Нова инициятива за видаванє новинох (II)

автор дю. латяк
794 Опатрене

Кед закончена Перша шветова война, Бачка, Срим и Славония ше нашли у гранїцох новей держави Южних Славянох – Кральовини Сербох, Горватох и Словенцох. У тих крайох, после зруйнованя австроугорского царства, бачванско-сримски Руснаци знова порушую инициятиву за културне орґанизованє и видаванє новинох.  Поучени зоз предвойновим искуством,  ґу тому приступели вельо обдуманше.

Ношитель тей инициятиви, по предходно достатей согласносци крижевского владики др Дионизия Нярадия, бул тедишнї дюрдьовски грекокатолїцки парох о. Дюра Биндас. У циркуларним писме, адресованим бачванско-сримскей рускей интелиґенциї 13. децембра 1918. року, вон ю поволує на зєдиньованє и до першого плана визначує видавательну дїялносц. У тим циркуларним писме вон, медзи иншим, пише:

„Най нїхто нє вери же нас лєм гарсточка єст, па мало можеме зробиц. Богу хвала, нєстало кинеского мура, котри дзелєл Бачванских Руснацох од братох по Сриме. Коло 20 000 Руснаци чекаю свою народну судьбу. Народ, котри до тераз нїяку власну културу нє мал – жадни є свойого слова, свойого писма. Укажме му же тото занєдзбане його слово, писмо, добри обичаї так исто красни и мили як и другим народом їх слова и писма… (нєпотребне вихабене).”

„Нє бойме ше од чежкей роботи. У початку ше старайме о найважнєйшим: кнїжки за школски дзеци, календар за 1919. рок и накеди будзе можлїве видавац мали просвитни руски новини котри би тижньово або двотижньово виходзели, зазберовац народне добро: писнї, звичаї…”

СНОВАНЄ РУСКОГО НАРОДНОГО ПРОСВИТНОГО ДРУЖТВА

о. Дюра Биндас

Зоз наведзеного мож заключиц же Биндас бул свидоми же за таке подняце як цо то видаванє новинох були потребни вельки пририхтованя, же нє досц було лєм позберац сцелих людзох коло себе и назберац одредзену суму пенєжу за друкованє новинох. Насампредз було потребне створиц єдну стабилну националну асоцияцию котра би стала за таким подняцом и чий би то бул друковани орґан. Прето вон уж у спомнутим циркуларним писме препоручує руским интелектуалцом:

„Препоручам: накеди комуникация путованя допущи зидзме ше шицки (интелиґенция) на народну схадзку н. пр. до Нового Саду або индзей па ше порадзиме цо маме и як робиц.”

Зоз другого циркуларного писма, послатого 31. марца 1919. року, на исти адреси як и перше, видно же така „народна схадзка” була зволана за 14. май 1919. року у Новим Садзе. Алє, як познате, вона нє отримана спомнутого датума пре слаби транспортни вязи и компликациї коло доставаня препусткох зоз фотоґрафиями, котри були потребни Сримцом. Сновательна схадзка РНПД, як познате, отримана 2. юлия 1919. року у Новим Садзе, у будинку дакедишнього Маґистрата (нєшка Городска хижа). Участвовали на нєй 150 делеґати зоз вецей местох у котрих жило значнєйше число Руснацох. За предсидателя вибрани тедишнї керестурски парох монсиньор Михайло Мудри, а за подпредсидательох о. Дюра Биндас (парох зоз Дюрдьова) и Емил Ґубаш, учитель зоз Коцура. Уж у першим поглавю Правилох РНПД, под  меном „Мено и циль друштва”, у параґрафу 2. наведзене: „Циль друштва: видавац и шириц популарним руским язиком написани кнѣшки и брошури набожного, поучного и забавного содержанiя та видавац руски народни новини.” На тей схадзки, медзи иншим, дефинитивно розришена и дилема коло язика на яким ше маю друковац кнїжки и други публикациї за Русинох у Бачкей, Сриме и Славониї.Розришел ю предсидатель Михайло Мудри у своїм реферату „О язику за южнославянску руску писменосц“ У тим реферату вон, медзи иншим, спомина:

„Ми южно-славянски Русини сцеме жиц и остац як руски народ медзи народами, с котрима нас Провидьиние Божіе злучело; сцеме у новей нашей держави, у кральовини Сербох, Хорватох и Словенцох нье льем зачувац свой опстанак, отримац ше у живоце, алье сцеме ше и розвивац: напредовац у просвити доброго, красного и правдивого, а то шицко можеме посцигнуц льем на свойим и зос свойим язиком, бо того дня, кед страциме свой руски язик, престали зме буц за навики Русинами, а же би то нье сцел дожиц и дочекац аньи єден Русин, о тим зме шицки твардо ошвечени.”

