На жридлох духовносци

автор Микола М. Цап 1. април 2015

Наслов: На жридлох духовносци
Автор: Микола М. Цап
Видаватель: НВУ “Руске слово” Нови Сад
ISBN: 978-86-7105-280-1
Цена: 400,00

 

 

 

 

 

Ирина Гарди-Ковачевич:

ПРЕШВЕЧЛЇВИ НАУКОВИ ДРАГОКАЗ

Медзи пейцома кнїжками котри обявени у першей половки 2014. року скоро кажда по своїм значеню окремна: або прето же то приповедки о иншаким швеце як цо тот о хторим зме потераз читали по руски, Славомира Олеяра, або прето же то потераз керована белетризована руска история, Любомира Медєшия, або же су нєназдавано одкрити памятки на давне дзецинство, Евґения Чакана, або уж нєобчековани повиберани стихи за дзеци Василя Мудрого, чи „огляди з историї рускей литератури и култури” Миколи М. Цапа.

За домеркованих провадзачох наших литературних рушаньох шицки тоти кнїжки мали або векши, алє, углавним, приємни нєсподзиваня. Даєдни з нїх аж и нагадовани, як цо за упутених вироятно було обчековане же ше Микола М. Цап кеди-теди зяви зоз кнїжку як тота цо ю, ниа, тераз обявел под назву На жридлох духовносци. У нєй облапена його вецейдеценийна робота, односно статї котри уж обявйовани, алє углавним по нашей периодики, бо векшину з нїх рихтал спрам актуалних потребох, найчастейше як сообщеня на значних наукових сходох. Так ше Цап з часом формовал и афирмовал як автор котри нєпреривно, з увагу и витирвало роби тото цо мало хто у рускей култури роби. Аж мож повесц же ше потераз медзи нами нє зявйовал нїхто хто би так як вон винїмково озбильно дзбал о нашей литературней историоґрафиї и то тей найстаршей. Було потераз авторох котри таки теми обрабяли менєй-вецей фундаментално, а було и таких цо таки теми лєм дотхли шлїдзаци за своїма основнима преокупациями, та такповесц, з тим лєм баржей назначели яки маме потреби за виучованьом нашей литературней прешлосци. Та ше Цап зявює як прави пионир, чловек чий анґажман укаже на досягнуту узретосц нє лєм нашей литератури, алє и култури вообще. Бо же би ше одлучовало о напряму розвою муши ше знац одкадз походзи корень. Причини тому же ше потераз анї єден автор такей роботи подполно нє пошвецел можу буц вецейнїсти. Єдна з нїх може буц у тим же преучованє старих рукописох и историоґрафских жридлох вимага сцерпенє, досц часу и  виглєдовацки смисел, бо паметанє нєстало кед нєстали и особи котри би могли шведочиц, за цо нєобходне одкривац и з увагу анализовац медзисобни вязи и медзисобни уплїви рижних давних зявеньох. То значи же така особа муши буц порихтана на нєподзековни и вельки труд зоз котрого як резултат будзе дзекеди лєм кратка статя у часопису, або аж и лєм даяки пасус чи лєм даскельо шорики у нєй. За таке дацо нє досц мац лєм талант и добру волю, алє насампредз треба мац смисел за виглєдованє, зазберованє, преучованє, компарованє и анализованє шицкого цо вимкло другим през децениї, та и вики. Ґу тому, видзи ше нам, ище баржей важне буц порихтани же шицок тот труд и робота годни нє мац видлївого успиху. З того виходзи же ше занїмац зоз своєродну литературну археолоґию ище менєй виплаци як и иншак нє хто зна як виплацовани труд на литератури. Часи таки же тот хто пише уж напредок зна же з тей роботи нє будзе мац хто зна яки хасен, окреме кед пише по руски. Медзитим, правду поведзене, тот цо пише писнї, приповедки, драми чи аж и романи заш лєм може дожиц яку-таку сатисфакцию. О нїм годно буц написане слово-два, поведзене на радию, можебуц го и телевизия висликує, або о нїм аж буду учиц и нашо студенти, або школяре, алє тото цо роби и о чим пише Микола М. Цап, гоч и обяви, углавним, интересантне лєм науковцом, и то, нажаль, лєм тим цо им узши фах русинистика. Аж, и вони знаю заджмуриц пред фактами котри так ясно и систематично понукнул тей, науковей явносци Микола М. Цап у своїх роботох, тераз у кнїжки. У тих роботох Микола замерковал и указал на нє єден приклад як нєобачени, а то значи и даремни, труд дзепоєдних його предходнїкох. И попри тим, вон, заш лєм, пасионировано склада податок на податок и з нїх виводзи заключеня котри руцаю зарї шветлосци на нєвидлїви боки нашей историї, знїма з увагу прах нашедани на полїчкох, дзе одложени и осудзени на забуванє факти котри би помогли рускей литератури доказац ше же була жива, а дзекеди аж и висша и живша як тоти у окруженю, и виками скорей як цо то тримаме у своєй свидомосци.

