Свойого ше твардо трима

автор А. Балатинац
400 Опатрене

Мирков оцец ше приселєл до Дюрдьова коло 1948. року зоз Долнїх Андриєвцох, зоз Горватскей. Волали го Винко, гоч му праве мено було Вєкослав, алє так добре бешедовал по руски же нїхто анї нє подумал же є нє Руснак. У Дюрдьове упознал Марию Новта, побрали ше и народзели ше  Мирко, а потим и Нада. У Дюрдьове закончел основну школу, а як и сам гвари, дома бешедовали по руски, та нїхто анї нє знал же його оцец  нє Руснак

Мирко ма барз красни баршоньови глас, а то видно на наступох шпивацкей ґрупи КУД-а Руснацох Осиєк, дзе и на тот способ наисце  допринєсол  квалитетному виводзеню шпиванкох.

А вон ше лєм нашмеял ше и гварел:

–  У основней школи, окреме на валалє, дзеци шицок шлєбодни час препровадзовали вонка, а хлапци найчастейше оганяли за лабду. Так и я, єден час сом аж и бавел за ФК „Бачка”, бул сом ґолман. А вец до школи пришла нова наставнїца з музичного. Нараз скоро шицки хлапци хтори ше по теди вицаговали од шпиваня, нїби, же нє маю слуха, почали ходзиц на шпиванє, а медзи нїма бул и я. Указало ше же солидно шпивам –  коментарує наш собешеднїк свойо початки у шпиваню, здогадуюци ше на часи одрастаня,  та и на цикави подїї о Дюрдьове и дюрдьовских дзецох.

– Нєдалєко од нашого обисца бул єден лєшик.  Знали зме справиц хижку на древе, а терен бул писковити,  бо там людзе копали писок за свойо потреби.  Нам то було интересантне,  та и ми копали у тим писку, найчастейше зме  правели тунели – памета Мирко. 

Здогадує ше и тото же до Нового Саду до стреднєй машинскей школи  кажди дзень путовал на  автобусу.

–  Була то длугша драга, бо ше ишло прейґ Шайкашу, Будисави и Катю, алє нам дзецом то нє завадзало, ша мали зме вецей часу за друженє и приповедки. А влєце, кед зме були на одпочивку, одходзели зме ше купац на стару Тису, дас 10-15 километри од Дюрдьова. Перше зме одходзели на бициґлох, а кед зме дакус подросли,  е вец то було на моторкох. Купали зме ше и на бари, на познатей Мутнячи – здогадує ше Мирко на безбрижни дзецински часи на валалє, зґоди и нєзґоди, пре хтори ше цали час ошмиховал.

– По законченей стреднєй школи уписал сом  ше на Машински факултет, алє сом ходзел лєм два роки.  Нє сцело ше ми. Нашол сом себе роботу у Електро Осиєку, у своїм фаху, и бул сом задовольни  – гвари вон.

Дакеди ше КУД Руснацох змагало и у вареню котлїка у Тврдї з лїва на право Владимир Еделински, Мирко Рибич и Зденко Сивч

ОДХОД ДО ОСИЄКУ

 Мирко и його шестра Нада 1978. року  пошли до Осиєку. Перше пошла Нада. Достала роботу у шпиталю як бабица, а за ню пошол и Мирко. Робел як конструктор елементох за ошвиценє и кус покус напредовал. З єдним барз добрим пайташом ше порадзели же отворя власну фирму.

–   Нє сцели зме такой зохабиц роботи у фирми,  сцели зме перше видзиц як нам будзе исц. Отворели зме фирму за предаванє електро материялох, заступнїцтво Искри у Горватскей, а писали зме ю на пайташову жену.  Кажде зме мали трецину и раховали же будземе робиц и на своїх скорейших роботох и у нашей фирми. Указало ше же нам у роботи добре ишло,  та зме нє могли постарчиц на два боки. Обидвоме зме зохабели роботи и пошвецели ше обовязком у нашим подприємству.  У єдней хвильки зме мали  аж двацец троїх занятих роботнїкох, а дїлованє зме преширели и на Шнайдер електрику. Отворели зме и малу електромонтажу, преширели зме ше и були досц успишни. Так то тирвало по 2021. рок, а вец зме помали одлучели пойсц до пензиї. Ище три роки сом робел на пол роботного часу, алє уж ми ше анї нє барз сцело. Конкуренция була велька, а нє було нїкого хто би превжал роботу, та зме одлучели заврец фирму. Успишни роки хтори були за нами нє приношели лєм радосц же добре робиме, же зме успшни, алє за шицким стало вельке закладанє, одвичательносц и озбильна робота. Велїм ше можебуц видзи же крашнє буц приватнїк, ша сам ши свой ґазда, робиш кеди сцеш, алє каждодньовосц була цалком иншака. Робело ше вецей як пред тим кед зме були заняти у подприємству, а плаца була така яки бул заробок.

