надополнюю. Писатель себе сам задава тему. Пише тото цо трима же важне повесц другому, або другим, кед ма вецей як єдного читача. Прекладательови строго одредзени задаток. Длужни є порозумиц цо автор чувствовал, видзел и думал. Длужни є цо вирнєйше пренєсц на свой язик змист, думки и слики, зачувац форму кельо то мож. Треба познац историю литератури и историю, поетику, знац цо вецей о писательови чийо твори ше преклада, о його чаше. Перши учитель прекладаня бул ми Максим Рильски, потим Микола Скубан, Драґослав Андрич… Нє забувам: Ирина Гарди Ковачевич и Дюра Папгаргаї ме потримовали, обявйовали мойо преклади.

РС  Упечаток же сце остатнї роки продуктивни як нїґда скорей, окреме кед слово о творчосци по руски, алє озда ище значнєйше же квалитет и уровень нє церпя – як да шоруєце вершински дїла, кажде понад предходного. Цо робице тих дньох?

– Здрави будзеце за тоти слова. Як сом у пензиї, мам вельо вецей часу. Компютер кажде рано уключени од пейцох. Док глава швижа, вежбам мадярски або шпански. До фриштику идзем на Дунай. По сербски пишем кнїжку под насловом „Козацки дух и сибирски медведз”. По руски углавним писнї. Закончел сом предслово за єдну кнїжку рецептох. Нєодлуга ми виду приповедки по руски. Чека суд видавателя кнїжка по сербски. Дочитал сом роман „Осаменосц меншини” Ивана Иванїя, щиро го препоручуєм. Тераз на столє два кнїжки Ґорана Сарича. Геверуєм лєм кед з циґонями видзем на Дунай.

РС  Кед нє рахуєме мацерински и екс-югославянски язики, можеце почитац кельо язики бешедуєце и розумице?

– Давногречески, латински… Нє шор ше хвалїц. Кед чловек зна штири-пейц язики, шести и седми ше лєгко лїпя. Чловек анї нє мудрейши анї нє лєпши кед зна вецей язики. Заш лєм, вони одкриваю нови видогляди. У тим задовольство. Як новинар сом ше давно прешвечел же собешеднїк – гоч политичар, гоч писатель або сопутнїк у гайзибанє – иншак патри на мнє кед прегварим на його язику.

РС  Сиґурно маце даяку особну, интимну лїстину шветових литературних дїлох хтори бисце ище любели преложиц на руски язик. Хтори би то були наслови, лєбо авторе?

– Лина Костенко, Юрий Андрухович, Волт Витмен, Пабло Неруда, Карл Сандберґ, Жак Превер…

 РС  Свойочасово, у школи зме за домашнє читанє мали „Гачатко горбатко”, „Биле Циґанче”, „Хлапци з Павловей улїци”, Андрича, Цанкара по руски. Як вам ше видзи, ма смисла прекладац на руски класични дїла и лектири, кед же зме уж шицки билинґвални?

– Абсолутно потребне мац преклад, наприклад, Десанки Максимович по руски, пре наш язик и нас самих. Билинґвалносц богатство, алє нє шме ше пре ньго знєважовац и занєдзбовац мацерински язик. Тото же розумиме векшински язик нє шме буц причина лєбо оправданє же би зме ше одрекали свойого. Мали зме приклади у нєдавней историї як то идзе, кед дакеди у Мадярскей лєбо СССР меншином надрильовани державни язик. Перше страда бешеда, вец култура, традиция, свидомосц…

РС  У одредзеним пасме рускей публики барз щиро привитана кнїжка Янка Сабадоша „Розваляни салаш”, рукопис хтори сце практично виратовали од забуца. Предпоставям же було єдинствене искуство влапиц ше до тей „литературней форензики”, похопиц, реконструовац, ожиц текст хторому, по власней дзеки автора, нє було судзене жиц?

– Рукопис виратовало Провидїниє. Фасциклу перши отворел мой брат Янко. Одкрице припада лєм йому. Кед сом почал читац, кажди бок приношел нове одушевиє. Южнославянски авторе писали о повойнових подїйох аж о двацец-трицец роки, кед то власц допущовала. Сабадош писал за горуца. Барз добре знал як би прешол кед би тоти рукописи пробовал обявиц теди кед их написал. У Руским Керестуре ше паметало хто були и цо робели „зметаче пойдох”, алє о тим нїхто нє писал. Нєшка, боїм ше, вецей нєт живих шведкох. Нє маме историйни шведоченя. Маме голєм литературне.

РС  Вельке задовольство читац тот стародавни, а швижи руски язик зачувани у Сабадошовей кнїжки. На урученю награди „Микола М. Кочиш” поручели сце нєшкайшим творительом чувац чисти язик Костельника, учителя Ковача, Миколи М. Кочиша. Як сполнїц тото поволанє? Як ше Вам удава?

– Дома бешедуєме по руски. Так бешедую з мацеру и медзи собу нашо унуки хтори жию у Бечу. Старши, Яков, крашнє чита и пише по руски. Язик нам погубела нєдзбалосц. Главну улогу одбавели телевизия и радио. Телевизиї з националну фреквенцию векшину лєм заглупюю. Меншином вони знїщую язики и национални чувства. Микола Скубан Соцки ище початком седемдзешатих рокох робел шмих зоз тих цо сцели випаднуц мудри та „сматрали”, „овай”, „сетяли ше”, „производзели”… Нє знам чом до словнїка нашого народного язика унєшени и таки слова як „мечава”, „искрени”, „поклон” або „купатило”. У моїм дзецинстве и младосци и тоти цо закончели лєм осем класи знали же то нє руски слова. Кед ше прилапи твердзенє же „людзе так бешедую”, вец од ютра мож прилапиц и „замрзивач”, „семе”, „вештак”, „кашнїц” итд… Нєшка нашу бешеду подєднак калїча и валалчанє и варощанє, и школовани и тоти цо менєй шедзели у школских лавкох. На телевизиї мож чуц аж и таки бисери як „мушке целє” або „овца ше коци”. Дараз ше знало же ше идзе „до Мудрого”. Нєшка ше анї то нє зна, голєм у новинох, дзе пише же „до Мудрия”.

Кед ше дома нє научи язик, школа и факултет нє поможу. А язик умера.

Рамачово 1960. року

(Опатрене 116 раз, нєшка 1)