На праве законченим 51. Драмским мемориялу у Руским Керестуре, аж у трох представох бавели штири особи зоз Живковичовей фамелиї зоз Руского Керестура. У „Потворох” ґлумели брат и шестра Йован и Александра, у дзецинскей главну улогу мала наймладша Ема Живкович, а їх мац Оленка бавела у представи „Гунцут дзивки”.
Була то причина нащивиц Оленку и представиц анґажованє єй фамелиї, та и єй самей у рускей култури.
Оленка и єй син Йован на тогорочним Мемориялу достали и награду за найлєпше одбавени улоги. Ґу тому, кед слово о крашнє виповедзеним слову, Йован и Ема ше нєдавно пласовали на покраїнску смотру у рецитованю, но, велї нє знаю же их за тото пририхтує праве їх мац, хтора ше после длугшого часу ознова врацела до Театра.
– На сцену сом ше того року врацела после двацец осем рокох. Остатня представа у котрей сом участвовала була „Щешлїве кральовство” котру режирал Любослав Маєра, 1991. року, а вон у керестурским Театре режирал три представи у котрих сом бавела. Вец сом ше одала, пришли иншаки обовязки и виволаня, та сом нє бавела – почина свою приповедку Оленка. А як то и звичайно, шицко почало у вчасних школских рокох кед єй рецитаторски талант замерковал учитель Владимир Семан.
– Учитель ме вше анґажовал у школских програмох кед требало дацо рецитовац. О пар роки ме препоручел и до познатей театралней секциї учителя Евґения Медєша хтори барз успишнє робел зоз дзецми. Робели зме представу „Котулько, Мегулько и Нєтак”. Вец ме волал уж як векшу, ходзела сом до дзешатей класи, же бим бавела у дзецинскей представи „Сказка о буквох”, дзе сом була босорка котра помишала букви. Вец пришли младежски представи, у котрих сом у сущносци нє бавела даяки векши улоги, алє сом була у провадзацей екипи – танцовали зме, шпивали… Познєйше, уж як одроснута, кед сом престала студирац, була сом у валалє и анґажовли ме на представи „Женїдба” котру режирал Маєра. Зоз ню зме на Союзним фестивалу аматерских театрох у Требиню достали наисце вельо награди, були зме єден з найлєших театрох у бувшей Югославиї. Паметам же як ґлумци театра ДАДОВ нє могли розумиц як єдна представа зоз провинциї була лєпша од їх представи, вони ше з тим нє могли мириц. А я у тих представох вельо научела, з оглядом же сом бавела и зоз младшима и зоз старшима нашима ґлумцами, як цо Мижо Варґа, Зазуляк, Белак, Наталия Хома тераз Бодваї, Ксения Бодянец, Витомир, Скубан, Ґача, Янко Рац, Стрибер, тета Афка Рамачова, тета Ганьча Рацова, тета Ганьча Дудашова. Вони наисце були особи котри нїч нє таєли од нас младших, алє нам дзелєли совити, помагали, унапрямовали нас.
Перша представа у хторей ґлумела
ОД РЕЦИТОВАНЯ ПО НОВИНАРСТВО
Оленка ше опробовала и у других файтох уметносци, почала писац писнї, та у седмей класи єй писня „Чом” достала першу награду на општинским литературним конкурсу. Кед ю там рецитовала замерковал то наш Михайло Зазуляк и отворели ше єй дзвери до швета рецитованя. Зазуляк теди оформел моцну екипу рецитаторох хтори посциговали барз вельки успихи, аж и на союзним уровню.
