Вельконоцни обичай пошвецаня пасхи уписани до Националного реґистру

автор м. афич/о. планчак сакач 4. април 2021

З одлуку Националного комитета за нєматериялне културне нашлїдство Сербиї до Националного реґистру нєматериялного културного нашлїдства уписани „Вельконоцни обичаї – пошвецаня пасхи при Руснацох/посвячення паски; посвячення великоднього кошика при Українцох, чий предкладатель бул Музей Войводини и „Малe коло”, на предкладанє Академского дружтва за пестованє музики „Ґусли” зоз Кикинди.

Чуванє нєматериялного културного нашлїдства иснує прейґ УНЕСКО-вих напрямкох, а у Сербиї ше орґанизує у рамикох системи фахових целох до котрих уключени: Министерство култури и информованя, Национални комитет за НКН, Комисия, Центер за НКН и реґионални координаторе. Швеценє паски перши елемент з Войводини котри Музей Войводини предложел уписац на националну лїстину НКН, а потримовку му дали велї институциї и поєдинци, як и медиї. Як єден з доказох же тот обичай ма свойо значенє у сучасним живоце, приложени и вибор зоз святочних числох „Руского слова”.

Татяна Буґарски

– Гоч шицко було у процедури упису даскельо роки, конєчну одлуку о упису: „Вельконоцни обичаї – пошвецаня пасхи при Руснацох/ посвячення паски; посвячення великоднього кошика при Українцох, на лїстини Националного комитету принєшєни початком того року. Упис на лїстину значи же тот обичай препознати як часц културного нашлїдства хтори ше пестує у Сербиї и же ше будзе помагац у його очуваню, през потримовку сотруднїцтва медзи заєднїцами, фаховцами и релевантнима орґанизациями хтори чуваю НКН – гвари наша собешеднїца Татяна Буґарски, висши кустос етнолоґ и координаторка за НКН Войводини.

Як гвари Татяна, сучасне думанє о нашлїдству ше меня, як и розуменє улогох у пестованю и чуваню културного и природного нашлїдства и єдна є з релативно новших идейох о чуваню нєматериялного културного нашлїдства. Воно облапя велї зявеня хтори оддавна у домену интересованя етнолоґох, етноґрафох, етномузиколоґох, линґвистох и других фаховцох и любительох традициї, алє гевто цо нове установене то медзинародне припознанє УНЕСКО-вей конвенциї одношенє ґу нашлїдству и гевтих цо го пестую, чуваю и доживюю як часц своєй култури.

– У питаню УНЕСКО-ва Конвенция о очуваню нєматериялного културного нашлїдства, принєшена у Паризу 2003. року. Зоз нєматериялним културним нашлїдством нє управяю професионалци, фаховци котри дїйствую у рамикох традицийних институцийох защити, алє ношителє нашлїдства, гевти котри маю одлучуюцу улогу, з тим же одредзену традицию, знанє, схопносц, або обичай доживюю як дацо од винїмковей важносци за їх културу. Основне же би ше тото нашлїдство преношело з ґенерациї на ґенерацию, и же би го одредзена ґрупа людзох доживйовала як винїмково важне за свой идентитет. Же би даяки елемент и формално могол постац часц лїстини нєматериялного културного нашлїдства, без огляду кельо длуго тирвал у прешлосци, нєобходне же би вон жил и нєшка, же би бул укоренєни у своєй заєднїци и же би ше могол отримац, односно же постої прешвеченє же вон будзе тирвац и надалєй. Ту найвецей до вираженя приходза гевти вредносци, хтори у дружтве найчастейше наволуєме традиция – толкує Татяна Буґарски.

ИНТЕҐРОВАНЄ ТРАДИЦИЇ И ДУХОВНОСЦИ

У Центру „Блаженей Йосафати” хтори влонї почал робиц перши проєкт бул наволани „Нїтка любови у фамелиї”, хтори облапел и вишиванє паскалних салветкох зоз котрима ше закрива кошарка зоз паскалним єдзеньом хтора ше ноши до церкви на пошвецанє. Як обдумала тот проєкт ш. Авґустина Илюк, руководителька пасторалного Центру гвари:

ш. Авґустина Илюк

– Циль нам бул позберац нашо фамелиї же би вєдно участвовали у тим вишиваню, цо важне же би ше фамелия обєдинєла и препровадзовала час вєдно на таки красни способ, и же бизме пестовали нашу традицию. Но, зоз тим тиж сцеме  преглїбиц свидомосц нашей живей церкви же Пасха главне швето нашей вири, та прето потребне и же бизме преглїбели свойо знанє о нєй – толкує ш. Авґустина и  додава – тота салвета котру сом вибрала як символ того проєкту коло котрого би ше требала обєдинїц єдна фамелия у вишиваню, лєбо помаганю у тим, ту єст вельо койцо приказане и то лєм єден символ. На салветки виписане Христос воскрес и з тим славиме Бога и визнаваме виру. Ту заступени наш язик, а тиж и култура и традиция, бо вишиванє вше було блїзке нашому народу. Попри тим зме мали и стретнуца раз мешачно же би ше фамелиї зишли и вєдно ше формовали у тим знаню о Богови и преглїбйованю своєй вири ґу Богови и ближньому – потолковала ш. Авґустина.

