За Новосадянох Ганчу и Владу Сакачових з Нового населєня ридко хто нє зна, окреме тот хто децениями на гоч хтори способ бул часц рускей заєднїци у тим варошу, поготов у тей духовней. Обидвойо родом з Дюрдьова, давно пензионере, баба и дїдо трох унукох, прегартаю памятки о шицким цо живот назношел, надпоминаюци же того року преславя и пол вика од того дня кед ше повинчали.
Ана ше ше вишколовала за шивачку, Владимир за автомеханїчара, а и єдно и друге прияте на роботи за хтори ше виучели. Вона до Стандарду у хторим робела 20 роки, потамаль док фирма нє препадла. Предлужела у приватнїкох, у єдного, другого трецого… Були то 90. роки прешлого вику, запаметани по войни и чежким живоце.
– Шицки теди одходзели за лєпшим, та и я. Робели зме, брали нєплацене одсуство и робели по приватнїкох. З божим страхом ше ишло на роботу, бо кед дакого лапели же роби и индзей, знало ше – одказ. Кед фирма престала робиц, предлужела сом у Мануелу, оформела роботнї, и знала сом шицко робиц. И пред тим у Стандарду сом робела зоз скору, нє мушела сом ше учиц од початку. Нє раз сом видзела же то и нє барз добре кед ше лапаш до шицкого,бо вец до конца терха вше спадла на мнє, а роботу ше мушело закончиц. Дахто шил постави, дахто лєм цибзар пришивал, а я шицко. Спочатку ми було добре, була сом цихо, син Иґор нам теди пошол до України и кажди динар ше добре здал, алє сом о даскельо роки прешла индзей – гвари Ганча.
И САМА ПОСТАЛА СВОЙ ҐАЗДА
Кед єй бувша колеґиня Душанка Вранешевич, з хтору вєдно робели у Стандарду, отворела приватну фирму, и Ганча єдного дня задуркала на єй дзвери. Знала Душанка хто Ганча и цо зна робиц, гварела єй най позакончує цо ма, а почац робиц може такой. Так и було. И у тей фирми робела зоз скору.
– О рок сом уж була и руководителька, робела сом там штири роки и було ми добре.
Шило ше скоряни якни, а познєйше и друге, облєчиво, шмати… Душанка наисце була коректна. О даскельо роки, кед почала примац роботнїкох, було вше чежше, а приватнїком вше добре кед у фирми єст того хто цага, хто ше о велїм стара. Окрем мнє, така дурна була ище єдна роботнїца. Нє требало Душанки моделара, наисце ше могла опрец на нас, алє кед плаци и там почали пожнїц, вше частейше сом роздумовала о власней фирми – щира Ганча.
У виєднаним локалу од 1998. року, скравала и шила, шила и шмати, и цешела ше же то шицко добре рушело. Дакеди чежко могла дойсц до скори, приповеда же то иншак кед ше навелько купує, алє ше вше якош до конца знашла. Двоме синове Иґор и Борис були леґинє.
Дзешец роки у роботи швидко прелєцели, а вец пошла до пензиї, гоч ище даскельо роки робела менши роботи, преправяла, скрацовала, меняла цибзари…
Владо робел 43 роки у Городским транспортним подприємстве (ҐСП-у), слуха як Ганча приповеда о своєй роботи и надпомина же познати скоряни мантили у хторих дакеди давно шофере гонєли автобуси, Ганча преправела на якни, озда и вецей як пейдзешат.
ВШЕ З АВТАМИ И КОЛО НЇХ
А вон, Владо, свойо место нашол у сервису спомнутей фирми, алє зарабяц почал вельо скорей. На трецим року школованя запаметал же мал плацу 21 000 динари, а кед почал робоц як приправнїк, 42 000. А вец и вецей як 100 тисячи.
– Седемдзешатих ше робело и воднє и вноци, на державни швета, а хто робел, шорово могол и заробиц – приповеда Владо о початкох своєй роботи и дуалним образованю пред 60 роками поровнуюци гевтот и нєшкайши час – Мойо родичи бивали на Салайки, та док зме 2002. року нє предали хижу, я и приватно робел з автами. Од роботи сом ше нє бал – гвари Владо, хтори и младшого сина пре роботу єден час брал ґу себе и подучовал.
