Еклипса

автор М. Задрепко
300 Опатрене

Обачели сце як людзе, колоквиялно, „пукли” ? У автобусох, на роботи, на шалтерох, по улїци, у варошу, у клубох и кафичох… Яґод да зме потрацени, гей, рахуєм и себе до тей колективней пуклєнїни, шицко як кед би було на даяких стимулансох, най нє похануєм даяку другу метафору.

За початок нерви, там дзешка од корони, людзом яґод же ше скрацел фитиль. Ствари хтори скорей були тривиялни постали вельки, и цо су особнєйши то су векши. Доставаю димензию и велькосц яку обєктивно нє маю, алє Боже мой, у наших главох поставаю єдина можлїва правда и факт и викресани су до каменя. Типа, маце заказане на осем и петнац, чекаце, уж осем и двацец и вам почина робиц у жалудку: а майку му, цо тельо приповедаю, изем ци державу, яки то шор… И вец ше тота нервоза карми, бо ше мушице випоносовац, лєм же вас тот коло вас нє поцеши, алє надода, потрима вас у тим бесу и вец ше уключи и треци и тота нервоза рошнє. Кед сце нє у тим филму, вец нормално же вас то почнє давиц, преноши ше нервоза и на вас, алє нє прето же шор пожнї, алє прето же коло вас нервозни людзе хтори вас давя. И цо ви ту можеце? Га, лєбо меняц ситуацию лєбо меняц окруженє. И цо ґод поробице, то нє риши нїч, понеже сце начати и ношице тоту нервозу далєй.

Лєбо нєкултура. Обачели сце як постало „нормалне” плювац по улїци? Лєбо руцац шмеце. Лєбо иґноровац старших у автобусу и нє уступиц им место. Потребни окремни уровень себичносци и саможивосци  за таке справованє, а якош ми ше видзи же є, нажаль, леґитимизоване. Важни я, а остаток швета ту най ми служи и най ше повинує моїм жаданьом, а кед ше то дакому нє пачи, може ше обрациц и пойсц док сом му нє пригвиздал споза уха. Єден час сом бул у трипу  виправяц криви Дрини, та сом на културни способ давал до знаня людзом цо робя и же то нє у шоре, алє и я уж пошол на нерви, та вецей нє мам дзеку, яґод то нє робим и нє будзем робиц, а ти як сцеш. Алє анї то нє ришенє понеже то, заш лєм, охабя шлїди на мнє.

И могол бим так чишлїц приклади того колективного „пукнуца”, алє шицко ше зведзе на єдно те исте: яґод же людзе вошли до „survival” и видза лєм себе, свойо жаданя, свойо цилї, свойо чувства, а шицко и шицки други лєм препреченя  хтори треба зґажиц. И нєт одвичательносци за поступки, мотив постал – я то сцем, я то можем, мнє то припада.

Га, цо повесц, нє баш так. Нє припада баш шицко и нє мож баш шицко як дахто надума. Заш лєм, то людзе коло вас, нє древа, маю сни, жаданя, свойо цилї, нє треба ґажиц по шицким лєм же би дахто витворел свой циль. Заозбильме ше дакус бо то нє борба я процив шицких. Вєдно зме у тим, меркуйме дакус, почнїме дакус видзиц стварни особи коло себе и можебуц, евентуално, зоз часом прейдзе тота дружтвена еклипса и уда ше нам найсц людскосц у себе. На концу, шицки зме у истим, нє будзе нам лєпше кед дакус примеркуйме єдни на других?

Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