– И тераз у Центру печеме и пасочки, специфични вельконоцни колач, и предаваме, а вельо и даруєме, алє нам нє циль заробиц пенєжи, бо тераз, кед и ми преживюєме стрес пре хороту, и на таки способ людзом сцеме удзелїц дакус радосци.  Познате же праве  вше на Пасху нашо людзе мали чувства за худобнєйших и прето треба вихасновац и тото швето и преславиц Бога помагаюци людзом же би почувствовали тот преход од зла до добра – гвари ш. Авґустина.

До правеня паски уключени и младши ґенерациї, робя  вєдно и млади, и дзеци, и старши, алє ш. Авґустина надпомина же ше з дзецми у манастире кажди рок правело паски, вони гнєтли и учели ше их правиц, а тиж так и баранчата зоз масла. Шестри указую и дзецом и женом хтори заинтересовани як ше прави.

– Важна традиция и ми ю потримуєме. Алє Пасха нє лєм културни здобуток, вона ма и свойо духовне значенє и я сцем вихасновац тоту традицию и културу же бим шицких нас здогадла на духовни коренї того цо видзиме, на тото цо нєвидлїве. То интеґрованє традициї и духовносци котра барз важна же би шицко мало смисла. Гоч обичаї, култура и традиция обєдинюю людзох, то нє шме  остац лєм на тим уровню, бо чловек подполни, интеґровани кед обєдинєни и вира, односно духовносц,  култура, и традиция и язик – гвари ш. Авґустина  Илюк.

ЯК БУЛО ДАКЕДИ

Татияна Гудак, пензионерка з Руского Керестура, народзена у фамелиї священїка Владимира Папа и панїматки Татияни, у Миклошевцох. О тим як памета рихтанє паскалного єдзеня у своєй фамелиї Татияна приповеда:

Татиана Гудак

– Народзена сом у Миклошевцох, и так исто ше рихтали кошарки як и тераз єдино же були худобнєйши, и можебуц нє так барз прикрашовани як нєшка. На Вельку ноц нам, дзецом, була велька радосц же зме доставали даяки нови шматки, анї нє мушели буц баш купени нови, алє лєм достати од старших братох лєбо шестрох. Теди кажда ґаздиня пекла паски за свою фамелию и нє могло купиц як цо мож нєшка ту у Керестуре. Рихтало ше попри тим и шунку, колбасу, хрин, писанки, масло. Моя мац зоз масла правела баранче, а учела и нас дзеци. Мойо родичи, гоч оцец бул паноцец, мали и краву и швинї, та зме мали шицко свойо, а мац змуцела масло, та нам пред Пасху  дала же бизме однєсли дакому хто бул худобнєйши, на то ше барз патрело – помогнуц другим цо мали менєй.

Писанки мац украшовала зоз цибульовим лїсцом, кладла их  до ботоши та як випадло, нам ше пачело, нам було шицко красне и добре. Кед зме познєйше прешли жиц до Дюрдьова исто так ше шицко рихтало. Шицко цо требало кладла мац до кошарки и прекривала зоз салветку, вишивану, лєм нє паметам з якима мотивами. Тоту традицию ше преношело з ґенерациї на ґенерацию, мацери учели свойо дзивки цо и як ше рихта, и думам же ше вельо нє пременєло за тоти роки. Єдино ше меняли салветки з якима ше кошарки прекривало, цо уж завишело же яка була мода. Було єден час же були и дзирковани, або даяк иншак прикрашовани, а нєшка найвецей вишивани зоз вельконоцнима мотивами и символами – дознаваме од Гудаковей.

Цо ше дотика паскалних кошаркох, саме слово гвари же вше ше паскалне єдзенє ношело у кошаркох, алє познате же у Керестуре, єден час по Другей шветовей войни, паску ше ношело швециц и у красних скоряних правоугелнїкових ташкох котри шили сараче. Но познєйше  ше знова до моди врацели кошарки.

  ЖИВЕ НАШЛЇДСТВО

Национални реґистер нєматериялного културного нашлїдства Сербиї, хтори ше находзи у Центру за нєматериялне културне нашлїдство при Етноґрафским музею у Беоґрадзе, основани у юнию 2012. року. У тей хвильки, у Реґистру уписани 53 елементи живого нашлїдства, хтори розлични заєднїци препознали як часц власного идентитету и, преношаци го з ґенерациї на ґенерацию, зачували по нєшкайши днї.

(Опатрене 205 раз, нєшка 1)