Наш писатель, поета и ґлумец хтори охабел богату творчосц и ище вше є порихтани твориц нови литературни дїла.
Владимир Кочиш пише поезию, прозу, драми, а бул и пририхтовач Антолоґиї поезиї войводянских Руснацох „Жовта причасц” на сербским язику. Писнї и приповедки му прекладани на сербски, українски, мадярски и словацки язик. Його творчосц заступена у вецей антолоґийох поезиї и приповедкох на руским язику. Член є Дружтва писательох Войводини, a шицко тото було нагода за нашо стретнуце и приємну розгварку.
Ище як млади Кочиш пришол зоз Дюрдьова до Нового Саду на школованє. У Новим Садзе водзел литературну секцию при Дружтве „Максим Горки”. Тота секция мала од петнац до двацец членох хтори пришли зоз рижних бокох: зоз Миклошевцох, Петровцох, Керестура, Коцура, Дюрдьова. За свою роботу достал и награду од Городу Нови Сад.
– Секцию сом водзел пейц роки и за тот час були отримани пейдзешат штири литературни вечари у Новим Садзе и велїх других местох дзе жию Руснаци. Мал сом барз вельку потримовку од моїх найблїзших, цо ми барз значело, бо тота робота нє була анї кус лєгка. Мой задаток бул же бим голєм раз у мешацу отимал голєм єдно литературне стретнуце и же бим секцию голєм раз у двох мешацох одведол до других местох – почина розгварку наш собешедїк.
ЛИТЕРАТУРА И ДУХОВНОСЦ
– Велї нашо писателє ми були мотивация же бим почал писац. Як хлапчик хтори праве почал ходзиц до основней школи мал сом нагоду стретац ше зоз нашима писателями, Миколом и Йовґеном Кочишом. Уж теди сом помали почал уходзиц до ,,швета” писательох. Писанє то тото зоз чим досягуєм духовносц, а тота духовносц ми дошлєбодзовала долапиц нови творчи досяги – толкує Владимир.
Його дїла углавном маю вирску и любовну тематику, алє ма и серию своїх есеїстичних текстох хтори обявени у ,,Литературним слове”. У тих текстох пробовал дефиновац стан хтори и нєшка тирва у нашей заєднїци. Писал о тим як видзи тот проблем и як би ше го могло злєпшац.
Кочиша велї познаю по його кнїжкох ,,Нєдзельови полудзенок”, ,,Склєняне око”, ,,Марунка”, ,,Паперови голуб”…
На Фестивалу гумора и сатири у Ужгороду
НА ЖРИДЛУ
Владимир кед обачел же посцигнул свой максимум у нашей держави, пожадал ше витвориц и звонка гранїцох, а то му ше удало през представи и филми.
– Мойо сотруднїцтво зоз Україну почало осемдзешатих рокох прешлого вику, кед там нє було єдноставно пойсц. Шицко почало прейґ наших преднякох, як цо то були Мирон Жирош и Мирон Сакач, алє и велїх других хтори ше теди старали о нашим народу, насампредз о нашей култури. Нашо перши озбильни сотруднїцтва зоз Словацку и Польску почали кед до Дюрдьова пришол Ансамбл ,,ПУНА” зоз Чехословацкей. Од того часу то за мнє бул єден нови порив, отверанє до нового простору и до швета дзе жию людзе хтори нашого походзеня – здогадує ше Владимир.
Наш собешеднїк почал бавиц у представох зоз Театром ,,Петро Ризнич Дядя”, а после одредзеного часу постал предсидатель сцени Театра у Новим Садзе. Госцовали на велїх драмских медзинародних фестивалох у Польскей, Словацкей и України. Праве на тих госцованьох наш собешеднїк достал велї припознаня. Його документарни филм ,,При крижу” достал награду на Медзинародним фестивалу у Ужгородзе, а филм бул приказани и на Медзинародним фестивалу у Беоґрадзе и Верони. Бул и член жирийох на медзинародних театралних фестивалох.
– З часом, хтори нє бул вязани за литературу и театер, почал сом одходзиц до України пре проєкти хтори сом сцел витвориц. Мал сом вязу з визначнима людзми и нагоду буц госц у обисцу Ивана Чендея. Стретал сом ше и зоз єдним з найлєпших закарпатских поетох Петром Мидянком хтори приходзел до нас и писал о нас, Руснацох.
З єдней нагоди сом бул мешац у України прето же сом сцел нащивиц места зоз хторих ше присельовали Руснаци. Интересовало ме яки там медзинационални одношеня зоз другима, насампредз зоз Словацами и Мадярами – приповеда наш собешеднїк.
ПЕЙДЗЕШАТ РОКИ МАКОВ КУМ
– Кед вишол конкурс за назву часопису МАК, уж сом жил у Новим Садзе и мал сом єдну заградку до хторей сом шал маку, нє прето же бим мал з нього хасну, алє сом барз любел видзиц його квет. Кед мой мак вироснул и розквитнул, то було видно зоз Булевара и наисце прекрашнє випатрало. Мак тиж так символ нас, Руснацох, алє и других народох хтори жию на тих просторох, як цо, наприклад, Мадяре и Словаци. Велї нашо писнї вишпивани о маку. Перши писньочки хтори зме учели у оводи були праве о маку, так же сом нє мал дилему як будзе глашиц мой предклад. Кратко и ясно, МАК. Сама назва тиж так синтетизовала тото цо ше глєдало з конкурсом, три идентификациї – младосц, активносц и креативносц – памета Владимир.
За свою идею достал годзинку Дарвил на хторей було уґравиране „Кумови МАК-у 1972”.
– Годзинка Дарвил мала свойо мено, мала свой бренд и як така вона була оправданє же ши наградзени за цошка цо ши здумал и цо це будзе провадзиц полни пейдзешат роки – гвари на концу Владимир Кочиш.
ВИРНОСЦ ОД САМОГО ПОЧАТКУ
Владимир за себе люби повесц же є єден з найстарших предплатнїкох на МАК, бо го достава од першого числа. Часопис прецерпел рижни пременки, алє ше отримал, цо найважнєйше. Пременєли ше часи, и як гвари, креативносц нєшка цалком иншака як цо була на початку седемдзешатих. То нє причиа же би Кочиш кажде нове число МАК-у з вельким почитованьом поопатрал од першого по остатнї бок. Найволї читац литературу, алє и кнїжки хтори МАК видал, як и поопатрац фотоґрафиї хтори вше маю якуш свою приповедку.
НАГРАДЗЕНИ ПРИПОВЕДКИ
Под час бомбардованя 1999. року, Владимир Кочиш написал циклус приповедкох ,,Марунка” у едициї ,,Верхи”, а кнїжка була обявена од помоци хтора сцигла зоз України. Року 2019. достал углядну награду Дружтва писательох Войводини ,,Мирослав Стрибер”, праве за тоту збирку приповедкох, а кнїжка достала и награду ,,Гавриїл Костельник” хтору додзелює НВУ ,,Руске слово” у пейцрочним периодзе. Даєдни приповедки зоз тей збирки преложени и на сербски язик.