Оставаюци дошлїдни цилю цо лєпше ошвицовац боки нашей литературней прешлосци, Цап ше вше стара нє буц виключни, та охабя можлївосц же би и по його шлїдох дахто преходзел, зоз новима арґументами потвердзел або одруцел його заключеня. Прето керує наруцовац свойо думаня як цошка цо лєм так и нє иншак. Озда кажда з тих ту, у кнїжки наведзених статьох ма у себе даєден пасаж у котрим о своїм твердзеню гутори як о чимшик цо подложне вименки и на тот способ виражує становиско же є порихтани релативизовац свойо прешвеченє кед то буду вимагац нови одкрица.

„Тото цо при русинистох Югославиї нє досц випитане, а у науки од скорей познате, то факт же ше прейґ рукописних зборнїкох бачванско-сримских Руснацох у Гнатюкових Угроруськiх духовнiх вiршох нашло и єдно число писньох котри 1851, односно 1854. року у своїх молитвенїкох обявел Александер Духнович. Гоч пририхтоваче Духновичових позбераних творох, медзи иншим и пре тот момент, нє могли буц катеґорични при одредзованю авторства, односно ступня Духновичовей ориґиналносци тих писньох, нам ше видзи же тото питанє и далєй остава отворене, з тим вецей же ше ище вше нє зна зоз сиґурносцу одкаль тоти писнї пришли до бачванско-сримских рукописох” – гвари вон у статї Закарпатски контекст литератури Руснацох Югославиї до1918. року.

У статї Нєвипитани друковани жридла старшей литератури Руснацох Югославиї, бешедуюци о роботи Франтишека Тихого, вон тиж осторожни кед твердзи:

„Правда, вона як така, зоз своїм позарядово значним прилогом за историю старшей литератури Руснацох Югославиї, ище нїґда нє була предмет уваги анї у українистик (голєм нам то нє познате), алє нєшка то уж нє може буц оправданє анї за нашу нєинформованосц, а анї за нашу индифе­рентносц, цо, нажаль, и у конкретним случаю главни виновнїк шицких проблемох котри з того виходза.”

Аж и теди кед би могол о дачим компетентно повесц, кед ма пред собу факт котри го, очивисно, цеши, вон зохабя отворени дзвери, бо є свидоми же у науки котрей є пошвецени вше можлїви нови одкрица, котри би го могли  виправиц. Його би, з того виходзи, таке знєважованє, очивисно, аж и поцешело:

„Вельо того цо вязане за Русскiй соловей, першу кнїжку на язику бачванско-сримских Руснацох, з правом ноши атрибут ,перши’: ту перши раз у историї записана жива бешеда бачванско-сримских Руснацох, ту перши раз обявена наша усна народна поезия, ту обявени стихи перших наших зазберовачох и шпивачох усней поезиї, ту видрукована перша писня на жридловим руским язику єдного познатого поета-селяна з Бачки (Андри Горняк), то перша кнїжка котра видата на инициятиву и з вельку материялну помоцу нас, бачванско-сримских Руснацох. Понеже до нєшка нє пренайдзене старше виданє з истима або подобнима атрибутами котре би початки друкованого слова на язику Руснацох Югославиї поцагло глїбше до прешлосци – примат найстаршей кнїжки на руским литературним язику ище вше припада Русскому соловею з 1890. року” – з творчим возбудзеньом и поцешеньом писал у статї Столїтиє Русского соловея – першей кнїжки на язику бачванско-сримских Руснацох.

