Цо бог зєдинює, чловек най нє розлучує

автор ол. русковски
416 Опатрене

У своїм малженским живоце чловек и жена преходза през живот тримаюци ше за руки – през красни и бридки хвильки, през щесце и жалї, боль и поцерпаня, радосци, почежкосци и рижни животни проблеми. Шейдзешат пейц роки длуге заєднїцке крачанє по супружнїцкей дражки означує ше зоз желєзну свадзбу – подїю котра шведочи о фамелийних вязох котри постали моцни як саме желєзо. Окремну и нєкаждодньову, 65. рочнїцу заєднїцкого малженского живота влєце означели Любомир и Еуфемия Скубаново зоз Коцура.

Желєзо символ моци и витримовносци, велїм од животней важносци, а желєзна свадзба, 65 роки заєднїцкого живота, ше барз ридко случує. Жиц руку попод руку з исту особу телї роки то дар з нєба, а така рочнїца лєм потвердзенє же вична любов иснує.

– Упознали зме ше на стред валала, теди ше ходзело на корзо – почина приповедку бачи Любомир, а андя Еуфемия ше надовязує – теди нє було кафичи як тераз, алє ше по центру корзирало. Тамаль коло Манастира, од Зупка по конєц и назад, а по биоскоп, то уж була далєка дражка – гвари нашмеяно. Нєдзелями були и иґранки, алє до пол ноци, а вец гудаци випровадзали. Вжиме ше почало ходзиц и до ґаздинї, та до Велького посту пред Вельку ноцу кед ше преставало. Нє ходзели зме вєдно на пратки, алє свойо щесце зме стретли на корзу – гваря през шмих Скубаново.

ВЄДНО ОД ВЧАСНЕЙ МЛАДОСЦИ

Нє вельо часу требало же би обидвойо похопели же їх любов з каждим дньом вше моцнєйша, же їх шерца повязани з нєрозтаргуюцу нїтку, и же жадаю вєдно препровадзиц цали свой живот. После двох рокох, млади Любомир и Еуфемия ше и побрали.

– Осемнац днї ми хибело до осемнац рокох, та ми ше мушело писац тоти днї най мам допущенє за винчанє. Так зме ришели, и свадзба нам була 30. юлия 1957. року – гвари андя Еуфемия, а бачи Любомир додава – а у септембру сом такой наруковал, вояк сом бул, та нас такой роздвоєли, а иншак зме вше були вєдно. Служенє у войску теди тирвало два роки, бул сом шейсц мешаци у Бенковцу у Далмациї, за Книном, а вец нас до Дервенти преруцели и там сом и дослужел вояцки днї. Була при мнє два раз за тоти два роки, и я бул два раз дома, та зме ше тельо видзели за шицок тот час.

Кед ше врацел з войска, млади Любомир и Еуфемия свойо фамелийне гнїдозчко направели у обисцу його мацери. Часи були чежки, роботу нє було лєгко найсц, та ше предлужели занїмац зоз польопривреду и обидвойо вредно робели.

– Польопривреду сом пред войском охабел, а кед сом пришол з войска, та сом ю и нашол. Робело ше, шпоровало ше… Рано ше на штири ставало, робело ше до дзевец, дзешец годзин вечар, та ше розцагло, длугоки дзень бул, а през цали дзень требало робиц. А кед пришла копачка, та ше так и по цали мешац робело. А вец и кошиц, а кошело ше и з руками – толкує бачи, а андя памета же то теди громаду людзох було на полю, и помагали єдни другим, на наднїцу ходзели, до задруґи…

–Тераз попирскаю, на полю нєт нїкого, пойду кошиц з тима машинами, та ше по пейц, шейсц гольти скоши раз-два, а теди требало часу. Дакеди док зме ходзели на польо, я з єдного боку, а сушеда копе на своїм полю з другого боку, та ше докричуєме, бешедуєме, франтуєме. Таке було веселе, застанєш, маш ше ґу кому озвец… Видзи ше ми же людзе теди були задовольнєйши як тераз. И вистате, знаже, алє весели бул живот. Придзеш дому, вишпиш ше, и далєй – приповедаю нашмеяно.

ПОМОЦ И РАДОСЦ У ДЗЕЦОХ

Роки преходзели. Скубаново помали з власнима руками маєток ширели, зявела ше и механїзация, и як бешедую, робота ишла вше на лєгчейше. Велька помоц, а ище векша радосц у тих часох були им їх штверо дзеци, Леона, Мелания, Єлена и Владимир, пре котри мали ошмих на твари кажди дзень. Нажаль, двойо дзеци, Марча и Любко, як малки ше преселєли до вичносци и остали два нєзароснути рани на їх шерцох.

