Друкарня „Максима ґраф” фамелийна фирма, хтора настала 90-их рокох кед под другим меном прешла з оца на дзивку, и кед ше Весна, а о пар роки и Ярослав Папово озбильно дали до тей роботи. Филозофия дїлованя на хторей „Максима” з рока на рок росла и розвивала ше, була и остала иста – фаховосц, алє и фамелийна атмосфера у хторей порада на першим месце.
Кед почали робиц у друкарнї, шлєбодно мож повесц же и Весна и Ярослав нє знали нїч о тей роботи. Вона медицинска шестра, вон знанє здобувал у будовательней школи и рок на роботох у далєким Ираку. Пред тим як прилапели друкарску роботу даскельо роки жили у Нємецкей дзе тиж обидвойо робели, цалком инше, лєм теди уж нє були сами, бо мали и хлапцох.
– Родом сом з Петровцох, народзени у Вуковаре, а Весна з Петроварадину. Праве теди кед прешли роки школєня у Новим Садзе, та и перши роботи на будовалїщох, кед сом под скору почувствовал войну 90-их, надумали зме пойсц оталь. И лєм три днї пред тим як позаверани гранїци, кед млади нє могли висц з держави, одходзиме з Весну до Нємецкей. Шейсц роки зме там робели, шпоровали, старали ше о синох хтори теди єден за другим починали рачковац. Складали зме ше у шицким, так було судзене, и ниа тирва то уж 37 роки – гвари Ярослав, а Весна ше надовязує же ше заш лєм надумали врациц дому, и зоз зашпорованим пенєжом почац дацо робиц.
НАЙЛЄПША ШКОЛА
– Вельо зме научели о роботи, и мeдзилюдских одношеньох, алє и о нас самих, окреме и теди кед зме жили без дачиєй помоци. Нємецка нам помогла, же бизме вишли зоз своїх рамикох и нашли якуш свою драгу. Кед зме ше врацели дому и у Петроварадину надумали робиц у друкарнї у хторей мой оцец почал робиц, а вец ше нажаль похорел, купели зме машини и так то почало. Наисце зме нїч нє знали, и шицко зме ше мушели учиц од самого початку, алє ше озда праве так и найлєпше учи. Тото цо зме мали, то була моцна дзека же тото сцеме и даме шицко од себе, а то нам и мой оцец гуторел – робце и дайце максимум.
ВЕЦЕЙ ЯК ДВА ДЕЦЕНИЇ З „РУСКИМ СЛОВОМ”
„Максима ґраф” почина друковац часописи и кнїжки, а окрем їх двоїх у фирми ище тройо заняти, добра су екипа и робя. Тото цо прияли на себе патра випочитовац, людзе им веря и робота ше з дня на дзень преширює. Нєпреривно ше радза о роботох и совитую, a заробене укладаю до нових машинох. Укладаю и до людзох.
– Кед сом сцел добре робиц, знал сом же мушим слухац людзох, же мушим випочитовац тото цо ше на мнє стої и робиц так же бим роботнїкох нє прицискал. Помогло ми мойо искуство у роботи пица майстра у Нємецкей, научело як мам з людзми робиц, як ше ґу нїм одношиц кед сцеш же би и вони з дзеку робели. Мойого ґазду ресторану, єдного Италияна, и нєшка паметам. Видзело ше ми же му було дате робиц з людзми, так их шицких почитовал – памета Ярослав.
–З „Руским словом” озбильно сотрудзуєме од 2000. року, ниа уж 23 роки то тирва. Окрем кнїжкох, вєдно зме прешли велї фази у роботи. Почали зме табачне „Руске” у фарби, а ту и „Мак” и „Заградка”. Коректни єдни ґу другим, розумиме ше и радзиме як и вше, на хасен и єдних и других. А я вше повем же мнє окреме мило, и ми уж тераз з „Руским” як фамелия – гвари вон.
