Вибудовали свою твердиню любови хтора ше одупарла шицким виволаньом длугим штерацец роки. Їх приповедка символ тирваня, и здогадує на моц правей любови хтора, як час преходзи, вше векша
Любов медзи Мирославу и Мирославом настала давного 1984. року и по нєшка ше им удало зачувац ю. Же би супружество длуго тирвало, окрем велькей любови обидвойо ше зложели же порозуменє, почитованє и сцерпезлївосц найважнєйши, а ми ше врациме на початок їх приповедки.
– Я ше теди, давно, врацела зоз Америки до Дюрдьова, була сом шейсц мешаци у моєй нини у госцох. И цо най повем, филмска любов. Млада студентка ше залюбела до леґиня хтори ше праве врацел зоз войска – зоз шмихом почина Мирослава нашу розгварку.
СУДЗЕНИ ДЮРДЬОВ
– После двох рокох, односно 1986. року зме ше побрали. На самим початку малженства зме ше сцели одселїц до Канади, алє нам ше то нє удало. Єден од главних условийох же би ше пошло було знанє анґлийского язика, а понеже зме анї супруга, анї я нє знали найлєпше язик, на концу зме були одбити. Познєйше зме ше пробовали одселїц до Австралиї. Прешли зме даскельо круги, алє нам нє сцели дац роботу на нєвидзено – приповеда Мирослав, а його супруга го здогадла на тото же робел у иножемстве ище док ходзели.
– Робел сом у Ираку. Нє сцел сом єй повесц же идзем, бо сом знал же ше нагнїва, а боме так и було. Часто ме здогаднє на виреченє хторе сом єй теди гварел: ,,На стреду идзем до Ираку”, як кед би то було нормалне, яґод же ше до Ираку путовало кажди дзень.
Сцел сом вихасновац нагоду док сом бул ище леґинь, же бим пошол и здобул нове искуство на новим континенту. Велї нашо фирми тих рокох були анґажовани на найважнєйших проєктох хтори ше робело у Ираку, а фирма за хтору я теди робел поставяла системи за залїванє – гварел наш собешеднїк.
Мирослав за свой роботни вик, хтори досцигнул стаж од штерацец єдного року, пременєл даскельо фирми, а остатня у хторей робел и зоз хторей пошол до пензиї була Аґровойводина. Робота у тей фирми му ше и найбаржей пачела, нє була статична, бо кажди дзень робел у другим валалє.
– Нєт дзе сом нє робел. Бул сом и у Русиї, Румуниї, два роки сом робел у Ческей, а на остатку сом робел и у Италиї. Швет сом обишол у тей фирми. Нормално, нє було вше так крашнє. Паметам и чежки хвильки на роботи, алє тераз ше то шицко забуло. Остали лєм красни памятки, остали людзе зоз хторима сом ше на роботи упознал и зоз хторима ше ище и нєшка чуєм. Часто ше случовало кед сом, наприклад, робел даґдзе южнєйше у Сербиї, же сом зоз собу одведол и Мирославу. И вона и я любиме видзиц як ше жиє у других часцох нашей держави, та зме так злучели добре зоз хасновитим – приповеда Мирослав хтори бул роками представнїк Аґропанониї на Сайму польопривреди у Новим Садзе. Рижни анеґдоти означели тот период його роботи, алє єдна од наймилших му тота кед ше на Сайму стретнул зоз Женску жридлову шпивацку ґрупу Културно-уметнїцкого дружтва ,,Тарас Шевченко” зоз Дюрдьова. Як нам гварел, на перши попатрунок ше му видзело же видзел руски сукнї. Кед ше лєпше запатрел, а воно наисце добре видзел. Членїци мали наступ у Мастер Центру на Сайму, та пришли кус и зоз нїм побешедовац. Теди настала и єдна красна фотоґрафия на памятку.
ЗА СТОЛОМ БЕШЕДУЮ НА ДВОХ ЯЗИКОХ
Коруна любови наших собешеднїкох двойо дзеци, дзивка Тамара и син Михаил у хторих ше баз цеша. Покля Мирослав робел, векшина обовязкох коло дзецох и обисца була на Мирослави.
– У тим обисцу ше за столом бешедую источашнє два язики. Я зоз дзецми бешедуєм по сербски, а Мирослав по руски. Велї ше тому чудовали, окреме тоти хтори нє зоз тих просторох и хтори нє научели на двоязичносц. Я ше ганьбим бешедовац по руски, бо сом ище вше нє научела вигваряц букву г як швет, алє знам читац и писац по руски. Лєм да сом нє така ганьблїва, и я би бешедовала. Часто у франти знам повесц же я закончела раз школу по сербски, а два раз по руски, бо зоз Тамару и Михаилом ше и я учела док ходзели до нїзших класох у школи – з ошмихом приповеда Мирослава.
Як родичи були свидоми того же кельо двоязичносц значна у розвиваню їх дзецох и яки бенефити зоз собу ноши. Воспитовали дзеци же треба почитовац розличносц, алє нїґда нє забуц на свойо. Науковци часто визначую же двоязични дзеци вельо лєгчейше познєйше у живоце науча треци, та аж и штварти язик, а то нам потвердзел и сам Мирослав, хтори на роботи научел по мадярски и кус по румунски.
– Мнє нє завадза кед дахто бешедує на даяким другим язику. Єст людзох хтори то нє любя, алє я ше вше намагал бешедовац з людзми на їх язику. Стари гуторели же кельо язики бешедуєш, тельо вредзиш. Паметам же на роботи дзе сом бул, кед майстрове закончел фриштик, єден бешедовал на телефон по мадярски, други по сербски, я по руски и мнє то вше було крашнє чуц – визначел Мирослав.
КРЕАТИВНОСЦ ВИРАЖУЄ ПРЕЙҐ МАЛЮНКОХ
Наша собешеднїца закончела Штредню уметнїцку школу ,,Боґдан Шупут” у Новим Садзе. Свою креативносц виражує прейґ малюнкох, хтори найчастейше малює зоз технїку олєй на платну, алє у остатнїм чаше Мирослава малює и зоз акрилом, а як гварела, найволї мальовац пейзажи, алє єй блїзка и мертва природа, та аж и абстракция, бо барз люби експериментовац зоз фарбами.
– Спочатку сом нє сцела ходзиц на подобово колониї, аж ме и Мирослав гнал же бим пошла. Дзеци нам були мали, швекра була инвалид, та вше дахто мушел буц дома. Першираз сом на подобовей колониї участвовала 2003. року у Дюрдьове. У Шайкашу було оформене Здруженє ,,Шайкашка” у хторим було вецей секциї, а медзи нїма и уметнїцка секция. Теди зме мали барз часто подобово колониї у рамикох шицких штернац местох хтори припадаю Шайкашскей. То наисце було барз цикаве, бо гоч нам то ту блїзко, велї нє були, наприклад, на Мошоринским брегу, на Тиси у Тителю, лєбо на Дунаю у Ковилю. На тоти колониї приходзели и аматере, алє и академски маляре и окрем нових познанствох, на тих колонийох зме упознавали и нови технїки мальованя, а професионалци дзечнє дзелєли з нами свойо знанє и на тот способ зме и сами злєпшовали свою технїку мальованя – гвари на концу Мирослава Рамач.
