Судзене нєобидзене

автор Ол. Папуґа
726 Опатрене

Родичи Веруни Надьлукачовей жили на Вепровацкей драги у Руским Керестуре, робели на салашу у Нємцох, у Вепровачу, та ше им там народзело дзивче Верунка. По войни пошли до Нового Орахова за лєпшим животом, алє кед нє могли плациц обавезу, врацели ше до Керестура. Веруни, Нове Орахово було судзене, там ше одала за Владимира Джуню Андича, хтори кед мал рок пошол з родичами до валалу керестурских виселєнцох.

Як цо Веруни Орахово було судзене, так єй и Владо бул судзени, бо живот так намесцел же ше после пейцох видзеньох побрали, та Веруна постала права Ораховчанка.

– Накадзи роки дали, почала сом робиц у ткачки, у Янка Жида. Була то за младу дзивку, скоро дзивче, чежка робота, ставала сом на 4 годзин рано, алє роки преходзели и там сом назберала 15 роки стажу. Паметам же братняк моєй вирней пайташки Гелени Пашовей, Владо Джуня, на Крачун 1961. року своєй баби з Орахова принєсол орехи и же сом му подаровала слику цо сом правела за леґитимацию, бо нас сцели приявиц на стаємну роботу до ткачки. Мала сом 4 фотоґрафиї, а нє требало лєм два, та понеже питал одо мнє фотоґрафию на памятку, дала сом му ю. То було нашо перше стретнуце – приповеда Веруна.

З Владом ше Веруна други раз видзела на 1. май, кед Ютово бавели фодбал, вец вон пошол до войска, робел на автодраги при Лозовику и думала же то бул конєц єй дружтвованя з Владом, бо єй живот пременєло народзенє дивчеца Славици, док була дзивка.

– За мнє, за моїх родичох ше случело страшене. Спреведла ше я, спреведол ме валалски леґинь и народзела сом дзивче, а нєодата. Нє бановала сом, алє то у моїм живоце була велька пременка. Мойо родичи прилапели и мнє и дзивче и тото им до конца живота нє забудзем. Були чесни и добри людзе. Од того 1965. року мой живот ше пременєл од кореня – ходзела сом на роботу и назад дому. Ганьба то було, алє мнє була важна  лєм Славица, робота и мойо родичи.

ШИЦКО ЖИВОТ НАМЕСЦИ ЯК ВОН СЦЕ

Владо бул у войску кед Веруна народзела дзивче, о тим му писал його пайташ Ириней Джуджар з Керестура. Нє думал же ю вецей увидзи, бо чул же ше поцагла до себе. Понеже ю до теди видзел два раз у живоце, думал же их дружтвованє занавше престало.

– Нє жадала сом вецей нїч у живоце, сцела сом чувац роботу, буц на помоци свойому дзецку и родичом. Нє могол ме нїхто нагнац най даґдзе подзем, алє дзе ше муши, якош сом на силу ишла. Так було и кед ше ми одавла шестринїца у Орахове, 1966. року. Пошла сом там з приданцами и на свадзби стретла Владу. Бешедовали зме о моїм дзивчецу, шицким цо ше ми случело. Теди сом почувствовала же ме ище дахто окрем моїх родичох потримує. Кед сом ше врацела дому, дописовали зме ше, а вец Владо пришол до Керестура дочековац 1967. Нови рок. Видзели зме ше, и истого року 7. мая зме ше побрали. Повинчал нас о. Владимир Тимко – приповеда Веруна.

Владимир Джуня, Андичов, прилапел Веруну, як гвари, а лєм пейц раз ше видзели. Попачела ше му ище кед ю першираз видзел, алє нє бул час повесц єй то.

– Владо прилапел мнє и мойо дзивче и кед ше нам 1969. року народзел син Томислав, нїґда нє правел розлику медзи дзецми. Славица и Томислав росли як власни. Кед зме ше побрали, вельо зме ше селєли, бо зме нє мали свой дом, та зме були и у Тополї, и на даскелїх местох зме жедлярели у Орахове, а 1972. року зме купели хижу у хторей и нєшка жиєме. Владо робел у лївальнї чежку роботу, дома зме тримали гуски, нє було лєгко, алє тото цо сом дожила у малженстве нє можем зоз словами описац. Такого супруга як Владо бим пожадала каждей жени, вон ма добру душу и шерцо – гварела Веруна.

Владо док правел и предавал плєцени сакайтови, мирици и кошари

ЧЕЖКО КЕД РОДИЧИ ПОХОВАЮ ДЗЕЦКО

Од 45. року живота и 33 рокох стажу, бо мал бенефицировани стаж, Владо у пензиї. Бул хори, мал шлоґ, роки чежкей роботи од младосци вжали му здравє. Живот му у Верунових рукох, як гвари, та му хорота нє може нїч. Жиє мирни живот, ма гоби, плєце сакайтови, кошари, цо го змирює, а и приноши динарчок.

Алє Джуньовей фамилиї ше случела траґедия 2015. року, кед им на 50 роки умарла дзивка Славица. То им пременєло живот и одражело ше на здравє. Веруна мала два инфаркти после дзивковей шмерци и до конца живота буду за ню смутковац. Но, живот идзе далєй, та ше радую унуком по дзивки, Леови и Адамови, и Давидови и Едвинови по синови Томиславови. Правда, Адам и Давид у Австриї, алє и то нє конєц швета у нєшкайшим чаше, видза их часто. Кажде рано им на дзвери задурка син Томислав хтори жиє у Орахове и док су двойо, добре. Веруна шпива у церкви и помага парохови о. Владиславови Рацови, бо живот зоз служеньом Богови и людзом ма прави смисел.

ЛЄМ ДЗЕВЕЦ ПАРИ ЧИСТИ РУСКИ

Веруна гвари же Ораховчанє, кед ше вона одала 1967. року, нє бог зна як ходзели до церкви. Було єй то чудне, бо ше у Керестуре людзе и под час комунизма нє оддалєли од церкви. Нїґда нє думала же ше исте помодлїц дома и у церкви, та вше була порядна на службох и кед у Орахове бул о. Бесерминї, о. Кирил Планчак, вец о. Владислав Рац, о. Юлиян Рац.

Зоз о. Владиславом Рацом ходзел дзияк Мирко Дудаш, ш. Цила и вони шпивали Службу. Кед престали ходзиц Веруна почала шпивац так як научела у Керестуре. Зоз Ирину Кишюгас и Мелану Мучи роками пораєли церкву. Жаль єй же людзе анї нєшка нє ходза до церкви. А як гвари, Руснаци помали нєставаю – у Орахове нєшка єст лєм дзевец чисти руски пари.

Церква єй духовна потримовка – Веруна дзиячка велї роки на наших богослуженьох (перша з правого боку)

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