У нєшкайшим швидким швеце, дзе ше пременки случую швидко и нєпреривно, стретнуце зоз особу хтора пожила дзеведзешат штири роки наисце нагода за путованє през час и єдно вельке искуство. Така особа ноши зоз собу нє лєм числени роки, алє и богатство приповедкох, памяткох и спознаня хтори формую єй єдинствену перспективу.
Мали зме нагоду стретнуц ше з найстаршим Руснаком у Дюрдьове, а по словох валалчанох и найстаршим Дюрдьовчаном, и тото будзе лєм єдна часточка приповедки о його живоце, хтору Владимир Цап добродзечнє подзелєл з нами.
– Лєм чишлїц до дзеведзешат штири длуго тирва и чловек вистанє, а нє дожиц тоти роки хтори мам. Красни роки, мушим припознац, а здогадованя ме цагаю назадок, ґу часом хтори давно прешли. Док крачам през прешлосц здогадуєм ше на живот яки вецей нє постої, паметам хвильки хтори приведли до того же бим нєшка бул особа яка сом – почина наш собешеднїк розгварку и такой на початку зоз смутком гвари же вецей нє ма анї єдну памятку, думаюци на фотоґрафиї, на тоти давно прешли часи. Велька буря хтора звалєла часц закрица на хижи, зоз собу однєсла и фалатки живота. Висцерала их у єдней хвильки, охабяюци нашого собешеднїка же би ше здогадовал на тото цо його шерцо памета.
ДЗЕЦИНСТВО ПРЕПРОВАДЗЕЛ У КЕРЕСТУРЕ
Владимир ше народзел, тераз уж давного, 1930. року у Руским Керестуре. Дзецинство було нєлєгке, алє, гвари, источасно и красне.
– Док сом бул мали, теди ше добре знало чийо и яки обовязки у обисцу. Теди и наймладше дзецко мало свою обовязку, розуми ше, спрам його рокох и можлївосцох. Як и шицки Руснаци у гевтим чаше, та так и я ше одмалючка научел робиц зоз конопу, а о тей роботи би ше могло бешедовац дзень а ноц. Конопу ше шало з руку, кед виросла, жало ше ю зоз шерпом, вязало до снопчкох и ношело мочиц. Вец ше конопу сушело, тарло и на концу ше доставало квалитетни конопово нїтки хторе жени предли вжиме на прадкох, кед нє було роботи на полю. Найквалитетнєйши випредзени нїтки ше хасновало за тканє платна хторе ше хасновало у каждодньовим живоце, за шице шматох, ручнїкох и парткох. Од конопи ше нїч нє руцало, та так од менєй квалитетнєйших нїткох правело ше штранджґи, паньваши и покровци, а паздзерче ше хасновало за топенє – приповеда Владимир и предлужує бешеду о тим як ше дакеди людзе школовали у Керестуре.
– Без огляду на тото же дзеци дакеди робели на полю и коло обисца, до школи ше мушело ходзиц. Правда, лєм даскельо особи мали нагоду предлужиц свойо школованє у варошу на висших школох.
Кед я ходзел до школи, теди ше у Керестуре могло закончиц лєм шейсц класи. У валалє зме мали три школи и вони були полни зоз дзецми. Паметам же зме нє були мишани, алє кажда класа мала свою учальню и свойого учителя – памета наш собешеднїк.
Ище єднo од паметаньох на дзецинство нашому собешеднїкови то Друга шветова война. Як нам гварел, нє люби ше вельо здогадовац на тоти роки, понеже уж бул хлапчик хтори бул свидоми того велького зла.
– Гоч нє любим тельо бешедовац на тоту тему, на єдну хвильку з того часу ше часто здогаднєм. Теди през валал преходзели войска обидвох зрадзених бокох. Єдни ше затримовали длужей, други менєй, алє вше зоз собу, розуми ше, ношели и оружиє. Нам то дзецом було нєобичне и цикавело нас як то випатра штреляц з тих пушкох. Єдного дня мойому братнякови и мнє єден вояк дал же бизме штреляли з нєй. Но, нє штреляли ми насправди, бо нам пушку тримал тот вояк, алє то нам було теди цошка вельке, бо зме думали ше штреляме зоз пушкох як вельки – здогадує ше наш Дюрдьовчань.
НАЙКРАСШИ РОКИ У ДЮРДЬОВЕ
На Дзуря 1948. року, як осемнацрочни леґинь Владимир ше вєдно зоз його оцом преселєл до Дюрдьова и як нам гварел, ту ше леґиньчел. Перша векша розлика живота у Руским Керестуре и живота у Дюрдьове була тота же у гевтим чаше у Керестуре жили лєм Руснаци и зоз Сербами велї нє мали дотику, а и сербски язик ридко хто знал. З другого боку, у Дюрдьове жили и єдни и други, алє ище вше ше нє так мишали.
– До Дюрдьова сом ше приселєл уж як леґинь и паметам же теди у валалє Руснаци мали свою карчму, а Серби свою. Ми ходзели до нашей, вони до їх и ту нє було мишаня. Случовало ше аж и же зме ше побили, алє зме то швидко забули. З роками тота, гайд най так повем, напартосц медзи нами нєстала и ми и дзень нєшка барз добре жиєме – през шмих нам гварел Владимир.
Як зме уж гварели, у Дюрдьове ше наш собешеднїк леґиньчел и там упознал и його теди будуцу супругу Мелану. Пошвидко ше им народзели и двойо дзеци – син Михал и дзивка Ганча.
– Супруга и я мали мало жеми хтору зме обрабяли и дзекуюци хторей зме виховали нашо дзеци. Ланц жеми жена и я ручно обрабяли. Кед пришла косидба, я кошел жито, а жена за мну одберала. Покошене жито зме вязали до снопох, а з рана, док ище роса, правели зме порвисла и по дзешец снопи кладли до марадикох. Окрем на полю, робел сом ище велї други роботи. Нє мали зме вельо жеми, та сом и „кубикал”, канали копал, ходзел сом за тлачацу машину, а єден час сом робел и у Нємецкей. Робел сом и у маґазину жита, шейсцме зме робели и боме требало жито преврацац, без механїзациї, лєм зоз єдну лопату. Паметам же зме полнєли и мехи од сто кили лєм ми шейсцме. Єден сипе, други трима и так доокола. Наполнїц мех була найлєгчейша робота, алє дзвигнуц мех и однєсц го до коча, то уж була друга приповедка. Полни кочи жита ше цагало до Жаблю и теди зме ознова шицко з руками мушели висиповац. Велї чежки роботи сом робел, алє ше шицко прежило и тераз думам же праве то моя тайна длугого и здравого живота – у роботи – гварел на концу Владимир Цап.
На концу тей нашей розгварки настали два фотоґрафиї – єдна на хторей видно ранци дзеведзешат штирирочного животного путешествия, и друга, ище драгоцинша, на хторей Владимир дзелї ошмих зоз власним сином. Праве тоти два фотоґрафиї печац тей нашей розгварки, и здогадую нас на красу фамелийней вязи и глїбоких памяткох хтори охабяме за собу.
