Одкеди до Ґимназиї у Руским Керестуре за професора пришол професор Яша Баков, у спорту ше вельо того пременєло. Його гаризма и спортски дух и нєшка присутни у валалє. Голєм ше так указує по спортских досягох и успихох у шицких спортских конарох.
У прейдзених сто рокох найактивнєйши члени, лєбо бувши члени рижних спортских секцийох СД „Русин” зазначели велї спортски успихи, та аж и найвекши на державним и шветовим уровню.
Медзи першима русиновцами таки успихи мал леґендарни Яша Баков, професор литератури, историї и французкого язика, полиґлота… Баков бул залюбени до спорту, окреме до атлетики и корчоляня. Бул атлетичар и атлетски тренер. Яша Баков у скаканю до висока зоз палїцу бул найлєпши на першенствох держави и державни рекордер Кральовини Югославиї, а 1933. року победзел на державним першенстве и у найчежшей атлетскей дисциплини – дзешецбою. Баков участвовал и на Олимпийских бавискох 1936. року у Берлину, а и по ошлєбодзеню предлужел у Керестуре зоз спортскима активносцами и новима успихами. Так 16. авґуста 1947. року у Целю (Словения), як член керестурского СД „Русин”, на Державним атлетским першенстве освоєл 3. место у руцаню кладива. На истим першенстве Баков прескочел зоз палїцу 3,70 метери, и ознова постал державни рекордер и шампион Югославиї за 1947. рок . На тим державним першенстве атлетичаре керестурского Русина завжали 10. место у Югославиї. Освоєне перше место на державним першенстве Баковови оможлївело же би ознова у 41. року живота постал член атлетскей репрезентациї Югославиї и учашнїк на Балканских бавискох 6. септембра 1947. року у Румуниї (Букурешт)… Предсидатель СФР Югославиї Йосип Броз Тито у маю 1966. року одликовал Яшу Бакова з Орденом роботи зоз златним венцом.
ОД АТЛЕТИКИ ПО БОДИБИЛДИНҐ
Йоаким Рамач (Ильков) Йока, студент ветерини, Керестурец, єден з „Русиновей (Баковей) школи палїцарох”. Kед пошол студирац ветерину, постал член Атлетского клубу „Червена гвизда” у Беоґрадзе. Рамач 18. юния 1950. року на першенстве НР Сербиї зоз палїцу прескочел 3,40 метери и освоєл друге место. Атлетичаре Червеней гвизди 20. юния 1950. року одпутовали на турнею до Швайцарскей, а у екипи бул и товариш Яким Рамач. Тедишнї атлетски турнири у Швайцарскей були початок познатих атлетских митинґох у Цириху и других городох у Европи и атлетских турнирох найлєпших атлетичарох швета у такв. Диямантскей лиґи.
Янко Будински (Бруґошов) Пинтер, Баков школяр, Керестурец у скаканю з палїцу до висока 28. мая 1953. року у Парачину на Юниорским першенстве Сербиї у атлетики прескочел 3,4 метери, освоєл перше место и постал юниорски шампион Сербиї. Будински теди уж бул член беоґрадского Партизана. Познєйше, 28. фебруара 1954. року, Будински у тей атлетскей дисциплини (у гали) постал и сениорски державни рекордер Федеративней Народней Републики Югославиї, a нє мал анї 18 роки.
Др Юлиян Малацко, тиж єден з велїх Бакових младих керестурских палїцарох зоз тей ґенерациї, постал медзи першима доктор физичней култури у СФР Югославиї. Малацко потим бул професор и два мандати декан на Факултету за физичну културу у Новим Садзе, а тиж и два мандати директор Институту за физичну културу того факултету.