– Петнац роки зме були при швекри, а вец нам уж требало вецей места, та зме од його бачика одкупели хижу котра була на истей порти и остали зме ту блїзко. Дзеци ходзели до школи, та и им вше дацо требало, а и обисце зме доправяли, вше даяку машину ище требало, а швекра помагала кельо могла. А кед ше фамелия трима вєдно, люби и почитує, теди и Бог поможе – бешедує андя Еуфемия.

– За телї роки знаже же було вшелїяк, шицко живот наноши, алє слава Богу, добре прешло. Живот таки, интересантни – з ошмихом додава бачи Любомир.

ПАМЯТКИ КОТРИ ШЕ НЄ ЗАБУВА

Дзечнє ше здогадую на часи кед зоз сушедовима нє було конца бешеди и шмиху на шоре, и валал бул красши, квеца по улїчкох, знало ше шора и дома, и на драже, и у школи, було почитованя. Чуц було весели галайк дзецох, а дзеци полни двор. Радовали ше шицкому, и лабдом з рендох, и таким истим бабком, пакециком од Дїда Мраза зоз шлївками, яблучками и бомбусами. А швета, Велька ноц и облїванє, по шпиваню за Крачун, гваря Скубаново, памятки котри ше нє забува и весели часи котри ше вецей нє враца.

– Так прешли тоти роки, а кеди то прешли, нє знам… Скорей нам якошик було длужей, док ше ходзело на польо и робело, вше ше чекало нєдзелю лєбо даяке швето у тижню, а тераз ше анї нє огляднєш, а ниа, уж пияток – гвари андя Еуфемия з ошмихом – а роботи и тераз вше єст, чи у загради, чи у заградки, гоч як вистанєм, шедзиц у месце нє можем. Слава Богу, добре маме здравє, и лєм през жиму одпочиваме коло цеплого пеца, през облак закукнєме гоч лєм  птичка прелєци, и патриме чи видно даяке колєско з бициґли, чи нас даєдно нє пришло опатриц. Було щесца з дзецми, тераз з унучатми, праунучатми и вше нам мило кед ше посходза.

ТРИМАЦ ШЕ ПРИШАГИ

Богатство препровадзиц телї роки вєдно, виховац телї дзеци, гваря Скубаново. Дакеди живот бул таки, шедзело ше и бешедовало, з проблемами зочовало и ришовало их. Гоч ше рано и дацо прегварело крижом, до вечара мушело буц добре. Тераз ше велї млади розходза, а скорей нє було так.

– За длуге малженство треба перше и перше длуги живот. А за добре малженство, кед ше трима шицких предписаньох, и то би требало остац так як ше спада. Зато на винчаню гваря „цо Бог сочитае, человик да не розлучае”, и того ше тримац. И як ше на пришаги гвари „же це нє опущим аж до шмерци”,  а то основне, и кед ше того притримую обидвойо, єст щесца, єст мира, єст богатство фамелиї – зложели ше на концу Любомир и Еуфемия Скубаново зоз Коцура.

БОГАТСТВО

Дожиц 65 роки малженства – мало хтора малженска пара на тим швеце ма тоту привилеґию. Така подїя окреме ридка, дорушуюца и єдинствена, а символизує роки нєрозтаргнутих нїткох любови медзи супружнїками.

– Влєце, кед нам була рочнїца, шицки зме ше зишли. Нашо найвекше благо то фамелия, нашо штверо дзеци, седмеро унучата и петнацецеро праунучата, и кед Бог да та и шеснасте дожиєме до Нового року. Сцели зме ше шицки зисц, висликовац, най знаю дзеци хто су и кого маю. Бо єст таки фамелиї дзе ше дзеци порозходза вшадзи по швеце, та нє знаю анї кого маю, анї ше нє познаю – гвари андя Еуфемия, а бачи Любомир предлужує – єст нас кельо нас єст, задовольни зме шицки зоз шицкима. Я на петнац роки остал без оца, єдинєц, з мацеру и бабу, и нєт векшого щесца за мойо шерцо як кед видзим тоту громадку, тото богатство у шицких наших наймилших и найблїзших.

Скубаново зоз фамелию

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