Образованє по руски тирваци феномен хтори ше през час и историйни периоди виказовал у рижних формох и инкарнацийох, алє з континуитетом у основней идеї и чувству – же би нашо дзеци були писмени людзе достойни широкого швета, а же би вше знали и нїґда нє забули хто су и цо су.
Того року означуєме озбильну рочнїцу, 270 роки образованя по руски. Уж вецей актере з руского явного живота здогадли на тот ювилей, пред нами и наявени подїї з тей нагоди, а керестурска Школа „Петро Кузмяк”, наша институция хторей найбаржей припада право скарбовац тоту рочнїцу, у чечуцим школским року з пригодним амблемом означує свойо активносци и на тот способ информує и ширшу явносц.
Гоч документовани потвердзеня, окрем фраґментох, нєт, од Гавриїла Костельника та надалєй прилапене у нашей историоґрафиї же у Руским Керестуре єст школа од давного 1753, односно же вироятно почала робиц у другим року од насельованя валалу. У урядових документох спомина ше же у валалє єст учитель – Янко Палїнчар (познєйше уписовани як Палїнкаш) хтори вироятно бул и дзияк. У Коцуре школа почала робиц 1765. року. У тим валалє Руснацом ше найдлужей удало очувац конфесийни-народни характер своєй школи, аж и през периоди найинтензивнєйшого асимилацийного прициску концом XIX вика. У Шидзе руска школа иснує од 1818, а у Дюрдьове од 1880. року. Подобно було у Новим Садзе и сримских валалох – як ше населєла руска заєднїца, коло парохиї сновала ше такой и школа.
Кед ше з рижних шветочних нагодох бешедує о историї Руснацох на тих просторох од приселєня по нєшка, скоро по автоматизме ше повторюю даскельо тези хтори пре часте хаснованє скоро же постали флоскули о чиїм правим значеню ридко кеди наисце роздумуєме. Здогадуєме ше же медзи Руснацами од давних поколєньох та по нєшка нєт нєписмених. Же нєшка вироятно маме вецей школованих и академски образованих сонароднїкох як цо вкупно було души у 200 фамелийох хтори пришли у першим орґанизованим приселєню 1751. року кед формовани нєшкайши Руски Керестур. Же од початку, дзе ґод ше у дальших розсельованьох и миґрацийох нашла голєм гарсточка Руснацох, перше будовали церкву, а вец такой сновали школу. Же ше нашо националне єство и свидомосц през вики очували дзекуюци прадїдовскей вири и мацеринскому язику. Шицко начишлєне, гоч є у велькей мири идеализоване, аж и митолоґизоване, фактично точне. Од приселєня до Бачкей и Сриму, Руснаци були островко у морю векших народох, язикох и конфесийох, скоро нєдосягно оддалєне од матичного копна. Кремень-камень и жива стина того острова хтори у историйних бурйох очувал нашо народне єство и чувство, а у мирних часох оможлївел же бизме росли и напредовали були Церква и школа на мацеринским язику.
Вира и язик автентично нашо, тото по чим зме розлични, нє лєпши анї нє горши од других, алє самосвойни и окремни. Инше – наша народна култура и фолклор, култура роботи и каждодньового живота, уметносц и литература и шицки познєйши вирази и вислови явного живота заєднїци резултат синерґичней черанки, пожички и преплєтаня жридлово нашого з културами и звикнуцами сушедох през вики и ґенерациї соживота на тим простору.
И Церква и школство детально обробени и добре документовани у нашей науковей публицистики. Медзитим, док Церква институция, о образованю по руски баржей бешедуєме як о феномену хтори ше през час и историйни периоди виказовал у рижних формох и инкарнацийох, алє з континуитетом у основней идеї и чувству – же би нашо дзеци були писмени людзе достойни широкого швета, а же би вше знали и нїґда нє забули хто су и цо су. Верим же тота идея водзела и перших Керестурцох хтори свойо дзеци давали валалскому учительови „на школу” и за тото плацели пожоньски корец жита по школярови, и шицких тих хтори у шлїдуюцих поколєньох по руских валалох давали на школу и бранєли єй народни дух од державней сили, и тих цо спераюци ше авторитетом и упрекосц подценьованьом прилапели же би Костельников язик постал и остал язик руского школства, и тих цо сновали Руску ґимназию а потим и факултетску Катедру за русинистику. Тиж мушиме вериц же тота идея и свидомосц (пре)жиє и нєшка, кед по руски мож закончиц и докторски студиї и здобуц найвисши академски званя и професури. Кед нє пре нас, вец пре предки и потомство хторим зме тото длужни.
Право на образованє на мацеринским язику єдно од основних здобутих правох хтори меншинским заєднїцом у Републики Сербиї нєшка ґарантовани з найвисшима законскима актами.. У сущносци, то найважнєйше и фундаменталне право на хторим збудовани шицки други – култура, информованє, службене хаснованє язика и писма, и право хторе єдине витворює сущну ровноправносц. Бо, без способносци и звикнуца спознавац и толковац швет коло себе (и) на мацеринским язику, оставаме лєм етнофолклорна прикраска векшинскому окруженю хтора шпива, танцує и вирихтує госцини.
Усудзим ше повесц же за заєднїцу право то як здравє за чловека – док го маме, анї зме нє свидоми же го маме, анї нє роздумуєме яке то богатство и благо. Источашнє, як цо треба чувац и допатрац здравє же би нас цо длужей служело, исте вредзи и за право хторе ше муши пестовац и почитовац же би жило. Єдноставно, нєт арґумент хтори може побиц тоту правду.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.