Кельо лєм осторожносци и озбильносци уложел до статї о питаню першого учебнїка на руским литературним язику! И ище на велїх, од сто двацец бокох у тей кнїжки, охабени шлїди напруженя коло виглєдованя и стримованя пред радосцу одкриваня. И шицко максимално документоване зоз численима фуснотами, цо обогацує змист, а источасно вшадзи видно вельке стримованє нє вельо ше розплїньовац, нє буц шмели у диґресийох и керовац калкулациї и особни додумованя. Праве таки нєнаруюци способ твори кнїжку нєзвичайно возбудлїву.

Мож повесц же цала тота нє велька, алє цалком прикладна по обсягу, кнїжка роботох Миколи М. Цапа, На жридлох духовносци, на исти способ як цо писани у нєй шицки тексти, дошлїдно, зоз принципами ясносци и лоґичносци, компонована зоз трох часцох и по истих тих принципох, на концу ма приложени и нє менєй значни додаток котри прави помагаюци алат у рукох будуцого виучовача, лєгки за хаснованє и присподобени ґу каждому хто го зосце похасновац.

У першей часци кнїжки приложени роботи котри ошветлюю шлїди найстарших зазначених рукописох, з котрима ше прави капча з руску прешлосцу у старим краю и одкрива нєпреривни континуовани вязи зоз тим старим крайом и важнима литературнима зявенями у нїм и кед уж бачванско-сримски Руснаци були у Южней Угорскей. На даєдних местох автор идзе далєй од велїх цо тоти вязи преучовали и документовали, та аж местами пренаходзи препущеня и помильки котри вони направели.

У другей часци, починаюци од рецепциї Духновича у тих, южнославянских крайох, Цап склада пасма своїх арґументованих роздумованьох як кед би правел ґарадичи, котри вискладани зоз менох значних будовательох националного духу, особох котри убудовали себе и свойо дїло до очуваня того духа и до його розвою. Цап на тот способ указує же тоти ґарадичи источасно и постамент на котрим дзвигнути  будинок сучасней духовней историї, односно терашньосци Руснацох. Випатра же ше постарал нє вихабиц нїкого, та спомина нє лєм найпознатших як цо то Врабель, Кузмяк, та и тих котрих лєм история запаметала, и вец ше надовязує на контакти зоз Львовску „Просвиту”, уключує ту и таки, на перши попатрунок тривиялни, а за вичитованє историї сущни, збуваня як цо то хтори писнї були шпивани у першей коцурскей Забави. Лєм пошвецени виглєдоваче знаю кельо то велька робота и яка єй важносц за руски културни идентитет.

Треца часц  кнїжки облапя пригодни, ювилантски статї, котри написал, очивисно, з нагоди, алє котри нє написани лєм пригодно, поверхово, так лєм же би означели значни рочнїци, чи то Руского календара, чи писнї о Владикови Нярадийови, чи третированє теми Карпатскей України у рускей литератури. У нїх нови одкрица, гнєтка и заключеня пре котри тото цо поведзене постава вельо вецей и вельо озбильнєйше як цо би було досц за призвичаєне привитне чи слово з нагоди.

На концу, треба ище раз подцагнуц основну прикмету Цапових виглєдованьох, а то дошлїдносц, прикмету пре котру тоти статї, тераз як комплетна и комплексна кнїжка, вошли до рускей литератури як наисце озбильне дїло. Нє нужно буц наївни, та вериц же материя котру кнїжка обрабя будзе мац широки круг своїх читательох, було би наївно вериц же кнїжку На жридлох духовносци буду питац у библиотеки любителє красней литератури, або же будзе часто цитирована у ширшей явносци, алє, прешвечени зме, ю нє заобидзе анї єден русиниста, а требало би же би ю з увагу преучел и кажди слависта котри сце буц информовани о релевантних фактох котри директно нє у кругу його узкого интересованя, алє су дзешка на горизонту общей славистики.

 

 

(Опатрене 226 раз, нєшка 1)