– Борис закончел за технїчара нумеричних машинох, алє фирми теди нє мали компютерски машини, єдино була єдна у Катю. Преквалификовал ше, положел праксу, 10 роки бул вожач, алє то нє барз любел. Робел дома як фриленсер за єдного приватнїка з Малти, рок там и бул, а од кеди ше врацел рисує у 3Д технїки рисунки за дзепоєдни фирми. Од Нового року путує до Беоґраду, люби рисовац и тото сце робиц. Ма свою фамелию, два дзивчата, тринацрочну Настасю и дворочну Лену – гвари вон, а Ганча предлужує:
– Лена нас отримує, надовязує ше Ганча. Барз є интересантна, та ше и наш живот круци коло нєй. Цо най повем, нашо синове нє любели бегац за лабду, Иґор волєл музику, та и Борис, хтори ше заш пренашол у иншим. А Иґор бул трицец роки у Києве. Студирал музику и професор є контрабасу. Велї му помогли док там бул, як цо єден професор Чех, хтори му бул там як оцец, а класна як мац. И кед хори у шпиталю лєжал, вона ше о нїм старала. Раз ше му опитала же цо є, а Иґор гвари – Руснак. А вона му на то – и я, лєм нє шмем повесц наглас.
Була сом два раз при ньому, а кед ше там повинчал зоз Соню, вец зме до сватових ходзели.
Соня занята у Ґетеовим институту, професорка є нємецкого язика. Маю дзивку Мирославу, нашу найстаршу унуку. Иґор роками заняти у америцкей фирми, контролує музични компютерски програми, а шедзиско им у Атланти. Кед почала война у України и шицко ше обрацело, розишли ше и пошли кажде на свой бок. Соня до Нємецкей, Мирослава на студиї до Бечу, а наш син одлучел же будзе жиц у Портуґалиї – приповеда наша собешеднїца.
ДУХОВНИ ЖИВОТ
Ганча и Владо любели ходзиц до церкви, стретнуц ше з нашима людзми, побешедовац, алє и помогнуц. Нє було проблем кед их паноцец Миз наволал и позно вечаром, Владо шедал до авта та, лєбо одвезол, лєбо привезол паноца там дзе требало. Паноцец Роман на то нє забувал.
– Я мал 10 роки кед зме ше приселєли до Нового Саду. Мой оцец Юлиян од 1968. по1990. рок бул одборнїк у нашей грекокатолїцкей церкви, а у нас таки шор же оцец и син нє можу буц у исти час у Церковним одборе. И я теди нє бул за таке заинтересовани, а оцец то любел и од шицких братох єдини ходзел до церкви. Вони з о. Мизом бул як родзина, були зме блїзки – памета Владо, а Ганча потвердзує.
– И нє лєм з о. Мизом, алє и док була шестра ту. Шицко цо требало, шицки зме робели, окреме у Каритасу, алє и Дзвони зме розношели… Були зме на парохиї як дома. Кед зме нє пришли до церкви, нє прешло вельо часу, а паноцец волал же цо з нами. Знал нас дакеди и зобудзиц. А нє раз ше знал опитац – „хлапци, будземе уж вариц даяки котлїк? Лєм ми, хлопи з Церковного одбору и жени”… Кед раз, а воно 50 души за столом – гваря з ошмихом Сакачово здогадуюци ше на покойного паноца Миза и о тим яки бул.
И од того часу роки прешли. Друге пришло, велї радосни хвильки, алє и пребродзени хороти, вецей часу за мирнєйши живот на викендици и у природи, пестованє квеца и путованя…
– Кед ши добре сам зоз собу, и другим ши добри. Ґу доброму ше шицки притуля – гвари Сакачова, як кед би сцела зжац цалу нашу розгварку на єдно виреченє.
Нєдавно Сакачово були при синови Иґорови у Портуґалиї, одушевени з людзми, церквами, обичаями и архитектуру, Ганча бешедує як ше становели у Фатими, а Владо предлужує о святих местох, дзе були и цо дожили.
(Предлужи ше)