Ище є прешвечлївши кед ше опера на искуство наших братох зоз Карпатох:

„Яґод цо ше нашо браца на Карпатох, восточни и заходни Русини (Пряшов и Унґвар) розвиваю кажди на своїм язику, так ше мушиме и ми як єдна треца громада на югу, розвивац на своїм мацеринским язику. Ми себе виробели язик, котри вецей нье припада ньикому, льем нам самим. С тим язиком ше служиме у звичайним животу, а на тим слатким мацеринским язику сцеме себе створиц и нашу руску писменосц. Хто може процив того стануц?”

И, на концу, же би нє було даякого нєпорозуменя и же би ше нє здобуло упечаток же о. Мудри лєм єднобочно спатра проблем язика, наводзиме з його реферата и тото:

„Же ми сцеме свой власни кньижевни язик, то нє значи, же ше с тим сцеме одорвец од своих братох на сиверу. Нье! И треба да и гевти язики учиме и знаме. Дай Боже, да придзе тот час, да будземе єдни у язику, алє док тото нє придзе, мушиме мац темель, на котри станьеме у роботи за руску просвиту, бо иншак зме нье годни аньи почац. Тот темель, то наш мацерински язик…”

А гевтим цо ше закладали за карпаторуски язик о. Мудри одвитовал:

„Пригваряю нам, же кед ми останьеме при своим южно-славянско-руским язику у кньижевносци, же теди будземе одрезани од свойого кореня т. є. одорвани од своих руских братох на сиверу и од их култури. Тота пригварка нье може ше доказац. Льем тельо одповеме. Хто будзе знац тот свой язик, льегко ше научи и на свой – повеме – прадьидовски руски кньижевни язик, кед му будзе потреба.”           

РОЗРИШЕНА ДИЛЕМА КОЛО ЯЗИКА

Владика Дионизиє Няради

После таких прешвечлївих арґументох велька векшина присутних делеґатох з наших валалох ше вияшнєла за тото же би ше писало на тим язику на яким нашо людзе ту бешедую. Процив того ше вияшнєли лєм представителє Коцура и єден зоз Сриму. Як остало записане у Записнїку зоз Сновательней схадзки РНПД, вони ше закладали же би ше як литературни язик вжало єден зоз уж иснуюцих литературних руских язикох.

Зоз подобним становиском ше Биндас стретнул и рок познєйше у Министерстве просвити. О тим вон 20. юния 1920. року у писме о. Михайлови Мудрому, медзи иншим, пише:

„Кед сом прешлого штвартку бул у новосадским Минист. Просвити нападнул на мнє др. Искулев (думам же вон цензор за школски кнїжки) тримаюци у руки Поливкову читанку. Питал ше ми: ,На яким язику писана тота кнїжка? Я би то нє допущел друковац, бо ви правице трецу руску народносц. Чом нє вежнєце росийски або українски язик. И Нємци диялекти нє беру за литературни язик”.

Та и попри таких пригваркох, видавательна дїялносц РНПД почала на тим язику на яким нашо людзе бешедую. Перше видруковани Календар за 1921. рок. Зоз написох у нїм видно же язику хибя правописни норми, же кажди автор пише так як ше му видзи же найлєпше. Указала ше потреба же би ше голєм кельо-тельо утвердзело ґраматични и правописни норми того язика. Мотивована зоз таку потребу, управа РНПД ше обрацела др Гавриїлови Костельникови до Львова зоз писмом у котрим го модлї же би „написал” ґраматику бачванско-сримскей рускей бешеди. Задовольни зоз таким резултатом „борби” за язик, Костельник дзечнє прилапює обовязку зложиц ґраматику.

(Предлужи ше)

 

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