ВЕДЕТИ ЗОЗ ЯРАШУ
Владимир Рац (Кренїцки) Зебо бул длугорочни стандардни лїви бек югославянского фодбалского першолиґаша, ФК „Вардар” зоз Скопя. Зебо ище зоз подростку ФК „Русин”, кед пошол до Штреднєй польопривредней школи до Зомбора, почал бавиц за подросток ФК „ЖАК”. Перспективного Владимира пребера друголиґаш ФК „Раднички” Зомбор, а накадзи почал бавиц за перши тим, преходзи до новосадскей Войводини. Новосадянє го посилаю „на калєнє” до ФК „Бачка” зоз Бачкей Паланки. Рац ше добре уклопел до тей друголиґашскей екипи и стандардно бавел наисце добре. Рацово фодбалске дозреванє випатра же лєпше провадзели у Македониї як фодбалски фаховци у Новим Садзе. Владимир досц тайновито одходзи (за хтори знал лєм його кум Владимир Рамач Кексар) за Бачку Паланку и потим под вигоднима условиями подписує контракт зоз першолиґашом ФК „Вардар” зоз Скопя. За тоту македонску екипу бавел велї роки правого бека и ту и закончел фодбалску кариєру. Єдну полусезону бул тренер и бавел за Русин.
У чаше бавеня фодбала, кед найпопуларнєши фодбалер у Югославиї бул Драґан Джаїч Джая, озда векша часц навиячох каждого югославянского першолиґаша знала у каждим моменту начишлїц узшу охрану (ґолман и бекове) ФК „Вардар”. Каждей нєдзелї радио репортере як римовану писньочку повторйовали: „ …состав Вардара: Мутибарич, Рац, Дробац…” При законченю кариєри, кед давал интервю новинаром, Джая виявел же од шицких бекох найчежше му було бавиц процив бека Раца зоз скопского Вардара. Познате же на єдним першенственим змаганю вони двоме себе „подзелєли по єдну позауха” и розуми ше же их судия виключел зоз терену.
Владимир Гербут, тиж єден з шлїдбенїкох професора Бакова, бул длугорочни першотимец рукометашох Русина. Владово „проєктили” замерковали и першолиґаш Червинка и їх тренер Штенцл.
Владо Штенцл бул тренер рукометашох Червинки, Кварнеру (Риєка), а бул и селектор Рукометней репрезентациї Югославиї хтора на Олимпийских бавискох у Минхену 1972. року освоєла златну медалю. У тей репрезентациї, нажаль, бул лєм єден Руснак – Петро Файфрич.
Михал (Михала) Рац Микли бул першотимец першолиґаша ФК „Войводина” Нови Сад и член младежскей фодбалскей репрезентациї Югославиї.
Славко Рац (Рацмишков) початком 80-их рокох прешлого вику бул ґолман ФК „Вербас” кед тот клуб бавел у Другей союзней лиґи Югославиї.
Франьо (Франьов) и Янко (Адамов) Тома пришли до Керестура зоз Польопривредного маєтку „Косанчич” 1968. року и успишно бавели за Русин пейц роки. Франьо бавел у успишней галф-линиї Хома–Тома–Фекете док Русин бавел у Бачкей лиґи, у штвартим ранґу югославянских фодбалских першенствох. Теди Янко бул „Русинов мотор” – преднї вязни бавяч. Єден час Франю до своїх шорох сцели привесц кулски Гайдук и Тополя, а Янка друголиґаш ФК „Борец” Чачак. Обидвоме 1973. року пошли робиц до заходней Нємецкей и там бавели фодбал за трецолиґаша ФК „Бурлатинґен” (Баден–Витенберґ). После 10 рокох врацели ше до Керестура и, гоч уж були у позних фодбалских рокох, сцели помогнуц и ознова почали бавиц за Русин. Франьо вецей раз, у найчежших рокох, преберал на себе улогу тренера Русина. Познєйших деценийох їх синове Зоран (Франьов), Роберт (Янков), а потим и Филип и Стефан (Янково унукове) бавели за Русин.
(Предлужи ше)