Мойо слики указую правдиву слику живота на валалє, ту у Войводини. Нїґда сом нє мальовал морйо, лєбо бреги. Нє можем мальовац тото цо нє чувствуєм у души – гвари подобови уметнїк Владимир Дороґхази, у чиїх роботох руски валал будзе жиц навики…
У своєй викендици на Фрушкей гори привитал нас єден з наших найпознатших малярох. Єден мотив на його роботох досц видзиц же би ше знало о ким слово, а то кантичка за млєко. Такой знаме же то Владимир Дороґхази Дорка.
Владимир народзени у Дюрдьове. Там препровадзел свойо дзецинство и зрозумел парастски живот. Тераз таку слику живота на валалє, якей уж длуго нєт, чува у своїх подобових роботох. Влєце ше з тоту слику могли упознац, лєбо ше на ню здогаднуц, нащивителє на фестивалу „Най ше нє забудзе” у його родним валалє. Пред тим, Дороґхази участвовал и на традицийней Подобовей колониї „Стретнуце у Боднарова” у Ґосподнїцох. Тераз, репродукциї його роботох прикрашели Мурови календар хтори читательом даруєме зоз тим числом „Руского слова”.
ТАЛАНТ ЄДНО, ЖИВОТ ДРУГЕ…
Одмалючка знал рисовац, алє до того таланту нєбарз тримал. Кед пришол час уписац ше до штреднєй школи, учителька Вера Живанов му ше питала чом би ше нє уписал до Уметнїцкей школи, бо ма вельки талант хтори чкода нє пестовац.
– Ище єдна од особох хтора обачела мой талaнт за рисованє и мальованє бул мой наставнїк подобовей култури у Основней школи. Здогадуєм ше же сом роботи за подобове дома робел по два годзини, а товаришом сом зробел на школским одпочивку и вони вше достали петици, а я нє. Нє було ми право, алє тераз розумим наставнїка прецо то робел. За нїх то було досц, а я вше могол вецей. Мойо родичи нїяк ше нє складали же бим ше уписал до Уметнїцкей школи. Шицки ишли за авто-механїчара, електричара, тарґовца, а їх син за уметнїка. Медзитим, мнє ше то попачело и то сом сцел. Пошол сом до Уметнїцкей школи, положел примаци испит, уписал ше и нїкому сом нє гварел. Можебуц би мойо родичи нїґда анї нє дознали за тото, алє як и нєшка, та так и теди, мушело ше исц на родительски – здогадує ше наш собешеднїк.
ЩЕТОЧКИ И ПЛАТНО ДАВАЮ ШЛЄБОДУ
Кед закончел Уметнїцку школу Владимир мушел направиц павзу од мальованя и почал робиц у Верховним суду Войводини же би себе обезпечел лєпши условия за живот. На тей роботи нє бул щешлїви, нє виполньовала го и каждодньово му ше думки врацали на щеточки, платно и шлєбоду хтору вони даваю. Технїка зоз хтору найбаржей роби то олєй на платну, алє роби и пастел. Його слики муша мац приповедку. Кажди поцаг щеточки по платну препущени през филтер мриї и емоцийох. Инспирация му у духу народу з хторим жиє, штредку у хторим ше народзел и одроснул и у духу вири свойого народу. Як гвари, кед нєт приповедка на слики, слика остава празна.
– Мойо слики указую правдиву слику живота на валалє, ту у Войводини. Нїґда сом нє мальовал морйо, лєбо бреги. Нє можем мальовац тото цо нє чувствуєм у души. Можем я намальовац тото цо видзим, алє исте тото може пренєсц и фотоапарат. Кед ше душа нє пренєше на слику, слика нє добра. Руки чловека хтори цали живот лапа риби на морю и руки мойого оца хтори цали живот робел на полю подполно исти, спухнути од чежкей роботи. Шицки хтори кладу романтику на слику, нє приказую правду. Идилична слика валала, природи и парастох як ше нашмеяни врацаю дому з поля, шпиваю и без бриґох су, нє постої. Исто так нє постої идилична слика живота на морю. Прето я робим лєм слики Войводини и того цо розумим – гвари Владимир.
Ище єдна од значних, а тиж препознатлївих характеристикох на малюнку то фарби. Праве зоз фарбами, Владимир посцигує носталґичну ноту на його роботох. Нє люби кед малюнок випатра швижo и праве прето нє хаснує целову, лилову и швижу червену фарбу.
ДОБРЕ ПОЗНАТИ МОТИВ
Як и велї други маляре, Владимир вибрал свой мотив по хторим є познати, а хтори дава єден иншаки способ часу у хторим ше дакеди жило, а то глїняна кантичка. У його мриї, то символ часу и чувар духа и души тутейшого народу, ровнїни и насампредз, Войводини.
– Чом праве кантичка за млєко? Вона за мнє Войводина. Вецей ше нє хаснує тельо як дакеди и моїм малюнком дава на старосци. Тиж дава и на моци, бо праве млєко перше цо дзецко кед ше народзи глєда же би прежило и росло. На моїх малюнкох приказуєм тото цо помали замера. Верим же ше шицко тото пошвидко забудзе, праве пре нову технолоґию. По системи „най ше нє забудзе” сцем указац младим як то дакеди випатрало, а нам старшим же бизме ше здогадли того часу – гвари Дороґхази.
РОБОТИ НАЩИВЕЛИ ЦАЛИ ШВЕТ
Велї препознали талант нашого уметнїка, а його роботи ше барз глєда медзи познавателями. Окрем у Сербиї, його малюнки предати и до Горватскей, Чарней Гори, Румуниї, Мадярскей, Нємецкей, Италиї, Канади и Зєдинєних Америцких Державох.
Владимир мал вельо самостойни вистави. Як сам гвари, нє зна точне число, а тоти цо му найбаржей остали у паметаню и упечаткох були у Ґалериї Завичайного дому у Сокобанї, ґалериї Дружтва писательох Войводини у Новим Садзе, ґалериї церковного Дома дияспори у Минхену (Нємецка) и у ґалериї „Filadrammatica” у Риєки (Горватска).
Єден є од иницияторох снованя подобових колонийох у Дюрдьове и у Ґосподїнцох. Кед бул младши, анї єдну колонию нє препущел. Тераз участвує лєм на колонийох хтори тирваю вецей днї. Зоз горватским уметнїцким дружтвом ,,КроАрт” зоз Суботици часто путує до иножемства на подобово колониї и то му ше окреме пачи, понеже концепт тих колонийох иншаки, богатши. Нє зводза ше лєм на мальованє, алє маю и туристични характер, а учашнїки збогацую свойо искуствия, бо на тих путованьох нащивюю рижни ґалериї и музеї.
МАТКА ОСТАЛА У ШЕРЦУ
Як леґинь, Владимир бул член Драмскей секциї у дюрдьовским КУД „Тарас Шевченко”. Гоч є уж длуго физично нє у Матки, любов ґу нєй нїґда нє престала. Вше є порихтани помогнуц и за Дружтво вельо поробел. Просториї Дружтва шицким познати по муралу зоз цегелкох, алє ридко хто зна же то праве дїло нашого собешеднїка. Кажди рок, єдна з наградох на томболи на Балу ,,Широких сукньох” його пастел. Тиж так, обдумує сценоґрафиї за дюрдьовски Фестивал жридлового шпиваня ,,Най ше нє забудзе”, прейґ хторих ше намага одняц од забуца стари часи.