– Рецитованє остало дзешка моя перша любов, ґлума друга, ту и шпиванє у хору, танєц и писанє. Була сом активна 10 роки у фолклорней секциї Дома култури, и барз вчас сом почала танцовац у виводзацкей ґрупи, од другей класи, кед хореоґраф бул наш славни Силвестер Ґача. Мам вельо красни памятки з наступох и путованьох, а окреме зоз Пироту. Кед сом школованє предлужела у Карловацкей ґимназиї рок, два сом танцовала и у новосадскей Матки. Мило ми же и мойо старши дзеци анґажовани у РКЦ-у – задовольна наша собешеднїца. Кед закончела за орґанизатора културних активносцох, предлужела студирац на рускей Катедри руски и русийски язик, алє на жаль, нє сцигла по конєц. Пришла одаванка, фамелия…
ШИЦКИ ТРИ БАВЕЛИ БОСОРКИ
Оленка ма супруга Петра и маю тройо дзеци – найстарша Александра, уж тераз Бучкова бо є одата, роби як новинарка у Рускей редакциї Радио Телевизиї Войводини, а Йован студент трецого року Академиї уметносци у Новим Садзе, драмски департман, напрям – знїманє и дизайн звука. Ема народзена уж у моєй познєйших рокох и тераз є школярка штвартей класи Основней школи Петро Кузмяк, а прешлого року почала свойо тетрални крочаї на дескох.
Оленка зоз фамелию
– Интересантне же зме шицки три бавели босорки, Ема и я у дзецинских представох, а Александра у „Потворох” того року. Озда маме таки гласи за таки улоги, чи цо, а приватно зме нє злобни – предлужує Оленка о ґлуми алє и о других конарох уметносци. Шицки єй дзеци и рецитую, а Александра ше тиж свойочасово пласовала на Покраїнску смотру. Як млада ґлумица у представи „На журки у баби Юли” достала припознанє за найлєпше одбавену улогу на Покранїнским фестивалу дзецинскей театралней творчосци.
Тераз, як дзеци виросли, Оленки ше ознова отворели дзвери за власне анґажованє. За рецитованє пририхтує и свойо дзеци, а уж даскельо роки рихта и други, у Школи, вєдно з учительку Наталию Зазулякову. Скоро два децениї є активна и у редакциї Християнского часопису „Дзвони”, а однєдавна волонтерски пише висти по руски на порталу Радио Зомбор. Пише и писньочки и приповедки за дзеци, поезию и прозу за одроснутих, и вельо з того цо роби обявює на Фейсбуку.
– Кед ши мац, родитель и кед ше тому пошвециш, правда же ше одрекнєш даяких других интересованьох. У єдним периодзе живота сом думала же сом жертвовала свойо интересованя, бо сом вецей нє активна. Алє я нє престала, я свойо интересованя розвивала при наших дзецох. За родичох наисце вельки успих кед видза же им дзеци успишнєйши од нїх самих и кед тоти дзеци постаню добри людзе котри ширя тоти вредносци котри им родичи усадзели. То награда и теди тот исти родитель нє чувствує же нє виполнєл кариєру, бо ю од себе дал своїм дзецом. И наисце барз важне мац потримовку, а я ю мам од супруга котри нє у тих водох, алє його циха потримовка и дзецом и мнє, барз, барз значи – закончела Оленка.
АКТИВНА И У МЛАДЕЖСКЕЙ ОРҐАНИЗАЦИЇ
– Була сом активна и у Младежскей орґанизациї при Доме младежи и теди зме наисце активно робели, пририхтовали бали, були орґанизовани рижни концерти дзе наступали познати ґрупи тедишнєй Югославиї. Єдна з памяткох такого анґажованя було и участвованє на програми у Кули з нагоди приходу централней Штафети младосци, дзе сом по руски читала порученє штафети, теди то була велька чесц. Випадло же то була остатня штафета, бо Тито пошвидко умар – памета Оленка.
У ОБИСЦУ ДВОЯЗИЧНОСЦ
– Гоч мой супруг нє Руснак, нашим дзецом нє завадзало же такой од початку бешедовали на двох язикох. Ми ше зоз супругом порадзели же кажде з нїма будзе на своїм мацеринским язику бешедовац, а ми двойо медзи собу по сербски, гоч вон добре зна и по руски. Двоязичносц дзецом лєм помогла: и у основней и у штреднєй школи, а вшелїяк и факултети закончиц по сербски – твердзи наша собешеднїца.