Народне облєчиво забера визначне место у култури и традициї єдного народу. Його улога през историю барз важна як символ идентитету єдного народу або заєднїци. Руски шмати, хтори ше найвецей ношело медзи двома шветовима войнами, нєшка ше наприклад, облєка лєм як народне облєчиво.
Маґдалена Надь зоз Дюрдьова памета часи кед жени и дзивки ище вше ходзели поприберани до пасових сукньох. Була то нагода за нашо стретнуце и приємну розгварку.
Любов ґу нашому народному облєчиву наша собешеднїца мала од малючка, и як и сама почина бешеду, часи ше меняли, пременєло ше и облєчиво, та ше пасово сукнї вше менєй ношело. Маґдалена препознала значносц народного облєчива и ришела опробовац ше и сама ушиц пасово, широки сукнї.
– Понеже моя мац була шивачка, патраци як вона роби и я ше учела шиц. Кус по кус, научела сом шиц, а вец и ушиц пасово сукнї. Женска шмата нє єдноставна, ма сподню кошулю, штири подсукнї, блузну, верхню сукню и фартух. Подсукнї ше найчастейше шию зоз билого памучного платна и зложени су до фалтох котри богатши на заднєй часци, а на предку су кус розширенши. Женска шмата ше найчастейше шила з паплану и гадвабу, зоз флоралну мустру. Тиж так ше шило и зоз ризи, блишу и кадифи. За єдну цалу женску шмату треба досц часу и вельо роботи же би то шицко випатрало так як треба – толкує андя Маґда.
Гоч зоз вельку любову тото роби, андя Маґда визначує же робота досц чежка и специфична, и же нє ма роботни час. Вона ушила вецей як двацец пасово сукнї, алє як сама гвари, шиваца машина єй вше порихтана за роботу.
ЦИКАВИ ГОБИЇ
Фитюла єден од маркерох идентитету Руснацох у Войводини и Заходним Сриме, а сучасна фитюла ма три елементи: круг, предлуженє за вязанє и рогаль. Наша собешеднїца ше сама научела шиц окремну файту фитюли, такволану, зберану фитюлу.
– Зберани фитюли нє правел и нє шил нїхто у Дюрдьове, лєм єдна баба, хтора була старша и од моєй мацери, и я. Як цо сом шила нови, так сом и преправляла ношени фитюли другим женом. Лєм сом до Дюрдьова ушила вецей як двацец зберани фитюли, а шила сом их и до Сриму, Керестура и Вербасу – приповеда андя Маґда.
Дакеди бул вельки проблем пренайсц материял котри ше хаснує за виробок и прикраску фитюлох. Материял сциговал аж и зоз Австралиї, а посилали го нашо людзе. Нєшка наша собешеднїца нє так часто у тей роботи, виробку збераней фитюли, прето же, як и сама гвари, то барз пипава робота.
Попри фитюлох, андя Маґда ма ище єден цикави гоби. Вона ище пред петнац роками почала шиц руски шмати на бабки, и нє лєм шмати, алє шицко цо требало же би бабка була прав „Рускиня”.
– Перша бабка хтору сом направела, т. є. поприберла, була млода. Понеже сом видзела же ми тота робота идзе од рук, предлужела сом, та нєшка велї „мойо” бабки виложени у нашей Рускей одлоги и у нашим Културно-уметнїцким дружтве „Тарас Шевченко”. Мило ми же мой гоби велїх заинтересовал. Бабки сом рихтала аж и до иножемства – гвари андя Маґда.
ЗНАЛА И З КОНОПУ
Як и велї Руснаци хтори дакеди давно вельо з конопу робели, так и андя Маґда од дзецинства научела шицко цо требало. Конопу людзе найчастейше шали ручно, а даєдни фамелиї то робели и зоз машину. Жало ше ю зоз шерпом, вязало до снопох и ютредзень ношело мочиц на „Андїну Яму”.
Гоч нє були школовани за тоту роботу, наша собешеднїца приповеда же нашо стари точно знали же кельо тоту конопу требало намакац же би ше достало найквалитетнєйши нїтки. Вец ше конопу сушело, тарло и на концу ше доставало квалитетни конопово цверенки хтори жени предли, окреме вжиме на праткох кед нє мали роботи на полю. Найквалитетнєйши випредзени нїтки ше хасновало за тканє платна котре ше хасновало у каждодньовим живоце, за шице шматох, ручнїкох и парткох. Зоз конопи ше нїч нє одруцало, та ше зоз тих нєквалитетнєйших нїткох правело штранджґи, паньваши и покровци, а паздзерче ше хасновало за топенє.
КРАСНИ ДВА ДЕЦЕНИЇ
Давного 1996. року у дюрдьовским КУД „Тарас Шевченко” оформена женска шпивацка ґрупа, а андя Маґда була єй членїца полни двацец роки. Велї красни памятки ю вяжу за тот период. Було их осем и шицких обєдинєла любов ґу старей рускей шпиванки за хтору тримали же муши жиц як часц рускей традициї у Войводини, у їх валалє. Тиж мали и окремну любов ґу рускому традицийному облєчиву и по тим були надалєко познати. Поприберани, пооблєкни так як треба, зачесани и нашмеяни, на бини охабяли барз красни упечаток.
– Щиро поведзено, нє мала сом вельку дзеку приключиц ше ґу шпивацкей ґрупи. Уж сом була баба, та сом думала же ми то нє швечи, алє дзекуюци моєй найстаршей унуки сом пристала. А кед сом дознала же ше ми маю присц опитац чи будзем шпивац, пошла сом до моєй дзивки же би ме нє нашли дома. Моя унука шицко виволала и гварела дзе сом. Алє, нє бануєм. Двацец красни роки сом зоз моїма товаришками чувала од забуца нашо шпиванки – здогадує ше андя Маґда.
Роки прелєтли, а памятки на прешлосц, и гевту давну и тоту блїзшу, на тим цо тирвацо остало записане, зазначене, або нє, Маґдалена Надьова ище як чува.
ДЮРДЬОВСКИ БРЕНД
Женска шпивацка ґрупа 2002. року зоз писню „Сциха мили нє дуркай” победзела на нашим Фестивалу „Ружова заградка”. Наступали на шицких културних манифестацийох Руснацох у Войводини, алє и манифестацийох других народох и народносцох. Тиж так, ґрупа мала вецей наступи у жеми и иножемстве: наступели на БЕМУС-у у Беоґрадзе, потим у Смедереве, у Горватскей у Вуковаре и Риєки, у Словацкей, Польскей, Мадярскей и и велїх других местох.