ФАМЕЛИЙНИ ЧАСИ И РУСНАЦТВО

Мирко ше оженєл 1981. року, о три роки мали и дзивчата, Марию  и Ивану. Робело ше,  напредовало, а роки преходзели…

–  Старша дзивка жиє и роби ту у Осиєку, ма двох синох, Якова и Петра, та сом и дїдо. Младша закончела факултет биолоґиї и еколоґиї та єден час робела у парку природи Вранске озеро, а тераз прешла на роботу до Заґребу.

Ище и нєшка Мирко дома бешедує по руски, гоч оца вецей нєт. Супруга  тиж Рускиня, та му мило же ма з ким прегвариц  на своїм мацеринским язику.

Векшина  Руснацох у Осиєку ше уключела до културного дружтва прейґ дакого хто активни у Дружтве. Так було и з Мирком. На централним осиєцким пияцу упознал Зденка Сивча хтори там мал свой локал, а тиж го анимировал и дохтор Мишир прейґ Мирковей шестри.

– Мило ми, бо окрем же любим шпивац, то єдина нагода дзе ище вше можем бешедовац по руски нє рахуюци наш дом – гвари Рибич хтори 2023. року постал предсидатель КУД-а Руснацох Осиєк.

–  Хтошка мушел прилапиц и тоту обовязку,  бо би чкода було кед би ше Дружтво  у тим месце загашело. Вше нас єст менєй. Млади ше чежко уключую, анї их нєт вельо, а и гевти хтори маю руски коренї, нє заинтересовани за пестованє рускей култури. Вельки город понука велї можлївосци, а ми маме тото цо маме, а то шпиванє, гранє и литературни змисти. Дзекеди орґанизуєме и змаганє у столним тенису хторе баржей рекреация за тих хтори ше нє пренашли у култури.

КУД Руснацох Осиєк на наступу у Миклошевцох Мирко Рибич треци з лїва на право

ПЕНЗИОНЕРСКИ ДНЇ

Мирко пензионер, алє гвари же є завжатши як теди док робел, лєм тераз зоз другима активносцами. Як предсидатель Дружтва наисце ма досц обовязки, а окрем того же люби робиц и у загради, люби и путовац.

– Зоз супругу Геленку зме нащивели  Ватикан, Рим, Париз, Копенхаґен, Будапешт, Лисабон. Бул сом и у Болонї, а нащивел сом и музей Ферария у Маранелу. През лєто вельо часу препровадзуєме и на Ядранским морю, бо то обидвойо любиме. 

Провадзим и путописни и историйни програми на телевизору, а кед приду жимски часи, як тераз,  вечар накладземе на огень до кальового пеца хтори ма дзверка зоз скла, та  пламень з пеца ошвицує и греє  простор коло нас.  Пошедаме до фотельох, подзвигаме ноги на менши карсцелїки и патриме як людзе дакеди жили, лєбо кадзи путую по швеце. Так ше одпочиваме – гвари на концу Мирко Рибич.

ЗҐОДА ЗОЗ ЖИВОТА

Мирков братняк по оцови бул шеф осиґураня дакедишнього предсидателя Републики Горватскей, Стєпана Месича. Кед дочул же предсидатель будзе предавац авто, гварел му, бо оцец праве теди сцел купиц авто, по можлївосци нє драги, та ше указала нагода. Купел го. Була то цикава приповедка хтору велї теди преношели.

– Правда, то бул приватни авто Стєпана Месича, так ше случело, та зме аж и франтовали же гат, лєгко нам кед зме купели авто од предсидателя держави – гутори Мирко през шмих.

Зоз супругу Геленку у Лисабону

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