У ДРУКАРСКЕЙ РОБОТИ ПРЕДЛУЖЕНА ТРАДИЦИЯ
Роки преходзели, та и троме синове у Паповей фамелиї пошли кажде на свой бок. Денис ше виучел за лїкара и вєдно зоз супругу з истей бранши робя и жию у Нємецкей. Младши Давид ше опредзелєл за ветерину и роби у єдней приватней новосадскей фирми, а найстарши син Даниєл закончел ґрафични дизайн и зоз супругу Райну предлужел робиц у фамелийней фирми.
– Нєшка то випатра так же остатнї осем роки Даниєл ма над шицким контролу, вон прима мейли и робота ту почина. О технїчним дизайну и прелому кнїжкох ше стара Райна. Спочатку робела цалком у фирми, а нєшка є анґажована и звонка, та роби за єдну странску компанию у ИТ сектору. У друкарнї зме шесцеро, на компютерох, на машинох, на дорабяню, а даєдни у нас и по 15 роки. Кед маме вельо роботи звичайно анґажуєме ище дакого, наприклад нашу бувшу роботнїцу хтора оталь нєдавно пошла до пензиї. Сцем повесц, дакеди ше случи же шицки робиме шицко, окреме кед треба дацо закончиц. Так и я, нє лєм же сом ту як менаджер, найдзем роботу, примем ю, и остарам ше наплациц ю, за шицко цо треба ту сом нєпреривно, а ту и Весна хтора остатнї час найчастейше мой совитнїк. Радзиме ше о шицким, алє и ускакує там дзе то у роботи потребне.
– Вше сом задумовала же док постанєм баба, будзем мац часу за себе кельо лєм сцем, алє ше то нє случело. Остатнї роки сом озда нїґда нє була така завжата. Правда, унучата були мали, и требало ше розпрестрец на шицки боки. Тераз уж и вони кус подросли, та и я мам вецей часу за кнїжки, одпочивок, за тото цо любим – гвари Весна.
СОБОТАМИ И НЄДЗЕЛЯМИ СУ НЄ ДОМА
Частейше як пред двома децениями, Ярослав гвари же пияток скоро вше замика „Максиму”. Собота и нєдзеля ту же би пошли даґдзе, або лєм одпочивали. Обидвойо су уж 15 роки горяки. Любя ходзиц нє лєм по Фрушкей гори, алє и далєй, вшадзи дзе доокола желєнїдло и природа, добри людзе и добре дружтво.
У бешеди споминаме и Звонка Молнара, горяка, з хторим зме o турох по Фрушкей гори и Сербиї нєдавно бешедовали за новини, а Папово ше такой здогадли на Зеленґору дзе були праве з Молнаром, алє и на велї други путешествия.
– Лєм нам жаль же зме скорей нє почали одходзиц до природи, пешачиц. То вериц нє мож як нас тоти одходи и шицко цо дожиєме, подзвигнє. То цалком иншаке чувство, то тото цо нас реґенерує и помага нам же бизме були и остали нормални. Ми ше на тих пешаченьох, и пендраньох и опущиме и нашмеєме, най анї нє споминам кельо то важне и пре нашо здравє у тих рокох. А кед вам раз тото войдзе под скору, без того вецей нє мож – гвари Весна, а Ярослав вше ище ма цо додац…
– Гоч 60 прешло, я ше вообще так нє чувствуєм. Мам енерґиї, задовольни зме обидвойо, и любопитлїви, а док зме таки, дотля зме млади – твердзи Ярослав, шмишка ше и спомина же би по дзепоєних правилох могол уж и до пензиї…
– Медзи друкарами важи правило же кед у тей роботи за собу охабице бразду, а я тримам же то за нашу фирму друкованє першого Святого писма (Нови Завит), а вец и обєдинєни и Стари и Нови хтори видруковани на 1700 бокох, дзе кажди прикладнїк уникатни, вец чловек нє муши вецей нїч, може просто до пензиї. Франту на бок, вельке зробели Михал и Янко Рамачово, и шицки цо на Святим писму робели. Я ше окреме цешим, бо и ми уткали часц себе до того капиталного виданя – закончує Ярослав – А за пензию ище вчас.
